Фото: U!ZAHVATI
Українська компанія, яка створює інноваційні розважальні проекти в театральному напрямку «U! ZAHVATI» 12 травня починається другий сезон показу вистави-променаду «Час». Про те, що таке імерсивний спектакль, спектакль-променад. Як з’явилася ідея впроваджувати подібні формати в Києві. Чому темою стало саме «Час». Про творчу команду, чому створення цієї вистави стало великою авантюрою для творчого колективу, чому цей спектакль змушує по-іншому подивитися на театр, Київ, і на самого себе кореспонденту «Журналіста» розповіла режисер, автор сценарію вистави-променаду «Час» Поліна Бараниченко. Про досвід творчої команди і про плани на найближче майбутнє дивіться/читайте в матеріалі «Журналіста».
Команда «U!ZAHVATI» в cвоїй творчості орієнтована на створення і отримання емоцій, вражень від розваг, які, по суті своїй, імерсивні, тобто проходять з високим ступенем занурення глядачів в процес. І глядач має унікальну можливість не лише спостерігати за тим, що відбувається, а ставати повноправним учасником подій, що стрімко розвиваються навколо нього. Цікаво, що в даному випадку говоримо ще про те, що постановка виходить за рамки сценічних конструкцій і вибудовується особливий високоемоційний зв’язок з глядачем на вулицях міста.
«Спектакль-променад «Час» – це той проект, який ми робимо з великою радістю і натхненням і мріємо, щоб цей формат «театру поза театром» розвивався по всій Україні, тому що у нас цей напрямок тільки-тільки починає свій боязкий шлях. У нас виникло бажання створювати високоемоційні творчі проекти, які будуть давати можливість глядачеві не споглядати, а брати участь і переживати. Ми вибрали формат, який вже активно впроваджується на території Європи. А саме – спектакль-прогулянка, який передбачає наявність певного маршруту. І шляхом переміщення глядача від однієї локації до іншої розвивається сюжет, наростає конфлікт, напруга. Фактично, глядач, починаючи з позиції спостерігача, слухача, поступово входить в колізію, потрапляє в якісь обставини, події і проживає цей спектакль. По суті, це спектакль в твоїй голові. Адже кожен глядач його створює паралельно з режисером. Режисер дає привід, а ти вже далі, коли занурився у цей матеріал, починаєш фантазувати. До того ж, саме місто кожного разу підносить щось цікаве. Завдяки цьому, формат променаду дає можливість кожного разу дивитися новий спектакль. Тобто, він ніколи не буває статичним. Примітно, що приголомшливою можливістю цього формату є те, що глядач навіть не може передбачити, що трапиться з ним в наступний момент. Через те, що він знаходиться у владі голосу, який веде йому оповідання, і у владі якогось ефемерного маршруту, яким він буде – і кожного разу не знає – зараз буде зупинка або її не буде, куди зверне маршрут, куди герой поверне, чому…», – розповіла Поліна Бараниченко.
Першопрохідцем впровадження нового формату розваг, який об’єднав у собі елементи аудіоперформанса і імерсивні вистави, створює ефект максимальної присутності і занурення учасників у сюжет спектаклю, в Києві став спектакль-променад «Час». Проект народився завдяки команді творчих ентузіастів, авантюристів, кількох шалених, безтурботних людей.
Режисер вважає, що сакраментальним стало її знайомство з композитором і продюсером театру «Мізантроп» Дмитром Саратським.
«Саме з ним, шляхом моїх творчих пошуків і його залучення було створено складну і атмосферну звукову партитуру. Не менш знаковою стала робота і з актором театру «Мізантроп» Павлом Алдошиним, який створив образ головного героя. Ми зуміли знайти спосіб робити так, щоб складалося відчуття, що проживаємо спектакль кожен раз як перший. Адже цей спектакль тут і зараз. Сьогодні це дощ, завтра – це сонце. Паша створив приголомшливого персонажа – іронічного, легкого, такого сучасного, але при цьому глибокого», – розповіла Бараниченко.
Коли творча команда стала перед вибором теми розповіді чи теми діалогу з глядачем з одного боку, команда хотіла, щоб тема була соціально значуща, а з іншого боку, з огляду на прогулянкову складову, не хотілося філософствувати. Так народилася ідея обіграти тему часу.
«У якийсь момент ми зрозуміли, що для нас, як для людей ХХІ століття, темп, ритм життя – це нескінченні дедлайни, масштабні завдання, творчі експерименти. Все це спонукає до вбрані життєвому графіку. В результаті ми не помічаємо течії годин і хвилин, іноді вимірюємо проміжки свого життя місяцями. І ми зупинилися на часі, як темі нашої розповіді. Почали думати, як говорити про час. Тому що це або містична складова, або якісь зрозумілі шаблонні речі. Але ми знайшли третій шлях. Нехай це залишиться маленькою інтригою для наших глядачів. Можу сказати, що вистава вийшла дуже легкою, іронічною, сучасною міською. Це все теми нашого життя, це історії нашого життя, це ті ситуації, в які ми потрапляємо, і ті ситуації, в яких ми кожен день існуємо», – розповіла режисер.
Занурення в атмосферу вистави змушує кожного глядача по-іншому поглянути на театр, на звичайні, повсякденні речі і навіть на самого себе. Але в результаті видалення кордонів, бар’єрів, ролей в технічному плані, робота над цією виставою вкрай складна.
«Всі події вистави розгортаються тут і зараз, акторами стають випадкові перехожі, а сценою – місто. Місто не привід, а співавтор цього сюжету. І він не просто на нього впливає, він його створює. Що значить, режисерові працювати з постійно мінливою структурою? Тут ти знаходишся в постійному стані іммерсії – в стані постійного занурення, ти знаходишся в стані імпровізації з одного боку, а з іншого – чіткого контролю, тому що це логістично складний проект, відповідальний проект. Адже люди рухаються по місту…Тут треба розуміти, що все, що відбувається під час вистави – все добре. Тому що в іншому випадку немає сенсу виносити його за сценічну конструкцію. Адже якщо ти хочеш щось прибрати, обмежити, вигнати людей, або зупинити рух машин – навіщо тоді ти пішов на вулицю? Якщо ж ти туди пішов – то повинен розуміти, що ти не керуєш містом. А місто разом з тобою створює цей спектакль. При цьому, вкрай складно працювати з глядачем в тісному взаємозв’язку. Це дуже складно. Я не розуміла наскільки це складно. Хоча виглядає це досить легко. І невимушено. І навіть виникає таке відчуття у глядача (і це чудово), що все відбувається досить просто. Велике наше досягнення – це те, що дуже складно зрозуміти, де актор, а де перехожий. Безумовно, актори є на маршруті, тому що вони просувають тему, вони допомагають робити якісь акценти і точно знати, що тут це станеться. Тобто, це мої гарантії. Але пішоходи, перехожі, жителі міста – вони набагато органічніше, ніж актори. Тому ми пишемо у себе на афіші – «актори випадкові, невипадкові перехожі». Не випадково тут йде ця людина, не випадково вона махає рукою, не випадково вона, наприклад, посміхається. Наш глядач, слухаючи певну тему, бачачи збіги, складає пазл історії і міста в своїй фантазії – і трапляється великий інсайт. Тут вже людина дивиться свій спектакль. І ми до цього не маємо ніякого відношення. Ще однією нашою заслугою є те, що глядач постійно знаходиться у пошуках героя поруч з собою і правильно робить», – зазначила Поліна.
Стартує спектакль на Пішохідному мосту, подальші пересування залишаються в секреті. І, що важливо, є кілька умов, яких повинні дотримуватися охочі відчути магію міста.
«Я б рекомендувала розслабитися і довіритися, відпустити всі свої асоціації, які можуть виникати (екскурсія це, квест, чи буде щось відбуватися чи ні) і розчинитися в тому, що буде відбуватися. Зручне взуття, гарний настрій і готовність до експерименту внутрішньому і зовнішньому. І бути відкритим, бути вільним, бути сміливим для якихось нових емоцій обов’язкові умови, яких повинні дотримуватися і глядачі, і співавтори, і актори».
Піднімаючи завісу наступних сюрпризів від команди «U!ZAHVATI», відзначимо, що наступною виставою, яку планується презентувати восени, стане іммерсійний спектакль «Діалоги», яка відбуватиметься в бібліотеці. І буде піднімати теми мовчання, тиші, слів і вибору.
«Ці теми ми будемо піднімати в місці, де тиша – повноправна господиня», – поділилася Поліна Бараниченко.
Таким чином, все, що потрібно – це вчасно опинитися в правильному місці, надіти навушники і довіритися голосу всередині. Якщо готові почути себе, «Час» і місто – потрібно купити квиток, взяти із собою документи, що посвідчують особу, надіти зручне взуття і прийти 12 травня о 19.00 на Пішохідний міст. Поспішайте, бо, на жаль, кількість глядачів-учасників обмежена… Їх в групі всього 33.
Детальніше дивіться в сюжеті "Журналіста".
Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today
