Студію інформаційного агентства «Журналіст» знову відвідала президент Теософського товариства в Україні, глава правління ГО «Комітет з етики та гуманітарної експертизи» Світлана Гавриленко. Наша редакція разом з пані Гавриленко підготувала цикл програм, в яких йтиметься про ідею безсмертя в давніх традиціях і сучасному світі. У продовження цієї теми Світлана Гавриленко розповіла про наукові підходи дослідження перевтілення, а також наукових дослідженнях перехідного досвіду.
«Безумовно, сучасні технології дозволили навіть зважити душу. Є відповідні дослідження, в ході яких встановлено вагу душі. Для цього людину, якій за станом здоров’я вже жити залишалося недовго, за згодою її і її родичів, було поміщено в такий великий саркофаг, ізольований від зовнішнього світу. Цей саркофаг було встановлено на спеціальні ваги з датчиками, які фіксували різні показники стану організму. У момент смерті людини техніка зафіксувала, скільки людина втратила у вазі. Такі дослідження проводили неодноразово, в ході яких було встановлено, що вага душі від 6 до 8 грамів. Це стабільний науковий результат. Крім того, сучасні технології дозволяють нам з допомогою фототехніки з особливою чутливістю фіксувати ті елементи буття, які наші очі розпізнавати не можуть. Наприклад, є випадки, коли на фотознімках були зафіксовані якісь елементи у вигляді куль або туманних утворень, навіть чітко локалізовані утворення. Існування такого феномену, власне, і дозволило вченим сфотографувати душу померлого. Ці фотографії доступні. І це свідчить про те, що всередині нас є щось, що не підлягає фізичній смерті», – сказала Світлана Гавриленко.
Президент Теософського суспільства в Україні також зазначила, що цікаві результати досліджень з цього приводу були зафіксовані американським психологом, лікарем-реаніматологом Реймондом Моуді. Відомо, що він був одним з перших дослідників навколосмертних переживань і описав переживання приблизно 150 людей, які пережили клінічну смерть.
«За майже 30 років роботи цього лікаря, він був свідком найрізноманітніших ситуацій, в тому числі і тих випадків, коли під час реанімації люди переживали клінічну смерть і поверталися до життя. Такі ситуації були дуже цікаві Реймонду Моуді. І він вів щоденникові записи, де є координати людей, імена і прізвища, конкретні дати й інформація про пацієнтів, які переживали клінічну смерть. У підсумку він дійшов висновку, що не всі люди згадують той досвід, який вони отримали в проміжному стані між клінічною смертю, зафіксованою апаратами, і поверненням до життя (Реймонд Моуді відомий завдяки своїм книгам про життя після смерті і навколосмертні переживання. Найпопулярніша його книга – «Життя після життя», яка стала світовим бестселером – ред.). Цей період між клінічною смертю і поверненням до життя міг тривати від кількох секунд або хвилин до приблизно 40 хвилин. В ході своїх спостережень і досліджень Моуді дійшов висновку, що існують якісь закономірності в спогадах людей, які пройшли через клінічну смерть, і в своїй свідомості зафіксували якісь спогади. Лікар-реаніматолог спробував сформулювати все більш чітко. Наприклад, душа, яка покинула тіло, часто спостерігає за своїм фізичним тілом ніби згори. Наприклад, під час ДТП, під час аварії, або в лікарняній палаті. Наступний момент полягає в тому, що, залишаючи тіло, душа відчуває себе в тунелі, по якому вона в швидкому, навіть стрімкому польоті пересувається, поки в кінці тунелю не відобразиться світло. Часто душа пам’ятає, що в кінці цього коридору її зустрічали, і навіть пам’ятає, хто це був. Іноді це близькі, родичі, яких вони дуже добре знали. А іноді це якісь істоти, які, наприклад, нагадували ангелів. За словами із записів, вони були в білому одязі, навіть з крильцями. Тобто, якась істота, яку це душа впізнає. Наступний момент в тому, що у свідомості цієї душі проходить у зворотному порядку її життя, яке було прожите до цього. Причому це відбувалося в вигляді фільму, що дуже швидко прокручується в зворотному порядку: від моменту смерті до моменту народження. Причому важливо відзначити, що на деякі моменти були зроблені акценти, наприклад, в якийсь період життя ця людина скоїла якийсь благородний вчинок, а в іншій ситуації було скоєно щось не дуже гарне. Ключове, що всі, хто пережив клінічну смерть, згадують про те, що з’являвся хтось, хто сказав, що пора повертатися, що дана подорож закінчується», – розповіла гостя.
Як наголосила Світлана Гавриленко, такі факти, така інформація дають нам можливість зрозуміти, що свідомість людини в момент смерті не залишає її, що знання продовжує існувати.
«А якщо свідомість продовжує усвідомлювати себе, значить життя триває, тому що свідомість є життя. Тому такі дослідження є надзвичайно корисними і важливими. Деякі дослідники звертали увагу на те, який досвід душа отримує між життями. Згідно езотеричній ідеології, тривалість життя і тривалість посмертного існування приблизно відносяться як 1 до 10. Тобто, на 100 років життя в тілі припадає більше 1000 років перебування в потойбічному світі. Тому багато дослідників цікавилися питанням: який же досвід отримує душа в проміжку між проявами, життями на Землі. Можу порекомендувати, якщо хтось цікавиться цим питанням, почитати книги психолога, психоаналітика Майкла Ньютона (Майкл Ньютон – американський гіпнотерапевт, член Американської консультативної асоціації (American Counseling Association) і засновник Інституту Майкла Ньютона для гіпнотерапії життя між життями (The Michael Newton Institute for Life Between Lives Hypnotherapy). Він є автором книг по регресії в минулі життя – ред.). Він написав дві книги. Одна з них називається «Подорож душі». Це досвід, можна сказати, початковий досвід на стадії досліджень, коли він як психотерапевт, психоаналітик мав справу з людьми, які мають якісь психологічні проблеми. З ними Майкл Ньютон і досліджував життя між життями. Потім колеги порадили йому досліджувати інші категорії людей, наприклад, тих же психологів і психотерапевтів. Друга книга Майкла Ньютона «Призначення душі» вже розповідає про ці дослідження. І виявилося, що дійсно досвід між життями теж у різних душ різний з різних причин», – підсумувала президент Теософського товариства в Україні.
Перша книга Майкла Ньютона «Подорож душі» була опублікована в 1994 році. Автор представив свою власну техніку в області «віково-регресивної» терапії. У ній повідомляється про результати його інтерв’ю при дослідженнях випадків регресії протягом 35 років. Його пацієнти спочатку бачили гіпнотерапию як терапевтичний засіб. Ньютон описує, що під час їх безперервних відвідувань, велика кількість його пацієнтів регресували за межі цього життя, пройшли по духовних світах; через поточні сеанси вікової регресії ці суб’єкти згадали і виявили їх минулий досвід життів і їхню подорож по духовному світу. Далі Майкл Ньютон написав книги: «Призначення душі» (Destiny of Souls, 2000), «Життя між життями: Гіпнотерапія для регресії душі» (Life Between Lives: Hypnotherapy for Spiritual Regression, 2004), «Спогади після життя: Життя між життями» , а також «Історії особистої трансформації» (Memories of the Afterlife: Life Between Lives Stories of Personal Transformation), яка редагувалася Майклом Ньютоном в 2009 році.
Повну відеоверсію інтерв’ю з президентом Теософського товариства в Україні, а також головою правління ГО «Комітет з етики та гуманітарної експертизи» Світланою Гавриленко на тему наукових підходів дослідження перевтілення, а також наукових досліджень перехідного досвіду дивіться на сайті «Журналіста».
Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today
