Яна Зінкевич: Ми переживали і гірші часи (ВІДЕО)

Поки народні депутати пішли на канікули, «Журналіст» поспілкувався з відомою добровольцем-медиком, народною депутаткою України IX скликання, секретарем Комітету, головою підкомітету з питань військової медицини Комітету ВРУ з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування Яною Зінкевич, яка дала свою оцінку роботи парламенту та поділилася очікуваннями напередодні осінніх виборів до органів місцевого самоврядування.

– Чому Ви вирішили піти в політику ? Що спонукало Вас стати народним депутатом?

– Насправді, дійсно, в політиці дуже не солодко, тим паче при тій політичній ситуації, що є на даний момент. На початку у мене бували якісь сумніви. Я до кінця, до президентських виборів не планувала і не думала стосовно політики, хоча раніше певні пропозиції чула. Але остаточно мене переконали саме вибори президента України. Сказати, що це був шок, це нічого не сказати.  Фактично наше ветеранське середовище, хто не такий стійкий, у цей день чисто пили, тому що сприйняти це – як могли обрати президентом країни таку людину – не міг ніхто. Я для себе це одразу переформатувала в якесь правильне русло, тому що можна сидіти, жаліти себе: «Боже, за що нам таке покарання і нашій країні. Що це буде?» Я зрозуміла, що ситуація в нашій країні буде надзвичайно погана, вона буде погіршуватися з кожним днем. Я зрозуміла, що не зможу просто сидіти склавши руки. У той же день, коли були президентські вибори, я десь години 3 просиділа просто в астралі, дивлячись на стіну. І вирішила, що треба йти в політику, для того щоб створювати якусь противагу, щоб принаймні не дати можливість зробити величезний відкат назад. Ми вже навіть не говоримо про розвиток. Було одразу зрозуміло, що треба буде за якісь маленькі кроки боротися. В принципі, так усе і вдалось. Я обговорила пропозицію з Петром Олексійовичем, мені було запропоновано хороше місце по списку (7 номер, ще й щасливий, як вважається). Відповідно, я погодилася. Ми з Петром Олексійовичем давно знайомі, він під час війни мене навідував, коли я була після травми. Після того командир підрозділу «Госпітальєри» отримував державну нагороду, були неодноразові зустрічі, була певна довіра, тому я наважилася. Сказати, що шкодую? Ні. В принципі, я бачу свої ефективні рішення, які мені вдалося зробити за цей рік. Так, дійсно, на жаль, вони не зовсім на розвиток, скоріше, на запобігання погіршення. Але в цілому цей рік це була просто розминочка. Ми всі розуміємо, що головна боротьба почнеться зараз восени. Цей місяць ми морально набираємося сил і готуємося до того, що буде відбуватися, тому що буде яскрава боротьба на місцевих виборах, і може бути взагалі зміна уряду. Це, в принципі, майже стовідсотково, у мене таке враження. Може бути зміна парламенту, що в критичній ситуації коронавірусу взагалі неприпустимо. Ми всі розуміємо, що під час кризи парламент змінювати на 2 роки не можна, який би він дивний поганий не був, тому що зараз це зіграє на користь проросійського напрямку. Навіть по аналітиці, якщо президентські вибори відбудуться зараз, це буде на другому місці Бойко. Якщо говорити про парламентські вибори, то знову ж таки 30 з лишнім відсотків у «Слуги народу». У нас близько 20% і у ОПЗЖ близько 21%. Це дуже страшна проблема. Ми розуміємо, що може бути взагалі величезна зміна ракурсу нашої країни, вже не буде навіть обговорень стосовно Євроінтеграції. Вже не буде такого, як зараз, що ми робимо мітинги, громадяни включаються, і вдається якісь рішення перекрити, грубо кажучи (та ж формула Штайнмаєра). А потім уже просто не буде з ким говорити, тому що коли влада буде проросійська, у нас буде відкат на добрячих років 20 назад.

– На Вашу думку, наскільки ефективно і результативно працює Верховна Рада IX скликання?

– Ну, якщо почати від самого початку, то в принципі перші 2 місяці просто у нас був величезний хаос, тому що майже 70% людей нових парламентаріїв, у фракції «Слуга народу» фактично там усі нові. Тоді відбувалося запам’ятовування: хто де знаходиться, які комітети, які графіки і так далі. 2 місяці був повний хаос. Після того почався етап великого законодавчого спаму. Тоді включився так званий турборежим. Ми фактично кожного дня сиділи там до часу ночі, до 3 ночі, до 5 ночі. Сказати, що ми розглядали щось важливе, щось надзвичайно прописане, продумане, класне – я б так не сказала. Якийсь відсоток нормальних законопроектів дійсно був, але порівнювати статистику прийнятих законопроектів цього скликання і минулого скликання, то відсотково приблизно десь так і залишилося. Але якщо говорити про кількість поданих законопроектів, то зараз їх надзвичайно багато і дуже багато не доходять навіть до розгляду в комітетах, тому що вони ніякі. Якщо говорити про ефективність, про те, чи робиться це на благо, я скажу, що дійсно є декілька стовідсотково проукраїнських фракцій, хоча можуть бути різних поглядів, сваритися між собою, але всі так розуміють. Якщо говорити про фракцію безпосередньо монобільшості, то і там є проукраїнські, і там є патріоти, і там є люди, які борються у них всередині проти системи, тобто нема такого, що це повністю маса. Стосовно певних рішень, які їм доводиться приймати, то дуже часто їх певною мірою змушують. Якими методами? Шантажем, впливом, якимись обіцянками мажоритарникам щось для їхнього округу дати – вони обирають різні методи. Але фактично, якщо говорити зараз, то влітку за закони, які той же президент подавав, монобільшість давали здебільшого 190 голосів. Це на 60 менше, ніж у них є. До того вони не співпрацювали абсолютно ні з ким, їм вистачало тільки своїх голосів. Коли потім те проукраїнське середовище, яке у них є, зрозуміло, що це не діло, почали відмовлятися голосувати, їм довелося співпрацювати. Наприклад,  зараз вони дуже активно співпрацюють з групою «Довіра». Відповідно, фактично всі голосування, на які не вистачає голосів «зеленим», дає або «Довіра», іноді, у виключних випадках, ОПЗЖ. Це поки що так. Якщо говорити про міжфракційну співпрацю, то багато хто взагалі не здатен між собою співпрацювати. З цим було надзвичайно важко перші місяці, тому що була достатньо серйозна ворожнеча, зараз уже більш-менш усі притерлися. Хочу сказати, що я, наприклад, працюю в комітеті охорони здоров’я (секретар комітету). Якщо говорити саме про наш комітет, у нас там представники фактично всіх фракцій. Звісно, квота більше у працівників монобільшості, але нашим комітетом я в принципі задоволена, відсотків на 80. Якщо говорити про виконання МОЗом безпосередньо, і тими міністрами, яких призначають, це взагалі окрема тема. Наприклад, по тих же питаннях коронавірусу, в цілому, в березні ми фактично за місяць прийняли всі необхідні закони, які в основному були потрібні для подолання коронавірусу. На жаль, ми бачимо, що реалізація дійсно кульгає, є певні корупційні злочини, які зараз, сподіваюся, будуть все-таки розслідуватися. Питання коронавірусу в нашій країні взагалі не вирішено. Ми всі знаємо, що ніхто карантину вже не дотримується, і в принципі найбільшою мірою в цьому були винні саме окремі представники «зеленої» влади, тому що то президент у великій компанії в Житомирі зустрічається, то депутати в дуже дорогому кафе великою компанією в Дніпрі, то «Велюр». Думаю, найбільш показовим був «Велюр». За моїми спостереженнями, після того, як реально ця подія відбулась, я вийшла на вулицю і людей було на нормальний відсоток менше, які дотримувалися карантину. І це, чесно кажучи, жахливо, тому що так зараз можна бідкатися, хапатися руками за голову: «Ой, а як це так, а люди не слухають, не хочуть дотримуватися!»… Ну, але ж ви самі до цього призвели. Тобто щодо депутатів,  якщо ви якісь міри приймаєте, то ви маєте самі подавати приклад: носити ті ж респіратори, носити маски, носити ті ж рукавиці, навіть на роботі у Верховній Раді. У нас фактично зараз ніхто цього не дотримується. Голові Верховної Ради доводиться ледь не поіменно називати: «Вдягніть, бо ми не можемо починати роботу». І це все сором.

– У зв’язку із пандемією коронавірусу, а також низкою змін до виборчого законодавства, якими Ви бачите місцеві вибори, що мають відбутися восени цього року?

– Якщо говорити про очікування, то дійсно коронавірус і його загострення можливо уже цієї осені, уже з жовтня, можливо, листопада, очікується хвиля набагато серйозніша, ніж перша. Тобто ми уже не будемо мати тисячу хворих людей на день, а будемо мати набагато більшу кількість. Це, на жаль, наша реальність, до цього готується весь світ. Тут навіть не новинка для нас, тому ми мали б використати цей час ефективно. Наприклад, той же бюджет, який ми виділили на боротьбу проти коронавірусу,  треба було використати ефективно, а як ви, напевно, знаєте, з тих, здається, 65 мільярдів, що ми виділили (фактично по шматочку у всіх забрали і виділили в цей фонд), зараз уже більша кількість розподілена тільки на ремонти доріг. А чим нам допоможе асфальт проти коронавірусу, нікому не зрозуміло. Але ясно, навіщо це робиться – щоб заробити собі певні бали перед виборами. Безпосередньо щодо виборів, я була більш прихильна до думки, що, можливо, варто місцеві вибори все ж трошки відтягнути по часу, тому що це дійсно ризиковано. Це було багато разів обговорено з представниками монобільшості, з президентом хтось спілкувався, але в них втрачається  рейтинг, і вони не можуть затягувати навіть на один місяць, тому що фактично у них буде з кожним місяцем обвал ще на декілька відсотків. Для них це не припустимо, і навіть незважаючи на ризики для життя і здоров’я наших громадян, місцеві вибори вони будуть проводити. Сказати, як будуть відбуватися ці місцеві вибори – думаю, це буде повний хаос. Коли ми приймали в липні цей закон про районування, там було настільки багато поправок… Ми розглядали кожну наступну поправку, бували випадки, що вони вже навіть суперечать прийнятим поправкам, прийнятим нормам. Фактично навіть вкінці голосування, коли вже проголосували за закон, за всі поправки, ніхто не мав цілковитого розуміння, як це все буде відбуватися. Знадобилося декілька днів на аналіз того, що було взагалі проголосовано. Це, чесно кажучи, було жахливо, дуже багато міст, які втратили своє значення. Обурені, дуже багато було мітингів. На жаль, до багатьох не прислухалися, тому що там, де були мажоритарники сильні і все ж дотисли, ті райони залишилися. Там, де були слабші, тих районів уже не буде. Якщо говорити про контекст виборів, також буде дуже тяжко людям зорієнтуватися, як, що тепер робити. В тому числі тепер і ЦВК в липні уже попереджував, що якщо терміново не буде прийнято і вирішено, як вони будуть відбуватися, то місцеві вибори можуть бути на межі зриву. В принципі, в притик цей закон прийняли. Але поки вони не будуть проведені, спрогнозувати, як це буде відбуватися, не може ніхто. Там усе дуже складно.

– Як Ви оцінюєте дії чинної влади в контексті досягнення миру на Донбасі?

– Я вважаю ці дії абсолютним провалом. Я також брала участь у всіх мітингах і в усіх підписантах різних документів, заяв на цю тему, тому що як ветерану мені це надзвичайно болить. Мій підрозділ досі на передовій. Вони це бачать, їм це теж болить. Кожному з нас надзвичайно важко сприйняти те, що зараз відбувається, тому що так, всі розуміють, що ми маємо робити вигляд дотримання миру, але все рівно захищати себе поступово, робити тиху війну,  виборювати по 10-20-100 метрів, по 300 м, в принципі, як і відбувалося ці роки. Ми всі це знаємо, всі це розуміємо. Якщо говорити зараз, то фактично ми втратили уже частину територій, там де було розведення. Ми втратили велику кількість людей, більшу кількість, ніж минулого року, на жаль. Ми втратили ще більшу кількість поранених (також більшу кількість, ніж минулого року). Зараз велика хвиля звільнень із армії, тому що люди цього не витримують, не хочуть на це дивитися. Навіть ті, хто тримався, був уже 5 років на війні. Є дуже величезне розчарування. Якщо говорити про ці останні зміни і в Тристоронній контактній групі, і в цих останніх заявах, це просто кошмар. Я вважаю, що це зрада України. Дійсно ці люди мають бути покарані. І ми повинні відмовитися від таких ідей досягнення миру будь-якою ціною, тому що просто мир нам не потрібен. Нам потрібна перемога. Просто зараз залишити фактично ці території і втрачати кожного дня там людей, але при цьому не виборювати, не боротися, не відстоювати наші інтереси по миру це дійсно зрада країни.

Я розумію, що коли уже стали на цей шлях, представники нинішньої влади ще не думають, що вони з нього зійдуть, тому що щось вони уже пообіцяли Росії, щось уже Зеленський пообіцяв Путіну, вони вже мають між собою певні домовленості. Я думаю, Зеленський настільки слабкий, що він уже не піде з цих домовленостей, як не крути. Тим більше, ми бачимо, що він робить усе тільки кроки назустріч Росії, на жаль.

– Як у нинішній ситуації діяти громадянам?

– Я б хотіла наголосити, що зараз для країни буде дуже страшною річчю саме Майдан. Ми повинні розуміти, це вже не пройде так, як було в 2014 році. Дуже велика кількість населення озброєна, у будь-якому випадку Росія свій шанс також не втратить, ми можемо мати велику кровопролитну війну. Навіть може дійти до громадянської. Зараз варто бути дуже обережними. Все ж намагатися, якщо буде бажання, змінити владу демократичним мирним шляхом, методом переобрання, перевиборів. Я б радила всім триматися, бути сильними, не розчаровуватися. Ми уже переживали і гірші часи, коли тільки Росія на нас напала, і ми з цим впоралися, тому незважаючи на те, що зараз є певний відкат назад, хоч він і великий, але нам усе вдасться. Ми любимо свою країну, ми патріоти своєї країни,  ми хочемо, щоб тут жили наші діти, щоб тут жили наші батьки, ми самі хочемо тут жити, тому кожен має робити на своєму місці те, що він може. Також окремо хочу сказати для тих, хто сумнівається, чи йти на вибори, чи не йти – обов’язково йти. Якщо ви вважаєте, що зможете щось зробити на користь для нашої країни, обов’язково треба не боятись і намагатися, тому що тут залежить майбутнє нашої країни від кожного громадянина.