Фото: скріншот із відео
«Журналіст» поспілкувався з урядовою уповноваженою з питань гендерної політики Катериною Левченко. У рамках програми гостя розповіла про поняття гендерної рівності, як воно реалізується на законодавчому рівні в Україні та Європі. Також під час інтерв’ю Катерина Левченко детальніше розказала про Державну соціальну програму забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, про боротьбу з сексизмом та домашнім насильством в нашій країні, а також про роль громадських організацій та суспільства у вирішенні й регулюванні питання гендерної політики.
– Шановні глядачі та слухачі, сьогодні у нас у студії урядовий уповноважений з питань гендерної політики Катерина Левченко. Добрий день. Сьогодні ми поговоримо про «гендер». І почнемо з того, що ж таке «гендер», що таке гендерна політика.
- Важливе запитання. Моя посада називається урядова уповноважена з питань гендерної політики. Але якщо ми подивимося на положення, яке затверджене Кабінетом Міністрів України, бо це посада урядова, ми побачимо, що вся моя діяльність пов’язана із проблемами забезпечення і дотримання рівних прав та можливостей жінок та чоловіків. В українському законодавстві поняття гендерної рівності, гендерної політики визначені досить давно. У 2005 році був прийнятий закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», у якому і було дано поняття, що таке гендерна рівність. Це рівний правовий статус та рівні можливості його досягнення для жінок і чоловіків. Тобто це не говорить про те, що гендерна політика – це політика творення із жінок і чоловіків однакових безстатевих осіб. А це політика, яка спрямована на забезпечення рівного правового статусу, рівних можливостей, які є у представників і представниць різних статей у суспільстві. Можливо це трохи складно, але у цій сфері простих визначень немає.
Одне з них дає Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами. Вона визначає поняття «гендер» як соціальні ролі, які закріплені у суспільстві за жінками та чоловіками. Тобто коли ми говоримо про біологічні особливості жінок і чоловіків, то вони різні. Ми маємо різні організми, різний вигляд. Ці особливості не належать до поняття «гендер». Це біологічні особливості, які належать до поняття статі, якщо говорити англійською мовою «sex». Але якщо говорити про соціальні ролі, які жінки і чоловіки можуть відігравати у суспільстві, або які суспільство вважає більш притаманними для жінок і чоловіків, то це уже називають поняттям «гендер». Соціальна роль, безумовно пов’язана з певними біологічними особливостями, але дуже-дуже умовно.
Наприклад, кажуть, що виховання дітей – це суто жіноча справа. Але ж у дитини є і мама, і тато. Тому виховання дітей – це чоловіча справа. Крім того, є звичка казати, що тільки чоловіки – захисники Вітчизни. Здебільшого це правда, але так сталося не тому, що жінки не хотіли захищати Батьківщину – їх туди не дуже і пускали. Досі в Збройних силах України не всі посади відкриті для жінок. У час коли в Україні йде війна, ми бачимо, яку важливу роль відіграють жінки не лише як волонтери або медики, але і як снайпери, розвідниці тощо. Але іноді їх не можуть офіційно взяти на ту посаду, яку вони, фактично, обіймають, бо відповідно до документів це заборонено. Оце і є гендерною проблемою.
Вітаю Національну гвардію України, яка у травні цього року наказом міністра внутрішніх справ зробила доступними для жінок усі посади цього відомства. Вітаю Збройні сили України, які відкрили більшість посад для жінок, але ще потрібно пройти певний шлях для розвитку інфраструктури і навіть зміни ментальності, щоб відкрити офіцерські посади. Ми дуже хочемо жити в цивілізованому демократичному, модернізованому суспільстві. Але не треба забувати, що модернізація суспільних відносин – те, до чого прагне у тому числі і наша країна – передбачає надання більше можливостей для різних категорій людей, для різних соціальних груп, більше можливостей для кожного. Суспільний розвиток саме до цього і йде. Принцип «більше можливостей для кожного» може бути досягнений у тому числі завдяки врахуванню гендерних особливостей, а також завдяки тому, що держава спрямовує свої зусилля на формування політики забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.
– Є затверджена програма щодо гендерної рівності. Розкажіть, будь ласка, що це за програма, що вона передбачає, для чого вона була прийнята? - 11 квітня цього року Кабінет Міністрів України затвердив Державну соціальну програму забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків до 2021 року. Проект спрямований на вирішення тих основних проблем, де держава та суспільство вбачають найбільші прояви нерівності. Наприклад, різниця в оплаті праці за працю рівної цінності. Є багато різних методик, які розробляються Міжнародною асоціацією праці, які намагаються сказати, наприклад, що оплата праці водія і медичної сестри можуть розглядатися як праця рівної цінності. Це дуже умовний приклад. Або з точки зору кваліфікації праця вченого фізика і праця лікаря також може розглядатися як праця рівної цінності. На сьогоднішній день ми знаємо, що різниця в оплаті праці жінок і чоловіків в Україні складає приблизно від 25% до 30% не на користь жінок. При тому, що 62% населення України, які мають вищу та середню спеціальну освіту – жінки. Тобто у жінок з одного боку вищий рівень освіти, а з іншого боку у них нижчий рівень доходів, зокрема, зарплати. Це добре? Звісно, що ні. Це порушує принцип соціальної справедливості, який, можливо, є ідеальним і утопічним, але якого ми всі прагнемо. Ми ж хочемо, щоб суспільство було більш справедливим. Тому одне із завдань Державної програми, це здійснення дій для зменшення розриву в оплаті праці жінок і чоловіків. Така амбітна мета була сформована в цілях сталого розвитку, які були прийняті у 2015 році Організацією Об’єднаних Націй (ООН). Україна зобов’язалася щорічно зменшувати розрив в оплаті праці жінок і чоловіків на 2%-3%. Як це можна зробити? Треба проводити аналітичну та освітню роботу, виводити оплату праці з тіньового сектору, інформувати про це профспілки та роботодавців, щоб вводити більш справедливі тарифні сітки.
Є ще таке явище як гендерні стереотипи. Це широке поле діяльності, у тому числі для ЗМІ. Я наведу приклад лише з однієї добре візуалізованої сфери, яку бачить кожен, я маю на увазі рекламу. У нас сьогодні реклама створюється на основі якихось застарілих стереотипів про ролі жінок і чоловіків. Наприклад, прийнято вважати, що усі жінки займаються домашнім господарством, тому усі товари для прання чи миття посуду рекламують через жіночі образи. Але сьогодні, особливо у великих містах, розподіл домашньої роботи стає більш пропорційним (між чоловіками та жінками – ред.). Крім того, у нас є велика кількість чоловіків, які живуть самостійно і займаються домашнім господарством. Тому використання виключно жіночих образів для рекламування такої продукції є певною мірою дискримінаційним по відношенню до жінки, оскільки показує її виключно як таку, котра, перепрошую за тавтологію, виключена з активної економічної сфери. Адже лише працюючи можна заробити гроші, щоб потім купувати усі ті речі, які рекламують. З іншого боку у рекламі часто використовують такі образи, які є образливими по відношенню до жінок, це так звані сексистські образи. Це сексуалізація жіночої тілесності і оречевлення жінок, коли якісь коштовні речі, наприклад, машини, телевізори, вони продаються із зображенням жінки, часто напівоголеної, що демонструє доступність певного товару, або його красу чи привабливість. Це принизливо. Такої реклами є доволі багато. Для цього треба вміти ідентифікувати речі, які є стереотипними і дискримінаційними. Крім того, треба навчити рекламодавців не використовувати такі образи. Кажуть, що згідно з теорією реклами, що формувалася у 50-60-ті роки, саме жінка як сексуальний об’єкт є найбільш привабливим образом. Тоді абсолютна більшість покупців була чоловічої статі. Сьогодні коли я побачила, що плитку для підлоги, яку я шукала, рекламують через оголене жіноче тіло, мене це не привабило. Мене не привабила ані плитка, ані ця реклама, ані той магазин, у який я більше не піду. Мені здається, що рекламодавці мають осучаснити погляди того, хто буде купувати їх товар.
Інституція Держспоживстандарт багато робить у цьому напрямку. Там є спеціальна експертна рада. І зараз є можливість за недобросовісну дискримінаційну рекламу накладати штрафи. Нещодавно, спілкуючись із представниками Держспоживстандарту, я почула, що кількість таких штрафів за 4 місяці 2018 року дорівнювала кількості штрафів за увесь 2017 рік. З одного боку це добре. Однак з іншого боку, мені здається, варто і маркетологам, і журналістам, і дизайнерам розуміти суть цього питання. Тому державна програма передбачає включення курсів з гендерної проблематики для студентів, які навчаються за спеціальністю «Журналістика та маркетологія». Це буде дуже добре.
Відбувається включення питань щодо гендерної проблематики при підготовці кадрів, фахівців у секторі безпеки і оборони. Це військові навчальні заклади, це заклади системи Міністерства внутрішніх справ: поліцейські університети та академії, академія Служби безпеки України. Розвивається система громадського реагування на подібні випадки дискримінації. Хотілось би, щоб не лише на рівні Міністерства соціальної політики працювала експертна рада з питань розгляду скарг на факти дискримінації за ознакою статі, але щоб і на рівні областей такі формальні чи неформальні групи відслідковували подібні речі і реагували на такі порушення.
– Крім державного регулювання питання гендерної політики, прав і можливостей жінок та чоловіків, яку участь у цьому бере громадськість, громадські організації? Чи є вони достатньо активними сьогодні в Україні? - Я вважаю, що роль громадськості не можна перебільшити, тому що сама понад 20 років працювала в громадській організації. Я добре розумію, що ГО з одного боку часто є певними рушіями для держави. З іншого боку такі організації допомагають державі впроваджувати державну політику. Коли є така співпраця (таких прикладів є багато на рівні проведення спільних навчань), розробки певних матеріалів, надання допомоги особам, які постраждали у тому числі і від насильства, це також роль громадськості. Проте не треба забувати, що громадськість відіграє ще роль контролю і моніторингу за діями держави. У нас багато законів, постанов, розпоряджень, програм про громадський контроль. Питання не у самих постановах, а у тому, що громадськість має право мати фах і відчувати потребу це робити, і безпосередньо робити це. Така триєдина функція громадянського суспільства дуже важлива і у сфері забезпечення прав чоловіків та жінок.
– Яка зараз ситуація в Україні із проявами домашнього насильства, сексизму, утисками на роботі? Чи критична вона? Чи навпаки ми упродовж останніх років рухаємося у позитивному напрямку? Яке Ваше особисте відчуття з цього приводу?
– Ми багато у чому рухаємося у позитивному напрямку. На рівні держави я спостерігаю пріоритизацію гендерної політики. Такого раніше не було. Також іде підвищення рівнів інституалізації цієї політики. Сьогодні координація щодо гендерної політики в Україні – це відповідальність віце-прем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України. Тобто ця функція в уряді належить віце-прем’єр-міністру. Це Іванна Климпуш-Цинцадзе. Вона багато зробила для того, щоб зробити гендерну політику одним із пріоритетів. І у плані пріоритетних дій уряду на 2018 рік зазначені гендерні пріоритети. У річній національній програмі «Україна-НАТО» теж є окремий розділ щодо гендерної рівності. Також є ціла низка стратегічних документів, які приймалися у 2017-2018 роках і мають інтегровані гендерні питання. У цьому плані ситуація, однозначно, краща.
Однак ми отримуємо і більше інформації про негативні випадки. Ми зараз розуміємо наскільки багато сексистської реклами. Крім того, люди більше звертаються до правоохоронних органів зі скаргами на домашнє насильство. Також є звернення до соціальних служб чи на національну гарячу лінію з питань запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми і гендерної дискримінації. Лінія працює цілодобово. Користуючись можливістю, я назву номер: 116 123, якщо Ви телефонуєте з мобільного, або 0 800 500 335, якщо дзвонити зі стаціонарного телефону. Кількість звернень зростає. Чи є така тенденція показником того, що зростає рівень проблеми? Чи це все ж показник того, що люди краще ідентифікують ці випадки, готові про них говорити і готові звертатися за допомогою? Я, маючи багаторічний досвід роботи у цій сфері, більше схиляюся до другого варіанту.
Домашнє насильство як соціальна проблема є дуже латентним. Завжди до правоохоронних органів з цією проблемою зверталися не більше 10% постраждалих . Відповідно, 90% мовчали про цю проблему. Тому якщо сьогодні кількість таких звернень зросла на 5%-10% і навіть на 50%, це не означає, що збільшилася кількість випадків, це говорить про зростання кількості людей, які заявляють про цю проблему. Складно оцінити реальні масштаби явищ дискримінації і проявів насильства, зокрема, через недосконалі показники статистики.
Будучи долученою разом із моєю колежанкою Оленою Сусловою у 2016 році до підготовки концепції державної програми, ми намагалися включити основну ідею, що тему гендерної рівності треба інтегрувати в усі державні стратегії та політику. Наприклад, у стратегії вдосконалення управління фінансами є гендерні заходи: застосування гендерноорієнтованого бюджетування. У стратегії розвитку Міністерства внутрішніх справ України і правоохоронних органів гендерна рівність стала теж одним із напрямків. Поки ще не прийнята гендерна стратегія у сфері освіти, хоча вона розроблена. Але через те, що є нерозуміння одними групами населення того, що є «гендер», а є ще й серйозне маніпулювання цим поняттям. Це інструмент, який може відштовхувати Україну від європейських цінностей. Є думка, що нам Європа «гендер» нав’язала. Люди, та ми ж туди хотіли, ми стояли на Майдані за це. Гендерні інструменти допомагають створити умови для існування справедливого суспільства.
– Існує стереотип, що жінка, яка займається гендерними питаннями, зосереджена на роботі, на кар’єрі. От Ви понад 20 років займаєтеся питанням «гендеру», чи є у Вас родина? Чи все ж Ви своє життя присвятили роботі і цій тематиці? - Ви знаєте, жінки займаються цією проблематикою так само, як і чоловіки, тому що гендерна проблематика стосується не лише жінок, але і чоловіків. У нас розрив у тривалості життя жінок і чоловіків складає більше 10 років. Хоча біологічна різниця має складати 2-3 роки. Решта пов’язані із соціально негативними факторами: неувага чоловіків до власного здоров’я, травми у побутовому житті, ризик у сфері праці, злочинність, тощо. Це страшна проблема. Чому я це кажу? У мене є родина. Я маю двох дорослих доньок. Ми з чоловіком у цьому році відзначили срібне весілля. Іноді було нелегко поєднувати роботу і родину. Я багато працювала, я доктор наук, професорка. Свою докторську роботу я писала з 22-ї вечора до 2-ї ночі, коли діти спали, тоді я могла займатися улюбленою дослідницькою роботою. Коли моїй дитині було 3,5 роки я захистила свою докторську дисертацію. Це говорить про те, що при бажанні і при допомозі родини, близьких досягти можна багато чого.
– Як Ви вважаєте: чи тема «гендеру», розуміння цього поняття з дитинства, зі шкільного віку буде працювати чинником поваги один до одного? Чи є це фундаментом для особистих і суспільних відносин? - Без сумніву. Це повага до різноманіття людей. Ми не просто громадяни України, а ми громадяни і громадянки. Ми вже різні у зв’язку з тим, що ми різної статі. Окрема тема це проблема людей похилого віку. Міністерство освіти і науки проаналізувало шкільні підручники в рамках здійснення антидискримінаційної експертизи, і вони побачили, що якщо там зображується дідусь і бабуся, то це якісь старі, немічні люди. Але ж сьогодні бабусями і дідусями стають і в 40, 45, 50 років, а хтось у цьому віці лише стає батьками. Крім того, зараз люди в 60, 70, навіть 80 років є активними. І це чудово, це ознака сучасності. Тому отакі стереотипні речі багатьох ображають. На це теж треба звертати увагу. Нам треба змінювати погляд на людину. Наша Конституція проголосила, що людина є найвищою цінністю. Так от: ми всі різні, і кожен з нас є найвищою соціальною цінністю.
– Дякую Вам за цікаву розмову.
Відеоверсію інтерв’ю з урядовою уповноваженою з питань гендерної політики Катериною Левченко дивіться на сайті «Журналіста».
Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today
