Лінчевський: Тепер ми побачимо, чого варта наша система охорони здоров’я (ВІДЕО)

Студію «Журналіста» відвідав торакальний хірург, перший заступник генерального директора Універсальної клініки «Оберіг», а також заступник міністра охорони здоров’я 2016-2019 років Олександр Лінчевський.

Ми поспілкувалися з гостем про ефективність боротьби України з пандемією коронавірусу, а також про медичну реформу, старт якій дала колишня виконувачка обов’язків міністра охорони здоров’я України Уляна Супрун.

За час роботи у МОЗ Олександр Лінчевський відповідав за реформу медичної освіти і екстреної медичної допомоги, координував діяльність медичного департаменту МОЗ України.

За даними ЦГЗ, станом на 9:00 2 червня в Україні 24 340 лабораторно підтверджених випадків COVID-19, з них 727 летальних, 10 078 пацієнтів одужало. За добу зафіксовано 328 нових випадків. Зроблено 371 668 тестів методом ПЛР. Наприклад, у Чехії станом на ранок 2 черня загальна кількість проведених лабораторних тестів 447 957. У Польщі, яку часто українцям ставлять у приклад, станом на ранок 2 червня кількість проведених лабораторних тестів 933 464.

– Як би мало відбуватися тестування на COVID-19 в Україні

– Епідемія є викликом для будь-якої навіть країни, навіть розвинутої і потужної. Ми бачили, що відбувається в Італії, у Сполучених Штатах Америки, у Франції та Бельгії. Це складно, але навіть на складність ситуації можна реагувати адекватно або ні. І, на превеликий жаль, українська влада на сьогодні програє, треба відразу сказати, якщо ми будемо порівнювати з сусідами кількість пацієнтів, котрі захворіли, кількість померлих, у нас, відносно, цифри є оптимістичними. Але це досягнуто було завдяки свідомому дотриманню карантинних заходів громадянами. Це мене трошки радує, бо ця ізоляція, дотримання санітарно-гігієнічних правил все ж таки в масштабах країни має свій результат. Проте цей карантин, ця ізоляція, тобто зусилля громадян – це є певний аванс владі, певний кредит владі для того, щоб центральна влада мала змогу підготувати країну до виходу з карантину. Чи це відбулося? Тут у мене є необґрунтовані сумніви. Як ви уже сказали, кількість цитувань (в Україні, – ред.) є в рази нижчою, ніж у будь-яких наших ж сусідів. І це кепсько. Сам порядок тестування не є раціональним. Дотепер здебільшого в Україні за наказом міністерства атестуються передусім хворі пацієнти, але ж мета не лише знати, чому пацієнт знаходиться в реанімації. Мета тестування – це своєчасно виявити інфікованого до того, як він встигне передати вірус іншим пацієнтам. Для цього треба тестувати в рази більше людей, і не лише пацієнтів, які потрапляють до лікарні, а всі, умовно, групи ризику. Тобто всіх осіб, дотичних до пацієнтів, тестувати на випередження. Ось в чому смисл тестування. Таке широке тестування має дві стратегічні мети. Перше, і найважливіше, виявляє пацієнта, носія (носія COVID-19, – ред.) до того, як він потрапляє в лікарню, дає можливість його своєчасно ізолювати, попередити передачу вірусу, попередити захворювання і загибель ще когось іншого. Друга стратегічна мета – масове організоване тестування дозволяє врятувати економіку. Це також і економічна боротьба за українську економіку. Ми можемо і повинні виходити з карантину в той чи інший спосіб, але підприємства завдяки тестуванню, по-перше, мають більше впевненості, що інфіковані пацієнти (з COVID-19, – ред.) не потрапляють в колективи, не виходять на роботу, бо ми їх своєчасно виявляємо та ізолюємо. І таким чином можна повертатися до звичної роботи. Тобто ця правильно організована медична складова рятувала би і економіки в тому числі. Є відчуття медійне абсолютно хибне: «Хух, побороли. Хух, карантин скінчився. Хух, відсиділи вдома». З закінченням карантину, з виходом з карантину боротьба починається. Це ми готувалися до боротьби. Ми заховалися в себе в домівках, не виходили в місця відпочинку та на роботу, ми не контактували один з одним, щоб не перевантажити лікарні та систему охорони здоров’я, а дати можливість владі підготувати лікарні. Є вислів, який приписують американському головному лікареві: «Відміна карантину не означає, що вірусу більше не буде. Це означає, що вже є місця в реанімаціях». Тому боротьба починається ось тепер. Тепер ми уже побачимо, чого варта наша система охорони здоров’я і підготовка. Вірус не зник, пацієнти будуть. Чи зможемо справлятися? Чи ми будемо їх виліковувати, і наскільки ефективно? Чи пацієнти не будуть інфікувати своїх родичів, близьких? Чи медики, лікарі і медсестри не будуть інфіковані в лікарнях? Ось, що покаже найближчий час.

– Епіцентр пандемії COVID-19 переміщується з одного континенту до іншого. Водночас фахівці все частіше говорять про неминучість другої хвилі коронавірусної інфекції. Чого очікувати після повного послаблення карантину? Чи буде друга хвиля пандемії в Україні, і коли це може статися?

– Передбачати важко. Ми, медики, вперше стикаємося з подібною проблемою, тому казати, що якось вона буде розвиватися, що можна було б передбачити… Є очікування, є прогнози, наукові прогнози я маю на увазі. Вони завжди справджуються день в день. Якщо вже ми користуємося якимось медійним ресурсом, то, напевно, треба зайвий раз підкреслити, що карантин – це лише спосіб підготувати систему. Тому і засоби захисту індивідуальні, хай навіть індивідуальні правила гігієнічні щодо рукостискань, щодо перебування в місцях масового скупчення людей, щодо соціального дистанціювання – це питання імовірнісні. І якщо ми з вами як громадяни можемо уникнути непотрібних візитів, непотрібних перебувань у чергах, у громадських місцях, то це треба робити. Якщо можемо носити маски, умовно, так як їх носять в Кореї чи в Японії, вони не шкодять, це не велика біда ходити в масці. Попри всі різночитання наукових статей щодо ефективності масок, при масовому застосуванні маски мають свій ефект. Якщо носіння маски врятувало комусь життя, це треба робити. Якщо використання антисептиків врятує комусь життя, треба зайвий раз обробити руки. Гігієна кашлю та чхання врятує комусь життя. За ці місяці ми переглянули наше життя, дещо зважили цінності. Бачите, можна з легкістю відмовитися без шкоди для себе і для когось від багатьох активностей, які можуть бути потенційно небезпечними. Тобто якщо ми можемо ймовірність передачі вірусу зменшити, це треба робити.

– Другий етап медичної реформи розпочався 1 квітня та передбачав зміни послуг профільних фахівців, стаціонарного лікування та паліативної допомоги. Проте президент України звернувся до МОЗ із вказівкою невідкладно усунути помилки в медичній реформі, щоб не допустити закриття лікарень. МОЗ відреагував терміновим рішенням «суттєво змінити медичну реформу, враховуючи реалії». Поясніть, у чому суть медичної реформи?

– Реформа складається з трьох великих стратегічних напрямків. Почнемо із забезпечення медикаментами та виробами медичного призначення. Це і закупівлі на державному рівні, система реімбурсації, тобто система безоплатно чи з доплатою забезпечення пацієнтів ліками в аптеках. Це одна велика така стратегічна складова. Інша складова (медичної реформи, – ред.) – це розвиток кадрового потенціалу, це питання якості допомоги і рух у бік доказової медицини, а також ефективного лікування з доказовою ефективністю, це безперервний професійний розвиток і професійне вдосконалення лікарів, медичних сестер і, звичайно, це університетська освіта. Лікар повинен мати медикаменти, якими лікувати. Лікар повинен мати освіту, щоб знати якими медикаментами лікувати. Третя складова, про яку найбільше говорять, це система справедливості фінансування, справедливого розподілу ресурсів для того, щоб система працювала. Тому, коли ми говоримо про другий етап реформи, то увага прикута до цієї третьої складової, лише до справедливого розподілу грошей. І тут реформа виглядає логічною. Все дуже просто і очевидно, тому тут не може бути різночитань. Якщо в лікарню приходить 100 пацієнтів, тоді фінансування має теж приходити на 100 пацієнтів, а не на 50 і не на 400. Якщо в іншу лікарню приходить 50 пацієнтів, то грошей має приходити на 50 пацієнтів. Якщо з цієї сотні пацієнтів, які пройшли в лікарню, умовно 20 осіб є дуже тяжкими з величезними витратами медикаментів, виробів, з задіянням великої кількості персоналу, то і грошей на цих пацієнтів має проходити стільки, щоб це забезпечити, а не така зрівнялівка, як це було раніше – «всім порівну». Все логічно: більше пацієнтів приходить, відповідно лікарня повинна бути більше забезпеченою. Не секрет, що часто пацієнти приносили в той чи інший спосіб якісь гроші лікареві безпосередньо. Зараз є можливість робити це офіційно. Ви вже сплатили податки, щоб ваш лікар отримав більшу зарплатню. Ваш прихід до сімейного лікаря для нього означає абсолютно легальний додаточок йому до зарплатні. Ви приходите до сімейного лікаря, укладаєте з ним декларацію і він отримує через вашу довіру більшу зарплатню. Він чи вони зацікавлені в тому, щоб надати вам якісну допомогу залежно від ваших потреб.

У випадку лікарні система працює трохи в інший спосіб, але загальний принцип такий: чим більше є навантаження на лікарню, тим більше грошей вона отримує. Якщо говорити про відверту брехню і маніпуляції, на превеликий жаль, навіть з уст президента, тобто його некомпетентність і непоінформованість щодо ніби то закриття лікарень, звільнення лікарів, то про це зовсім не йдеться. Але ви як пацієнти дуже добре повинні усвідомлювати наступне. Наприклад, візьмемо пологовий будинок, в якому відбуваються одні пологи на тиждень, відповідно, приблизно, 50 пологів на рік, а такі є, то пологи в такому пологовому будинку достовірно шкодять і матері, і дитині. Чи ви хочете піти народжувати в пологовий будинок, в якому ви наперед знаєте, що вам там зашкодять? Це може статися не тому, що погані лікарі. Лікарі, акушерки і медсестри будуть спиратися, але через низьке завантаження, невідпрацьованість, через малу практику і мале забезпечення вони не зможуть працювати так ефективно. При цьому своєму бажанні і щирості вони не зможуть вам допомогти так як мали би, і вони зашкодять вам і вашій дитині. Чи вам така лікарня потрібна? Чи ви хочете туди йти лікуватися? Чи ви хочете в таку лікарню направити своїх родичів? Чи ви хочете за це заплатити зі своїх податків? Такі лікарні потребують реорганізації. Тут не існує універсального рецепту, який я б студії зараз розказав, що треба робити, але місцева влада може зробити так, щоб виграв пацієнт. Місцева влада може налагодити систему логістики пацієнта, систему забезпечення тією ж акушерською допомогою для того, щоб пацієнтка точно знала, що це хороше відділення, з великим навантаженням, з хорошим забезпеченням і там точно допоможуть. В цій ситуації якщо реформа фінансовими важелями дає пацієнтам якісну допомогу, то вона забезпечує лікарні, в яких є навантаження, забезпечує адекватно і пропорційно до навантаження. Це перше. Друга річ, внаслідок цього виграє в кінцевому підсумку лікар через збільшення зарплат, але і пацієнт виграє, бо він точно знає, що в лікарні, куди ви звернетеся, там точно буде забезпечення на ту проблему, з якою ви звернулися.

– Оскільки МОЗ ухвалило рішення «змінити медичну реформу, враховуючи реалії», чи призупинило це медичну реформу? Чимало експертів вважають таке рішення відомства кроком назад. Чи це так?

– Тут складно щось розуміти, тим більше коментувати слова чи дії центральної влади. Те, що видно зі ЗМІ, ми бачимо маніпуляції, перекручування, а відповідно, щойно з’являється маленька неправда або якась така маленька брехня з боку власне керівництва держави, всі наступні слова – втрачається довіра до цих осіб, втрачається довіра до інституцій. Треба дуже критично і обережно зараз дивитися, що насправді діється. Але тоді, коли, на превеликий жаль, керівництво держави вдається до маніпуляцій чи свідомих, чи через некомпетентність, що теж можливо, то всі подальші слова вже сприймаються не так. Я побоюся зараз коментувати хід реформи власне через брак достовірної інформації, через брак довіри.

Історія знає багато прикладів, коли суспільство, цілі цивілізації відкочувалися назад. Якщо говорити, чи є тут чого боятися, то, звичайно, є. У нас є «чудовий» північний сусід, який тільки про цей мріє, щоб Україна відкотилася назад до Радянського Союзу, назад до радянського способу мислення, до радянських стосунків у суспільстві. 

– Наскільки важливо реформувати медичну освіту?

– Сьогодні діюча влада скасувала міжнародний іспит з основ медицини, скасувала потребу знання англійської мови професійного спрямування. Ці зміни до постанови винесені на обговорення. Я не знаю стан цього питання на цей момент, але ініціатива влади є скасувати міжнародної іспит, скасувати англійську мову як обов’язкову. На сьогодні припинено фінансування безперервного професійного розвитку. У кожного лікаря ті гроші, які були закладені на освіту кожного практикуючого лікаря (там пара тисяч гривень, які були саме для безперервного професійного розвитку) з бюджету забрані діючої владою. Я не хочу коментувати, чому так сталось, але це зараз є. Незалежно від того, в який спосіб ваші гроші ідуть до лікаря. Чи він отримує зарплатню, чи ви дасте йому хабаря, чи ви заплатите страховий внесок в страхову компанію і страховики заплатять лікарю, чи ви будете сплачувати податки і Національна служба здоров’я профінансує роботу цього лікаря – результат вашого лікування буде залежати від його компетентності і від мотивації. Якщо система освіти відбирає мотивованих, які горять медициною, які себе не мислять без медицини, цей лікар буде вчитися навіть всупереч некомпетентній владі. Якщо система медичної освіти буде давати нові сучасні знання, буде вимагати і ставити планку на рівні міжнародних вимог, якщо український диплом українського студента, українського лікаря буде конвертований, якщо наші екзамени та іспити будуть аналогічні іспитам у  Сполучених Штатах чи в Європі, то рівень надання допомоги вам як пацієнтці буде такий же. В кінцевому підсумку результат вашого лікування, коли лікар опиняється сам-на-сам з пацієнткою і хворобою, результат лікування буде залежати від його чи її мотивації та від компетентності, підготовки. Спосіб отримання зарплати має лише вторинне значення, лише на віддалену перспективу і лише опосередковано впливає. В кінцевому підсумку, тобто в результаті лікування, гратиме роль той факт, лікар чи лікарка прочитав (прочитала) книжку чи ні.

Відеоверсію інтерв’ю дивіться на сайті «Журналіста».