До студії інформаційного агентства «Журналіст» завітала президент Теософського товариства в Україні, голова правління ГО «Комітет з етики та гуманітарної експертизи» Світлана Гавриленко. Наша редакція разом із пані Світланою підготувала цикл програм на тему сім’ї: що таке сім’я, її цінність та цінності, культура планування сім’ї, відповідальне батьківство, формування та виховання особистості тощо. У першому випуску Світлана Гавриленко розповіла про інститут сім’ї, його значення та функції, як він змінювався та трансформувався, а також які умови та домовленості можуть передувати шлюбу.
Третій випуск розмови був присвячений питанню усвідомленого батьківства та початку формування особистості. Гостя розповіла, що, на думку частини психоаналітиків, життя починається уже в момент зачаття, а народження – це перша травма, яку переживає дитина, і вона настільки сильна, що робить вплив на все подальше життя.
«Наука психологія активно розвиває тему впливу внутрішнього розвитку дитини на її подальше життя і особливо психологічний стан, або психологічний спосіб реагування на світ. Наукою фактично доведено, що психологічний стан людини, а також певні її здібності закладаються ще в період, коли вона знаходилася в утробі матері. Наприклад, якщо мати хотіла позбавитися дитини і в неї не вийшло, то цей момент дитина відчула, і він дуже негативно впливає на її психологічний стан і сприйняття нею середовища, у якому вона живе. Така дитина сприймає світ як дещо вороже по відношенню до неї, вона завжди чекає чогось негативного. Крім того, сварки подружжя під час вагітності жінки і після цього періоду теж дитина болісно переживає. Усі ці негативні моменти, які відбуваються, коли плід ще в утробі, можуть зашкодити дитині», – пояснила Світлана Гавриленко.
Вона зауважила, що за теорією американського психолога Станіслава Грофа, процес народження тісно пов’язаний з формуванням нашого характеру, а отже і всієї подальшої долі. Гроф виділив кілька стадій пологів – чотири базові перинатальні матриці, які немовля має пройти: вагітність, перейми, період потуг, імпринтинг (певне враження, досвід, який дитина отримує протягом перших двох годин після народження).
«Видатний американський психолог та психіатр Станіслав Ґроф описує чотири так звані перинатальні матриці. Весь період вагітності і пологів жінки він поділяє на чотири етапи, і кожний з них має певну психологічну орієнтацію на майбутнє дитини. Наприклад, уявіть ситуацію, що дитина у період вагітності перебуває у безпечному середовищі в лоні матері. І нарешті починаються пологи. Це означає, що матка починає стискатися, тобто м’язи напружуються, а дитині здається, що насувається якась загроза, в неї починається паніка, вона переживає стрес. Мати у цей час, як правило, займається собою, тому що їй теж боляче. І тут велика роль батька. В цей час він повинен бути разом із дитиною на контакті, словесно заспокоювати, пояснювати, що все так і має бути, що скоро вони зустрінуться, що дитину у цій родині дуже чекають. Якщо батько буде так налаштовувати дитину, то для немовляти процес появи на світ буде значно легшим. Щоб дитина народилася, вона теж має напружитися, вийти із зони комфорту, зібрати всі свої сили, щоб проштовхнути голову і вийти назовні», – зауважила президент Теософського товариства в Україні.
Тобто, на думку прихильників теорії американського психолога Станіслава Грофа, дитина, не проживши всіх матриць народження, не одержує того необхідного досвіду, який отримала більшість людей. Це одна із причин появи особистостей, не здатних протистояти труднощам, які схильні до депресій та сприймають життя як нескінченні страждання. Водночас фахівці, котрі є прихильниками такої наукової думки, наголошують, що матриці Грофа – це не вирок. Якщо дитина, наприклад, з’явилась на світ у результаті кесаревого розтину, це зовсім не означає, що з неї виросте невдаха.
Народження – лише мить у житті людини, хоча і дуже важлива. Але вся її доля завжди у руках самої ж людини.
«Сьогодні доволі часто в акушерстві орієнтують матусь народжувати, роблячи кесарів розтин. На мою думку, якщо для цього є певні медичні показання, то, безперечно, треба застосовувати такий метод. Але іноді таких явних показань чи загроз немає, а мама просто боїться болю, який переживатиме під час пологів, і тому не хоче народжувати самостійно. Відповідно, погоджується на такий штучний процес. Однак, це не зовсім правильно. Виявляється, що у такому разі дитина, яка не пройшла всі етапи народження у природній спосіб, потім у житті проявляє певну психологічну особливість.
Наприклад, такі немовлята у майбутньому можуть бути не здатними захистити себе, протистояти якомусь суспільному тиску, який спрямований проти них. Ці діти не можуть відстояти свої переконання у певній ситуації. Психологи, які працюють з маленькими дітьми, котрі народжені шляхом кесаревого розтину, намагалися створити тренінги, щоб діти могли набути навички, котрі вони не отримали при народженні. Фахівці зробили для дітей на манежі трубу, через яку малюкам треба пройти, щоб малечу зацікавити, заохотити, в кінці цього шляху на дітей чекала іграшка чи щось привабливе.
Так от з’ясувалося, що діти, які народилися природним шляхом, без сумнівів чи вагань лізли у ту трубу, а малюки, народжені шляхом оперативного втручання, не хотіли туди лізти, боялися. Спеціалістам треба було докласти зусиль, щоб зацікавити дитину і переконати її пройти через такі «перешкоди». Таким чином фахівці намагалися компенсувати той досвід, який ця душа недоотримала», – додала голова правління ГО «Комітет з етики та гуманітарної експертизи».
На завершення гостя студії «Журналіст» наголосила, що створення сім’ї, шлюбні стосунки, родинні відносини та народження дітей – дуже важливий крок, який потребує відповідального підходу. Йдучи на такий крок, треба усвідомлювати, що в них є багато спільного: інтереси, уподобання, погляди на життя, а не просто емоційне бажання близькості.
Повну відеоверсію інтерв’ю дивіться на сайті «Журналіста».
Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today
