Фото: скріншот із відео
До студії «Журналіста» завітав історик, речник «Національного Корпусу», а також керівник проекту «Пам’ять Нації» Олександр Алфьоров. Гість розповів про діяльність «Національного Корпусу», його мету та структуру. Також історик розказав, чому, на його думку, у 2014-му не відбулося перезавантаження влади та глобальних змін у країні. Крім того, Олександр Алфьоров повідомив про проект «Пам’ять Нації» та чим займається дана організація.
– Найперше хочеться поговорити безпосередньо про «Національний Корпус». Адже є чимало інформації про це у ЗМІ, в інтернеті, у Facebook. Є позитивні відгуки, є негативні. Від Вас як від першоджерела хочеться дізнатися, що таке «Національний Корпус»? Чим Ви займаєтесь? Чому Ви працюєте в цьому проекті?
- У 2014 році вся країна чекала перезавантаження. В лютому місяці точно. Але замість перезавантаження ми отримали абсолютно класичну революцію XIXст. Таку кровожерливу революцію, яка не закінчується, а лише різкими змінами в країні продовжує включати інші механізми. Ми «включили» таку революцію, якої 100 років не було в Україні. І вона продовжилась у класичному варіанті. Будь-яка країна, яка потрапляє у революцію, починає або втрачати, або набувати території. Це природні явища європейської цивілізації. Тому, звісно, початок анексії Криму, початок війни на сході України – це природнє продовження класичної революції, маючи, тим паче, на кордоні сусіда, який живе так само у XIX ст., вбудовуючи в свій світогляд побудову імперії, яка не користується сучасними надбаннями гуманітарної науки, якихось людських правил життя. І, власне, у 2014 році після подій лютого, коли начебто ми врятували цю країну від економічної прірви, політичної, ми отримали повномасштабну війну. Її називають гібридною, але в Україні немає гібридної війни. Це така сама війна, яка була і 500 років тому з Росією. Ті самі правила: невідомі люди заходять на відому територію, щось роблять. І от у 2014 році, коли країна чекала перезавантаження (нових політиків, нові політичні структури, нової економіки), ми отримали тиху контрреволюцію під виглядом цієї війни.
У 2014-2015 рр. я очолював прес-службу полку «Азов». Вже тоді ми побачили приплив людей з фронту. Це були добровольці, які повертались пораненими, добровольці, які не могли виконувати свої фронтові функції, хтось залишався в частинах, хтось повертався в Київ, бо далі, ніж у внутрішній кордон Донецької і Луганської області, або в Крим, ці люди потрапити не могли. Вони, звісно, сформували кістяк наших структур полку «Азов» в Києві та інших містах, куди вони могли приїхати. І ці хлопці почали комунікувати з волонтерськими мережами, з тими, хто їх підтримував, з добровольчими загонами. І сталася унікальна річ: у 2015 році наші бойові ветерани почали самостійно проводити уроки мужності в школах, проводити громадські акції, для того щоб пояснити, що наш фронт знаходиться насправді не на сході країни (там гаряча лінія фронту), а тут фронт за рахунок політичної невизначеності, корупційних скандалів, конфліктів щодо забудов.
Тоді у 2015 році виник Цивільний Корпус «Азов» – громадська організація, яка складалася в переважній більшості з азовців, або колишніх добровольців. Ми побачили, що діяльність такої громадської організації потрібна тут в Україні. Адже, не дивлячись на другий рік війни, нічого не змінюється. У 2016 році Цивільний Корпус «Азов» змінив свою назву і юридичний статус. Організація стала називатись «Національний Корпус» і стала політичною партією. Справа в тому, якщо ти хочеш щось зробити, держава вимагає не твоєї активності, не твоєї доброти, не твого серця – вона вимагає документ. Щоб зробити більше, потрібно мати більший статус, ніж громадська організація. Політична партія дозволяє делегувати своїх членів до органів місцевого самоврядування, до виборчого процесу, де можна змінювати реальне життя в країні. Наприклад, з часів Іловайської трагедії минуло 4 роки. Відтоді ситуація змінюється дуже повільно. Є показники, котрі сигналізують про проблеми, які продовжуються з 2013 року. Це стосується культури, історії… Зрозуміло, що транснаціональні капітали, які тиснуть на економіку України, а особливо на голови людей, які незмінно сидять при державній «годівничці», змінюють систему поведінки і чиновників, і влади в цій державі.
Що таке «Національний Корпус» на сьогоднішній момент? Це молода амбітна політична партія, що утворена з добровольців, з волонтерів, з людей, які хочуть захистити свій інтерес в громадському суспільстві, у політичному процесі; які розуміють, що необхідно дійсно створити в країні перезапуск, який ми упустили в 2014 році. Більшість тоді пішла на фронт, і тут в Києві залишилось голе поле між чиновницькими коридорами. Це перезавантаження 2014 року, яке не відбулось, тепер буде відбуватися довго, пролонговано і боляче. Треба було тоді робити і люстрацію, і абсолютну зміну влади, згадати, хто, де і на яких посадах сидів, притягнути до відповідальності усіх, хто був за правління Януковича, Ющенка, Кучми, Кравчука.
Тому ми, «Національний Корпус», маємо три стовпові слова в нашому гаслі: Сила. Добробут. Порядок. Ми хочемо дати зрозуміти, що в Україні має бути зроблена класична партія. Пора відійти від брендування – партія Іваненка, партія Катриненка, партія Філіпєнка. За ними нічого нема, окрім вкинутих грошей. У таких проектів немає навіть структури. Якщо ми подивимось на великі партії, які зараз у Верховній Раді складають фракції, то ми побачимо, що їхня партійна структура – це їхні депутати на місцях. Є партії, які займають тисячі депутатських місць по всій Україні. Класична партія складається з представників народу, які делегують людей до виборчого процесу. На сьогоднішній день у нас нема ідеологічних партій. Це партії, по суті, виборчого процесу, а між виборами вони діють в конкретній своїй площині, пов’язаній зі здобуванням грошей на своїх делегатів, на спільну касу. І, зрозуміло, що здобування грошей – справа достатньо важка, якщо ти не робиш це з молотком, або за токарним станком, або своєю головою. Ти просто ділиш цю економічну зону, що обмежена певним кордоном (дуже слабким в певних місцях) і має загальну назву Україна, яка знаходиться на світовій арені теж в контексті транснаціональних капіталів.
Тому «Національний Корпус» – це молода, амбітна партія. У нас є структура, є люди. Якщо ви подивитесь на наші акції, то це тисячі активістів, які виходять безкоштовно. У нас є сотні активістів, які готові за викликом громадського комітету стати на захист людей під час вирішення питання забудов, захисту природи, або, наприклад, організувати евакуацію населення (коли вибухали склади, наші хлопці просто взяли й поїхали, ніхто їм не давав по 200 грн, щоб вони з прапорами там стояли). У цьому відмінність від інших партій: ми будуємо класичну структуру, яка реально може називатися політичною партією. Є членство, ієрархія, програма.
Водночас ми проводимо і зоозахисні акції. Той скандал, який виник нещодавно, коли вбивцю божих створінь, Святогора, просто на вулиці в магазині піймали , коли він вийшов з-під домашнього арешту. Це теж є крапкою над тією літерою «і», яка позначає «корупцію». Це корупція, якою наскрізь пронизане суспільство.
Про нас дуже багато пишуть. Така інформація часто іде від людей, які називають себе журналістами, які спекулюють. Це або боти, особливо уFacebook, які просто вкидують месседжі. Наші побратими, ветерани, які повернулись і не захотіли йти в політичну партію, утворили свою організацію «Національні дружини» і діяли рік. Хлопці виносили людей в Калинівці з-під величезного місця зберігання набоїв (арт-складу), вони робили екологічні акції, зоозахисні акції, виходили з лекціями до людей. І варто було їм пройтися вулицею на річницю створення своєї структури, як відбувся напад цих ботів у Facebook. Вони сформували думку, що це якась неонацистська організація. І, звісно, інформаційні закиди з боку російської сторони, які прийшли до нас паровозиком ще з полку «Азов».
– У вас ще є проект «Пам’ять Нації». Розкажіть, будь ласка, про нього. Чому Ви його започаткували?
- Такий проект «Пам’ять Нації» виник кілька років тому. Це був бренд, назва, під якою ми ставили камінні хрести на честь полеглих у боротьбі за незалежність України. Камінні хрести не мають якоїсь дати. Ми говоримо про сторіччя визвольних змагань. Сторіччя Україна знаходиться в стані постійної війни, окупації. Зараз ми виходимо з цього колоніального стану. «Пам’ять Нації» – це історичний проект, який, не дивлячись на свою назву, є достатньо молодіжним та сучасним. Ми організовуємо експедиції Україною, робимо експерименти (наприклад, варимо борщі за технологією XVI ст.), створюємо перше в Україні історичне інтернет-радіо, яке буде транслюватися і в Youtube. Ми спробуємо зібрати пул істориків, адже нам необхідно, щоб сьогоднішні речники української незалежності мали свій майданчик. Також ми робимо виставки, щоразу оновлюємо експозиційний ряд, місця. Проект «Пам’ять Нації», де згуртувалося до десятка істориків – це ще одна справа, пов’язана з цією вереницею подій 2014 року, коли ми програли не лише територію, перезапуск країни, а глобально програли історичний фронт.
Виявляється, в Україні з 1991 року не діяла жодна інституція, яка б казала, що наша історія – це наша найперша зброя. Знаєте, скільки заробили російські історики за кілька років? Вони заробили трильярди доларів. Коли вони сказали «Крым – наш», сформували цей історичний месседж, дали його піарщикам, котрі вклали в уста дикторів телебачення, і 2 роки показували, що «Крым – наш». І через це Крим опинився в полоні цієї міфологічної ідеології, яку створили російські історики.
Багато чого в цьому світі тримається на гуманітарній сфері, яка не з цегли, з каменю – це просто слова. Але одні слова ми кидаємо на вітер, а інші западають так глибоко, що на сьогоднішній момент, якщо ми подивимося, країна начебто у війні, але люди, які кричать на вулицях, що це громадянська війна, люди, які кричать на вулицях, що в українській армії служать американські солдати – це все теж ідеологічні посили. Тому проект «Пам’ять Нації» планує стати однією з цеглинок цього великого історичного фронту, який сьогодні існує, який представляють наші історики. Я сподіваюсь, що нам це вдасться. Я сподіваюсь, є потреба, є запит громадський. Нам пора називати речі своїми іменами. Нам пора пишатися своїми предками, пишатися своєю країною. Це і є нашим завданням. Сподіваюся, ми його виконаємо з честю. Ми будуємо фундамент нової України. Це не буде просто, але це можливо. Нам випало щастя збудувати ту державу, про яку ми мріємо.
– Дякую Вам за розмову.
Повну версію інтерв’ю історика, речника «Національного Корпусу», а також керівника проекту «Пам’ять Нації» Олександра Алфьорова дивіться на сайті «Журналіст».
Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today
