З 22 по 26 травня в Києві на території Мистецького арсеналу пройшов IX Міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал». В рамках проекту Ветеранський намет в ході фестивалю відбулася панельна дискусія на тему: «Ветеранська література як суспільне явище: державна підтримка, соціалізація, протидія гібридній агресії».
В дискусії взяли участь Мартін Брест, автор книг «Пехота» та «Пехота-2», ветеран, ініціатор проекту Ветеранський намет, Олександр Терещенко, автор книги «Життя після 16.30», заступник міністра у справах ветеранів, Андрій Козінчук, ветеран, військовий психолог, Оксана Гаврилюк, заступник міністра у справах ветеранів, Артем Біденко, державний секретар Міністерства інформаційної політики України. Модератором виступила кураторка Міжнародної програми Книжкового арсеналу Оксана Щур.
Говорячи про феномен сучасної військової літератури, слід зазначити, що це явище має свої логічні історичні витоки. Досить згадати, що Козацькі літописи 2-ї половини XVII — середини XVIII століття були написані саме безпосередніми учасниками бойових дій. Автор легендарного твору «Енеїда» Іван Котляревський завершив свою військову кар’єру у званні майора і свого часу брав участь у російсько-турецькій війні 1806—1812 років, був учасником облоги Ізмаїлу.
Тож поява численних сучасних «літописів» російсько-української війни природній процес, який в наш час має ще й нову стратегічно важливо мету на інформаційному фронті.
Мартін Брест
автор книг «Пехота» та «Пехота-2», ветеран, ініціатор проекту Ветеранський намет
«На відміну від Фейсбуку книга – це щось матеріальне, її можна потримати в руках, впустити, купити або продати. Книга – це шматочок тебе, який чомусь почав існувати окремо. І це досить дивне почуття. Кожен з вояків, особливо з дембелів, пише зі своїми мотивами. Але насправді основний лейтмотив (як у мене, чому я почав писати) – я почав писати не тому, що потрібно, а всупереч, тому що через десять років виявиться, що нас там не було, а були зовсім інші люди, які робили зовсім інші речі. Я б дуже не хотів, щоб героями стали зовсім інші люди. Тому я написав про своїх 28 хлопців.
Для ветеранів важливо бути представленими на Книжковому Арсеналі насправді тому, що їм це не важливо. Від цього їх життя особливо не зміниться, військові живуть трохи в іншому світі, іншими пріоритетами. На практиці за ці дні Книжкового Арсеналу я побачив, що схема працює: люди самі знайдуть, почитають, придбають. Ми дали людям живий доступ до цих книг. Із зони бойових дій людина повертається іншою, не кардинально, але іншою. На колишнє місце вже не втиснутися. Я спробував: у мене не вийшло. До війни я був айтішником. І ти починаєш пошук себе. Ресоціалізація особисто для мене це не пошук себе, це спосіб убезпечити оточуючих, і в першу чергу свою родину від самого себе. Не тому що я божевільний ПТСРщик, який здатний всіх перестріляти. Справа в тому, що після служби у мене, як і у більшості з нас, з’явилося два серйозні недоліки: гостре почуття соціальної справедливості, яке завжди заважає, і спонукає мене говорити правду, як вона є. Другий момент, це так звана адреналінова наркоманія, хоча це жахливе поняття, бажання движувати, весь час має щось розвиватися, потрібно щось накоїти, заскочити, поставити посеред цього намет, встановити прапори, продавати книги. Ці моменти, які заважають жити мені в моєму довоєнному болоті. Так, книги – це ресоціалізація, але в інший соціум, не той, який був до війни».
Олександр Терещенко
автор книги «Життя після 16.30», заступник міністра у справах ветеранів
«Чому став писати саме я? Коли душа переживає стрес війни, часто потім щось народжується. У мене це просилося спочатку на Фейсбук, потім мене переконали видати книгу. Не можу сказати, що це реабілітація в повному сенсі чи прийняття себе з травмами. Не хочеться, щоб наші книги купували тільки тому, що це для нас соціальна адаптація і підтримка. Хочеться, щоб люди купували тому, що дійсно цікавляться тим світом і що відбувається на війні. Війна – це не тільки кров та жах, це і сміх, і сльози, і все».
Андрій Козінчук
ветеран, військовий психолог
«Яка особливість ветеранів-письменників?Не зважаючи на те, що вони всі різні, як правило, в реальному житті вони небалакучі. Вони більш глибокі. У них розмір цієї тарілочки з інформацією, яку потрібно випускати, невелика. Вони переживають, кохають, ненавидять і роблять це дуже щиро. Аби не вибухнути від всіх емоцій, притаманних людині, вони це все виплескують на папір. Це краще, ніж робити якісь деструктивні речі. Про що вони пишуть? Не про війну це точно, навіть якщо написано, що книжка про війну. В цих книжках кожен знаходить себе, неважливо був ти там, чи ти цивільна людина.
Письменництво – це один із видів терапії. Не можна сказати, на жаль, що, написавши книгу, можна вилікувати ПТСР. Для читача такої літератури плюсів ще більше, ніж для автора – задіяна уява, яку треба сильно напружувати, можна проявити емпатію, тобто співпрожити це, бути здатним на емоції.
Як ветеран, я не завжди готовий прочитати в цих творах всю правду про себе. Питання в тому, чи готові читачі прочитати про себе. Бо це про вас і про нас.
Наприклад, книга Сергія Сергійовича (Сайгона) називається «Грязь», але в ній стільки чистоти».
Артем Біденко
державний секретар Міністерства інформаційної політики України
«На мою думку, для суспільства важливі два види літератури: дитяча та військова. В цих текстах закладено багато цінностей: як і навіщо жити, вони дозволяють заглядати всередину себе і будувати кращих нас для кращого суспільства. Для нашого міністерства ветеранська література це найважливіший блок у діяльності в книговиданні. 50% виданого за нашого сприяння – саме військова література. Ці книги розповсюджується безкоштовно. Військова література – це про цінності, яких нам зараз не вистачає, тому це важливо. Підтримка держави має бути на всіх рівнях. Ветеранський намет є яскравим прикладом співпраці ветеранської спільноти, держави (міністерство у справах ветеранів), і підприємства (Мистецький арсенал)».
Оксана Гаврилюк
заступник міністра у справах ветеранів
«Міністерство у справах ветеранів і я особисто будемо підтримувати все, що ветерани забажають зробити, будь-яку ініціативу. Мотивувати ветерана до дій буває дуже складним завданням. Міністерство має виконувати, якщо можна так сказати, запити клієнтів (ветеранів), бути клієнто-орієнтованими. Тому ми радо підтримали проект Ветеранського намету на Книжковому арсеналі. Ми відкриті до ідей, ініціатив та співпраці. Ми будемо намагатися сприяти будь-чому, аби ви ставали активнішими».
Ветеранський намет став не тільки найпопулярнішою локацією IX Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал», а й одним з лідерів продажів: понад чотири тисячі реалізованих книжок.
Текст і фото Ярослава Матвєєнко
Найближчим часом чекайте у «Журналісті» серію ексклюзивних інтерв’ю з авторами-ветеранами і безпосередніми учасниками цієї непересічної події.
Як раніше повідомляв «Журналіст», Ветеранський намет викликав масштабний резонанс на Книжковому арсеналі.
Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today
