«Журналіст» поспілкувався з політичним експертом, дипломатом, колишнім міністром інфраструктури України (2016-2019 рр.) Володимиром Омеляном. Ми поцікавилися його думкою щодо ефективності дій уряду у боротьбі з пандеміє, економічні наслідки карантинних заходів та обмежень, а також, чи можлива в Україні нова революція.
– Як Ви оцінюєте ефективність дій уряду та влади загалом у боротьбі з пандемією коронавірусної хвороби?
– Найперше скажу, що треба починати з себе. Я вдячний, що ви у масці. Через особливості інтерв’ю я не маю такої можливості. Ми маємо ходити в масках. ВООЗ наголошує, якби 95% людей ходили в масках, особливо під час контактів, то пандемія б пішла на спад. Друге – дотримуватися соціальної дистанції. Третє – постійно мити руки, не контактувати із забрудненою поверхнею. Це те, що ми, як громадяни маємо робити. Якщо ми говоримо про уряд, то, на жаль, ту повний провал. Це черга провалів Зеленського. Проте, якщо раніше ці провали мали загальний ефект, і кожен на власній шкірі це не відчував, то цей провал, коли ми маємо 15 тисяч хворих на добу, коли маємо більше 10 тисяч смертей через пандемію – це, на жаль, сумне «досягнення» Зеленського і його команди. Що не було зроблено за останні 7 місяців? Маючи все: «ковідний» фонд, ресурс, підтримку і розуміння суспільства, вони мали закупити тест-лабораторії, вони мали закупити кисневі системи, вони мали обладнати лікарні, забезпечити виплати медикам, та інші похідні речі, – зроблено фактично нуль. Ми бачимо провал роботи міністерства охорони здоров’я, ігнорування дій міністра охорони здоров’я з боку Зеленського та прем’єр-міністра. Це не просто констатація факту, що не вийшло. На жаль, ситуація набагато серйозніша, тому що пандемія нікуди не поділася. Тому все те, що треба було зробити і не було зроблено, треба терміново робити зараз. Чим швидше уряд схаменеться, тим швидше Зеленський займеться роботою, а не красивими відео ні про що. Тим більше буде ймовірність, що менше людей загине, більше людей вилікується. І ще один важливий момент, що зараз ми все більше чуємо інформації, що невдовзі буде вакцина. Наче б то ведуться переговори, щоб ця вакцина була і у нас. Проте чи це насправді буде так, чи вийде така ж ситуація, як з українськими масками, які ми спочатку за гроші експортували по усьому світові, а потім героїчно боролися, щоб отримати їх від когось або безкоштовно, або за грубі гроші, переплачуючи в рази? Наразі відповіді ми не маємо. Ми чуємо зі слів санітарного лікаря та Зеленського, що вакцину Україні нададуть, але йдеться лише про другий квартал наступного року. А хто до неї буде мати доступ? Я сподіваюся, що це буде розподіл по групах, які мають найбільшу загрозу від коронавірусу (люди похилого віку, люди з підірваним імунітетом чи з поганим станом здоров’я). Далі, що робити наступного року? Ми не маємо відповіді від уряду, адже карантинні обмеження поширюють і на наступний рік, а як вижити бізнесу та громадянам? За рахунок чого вони мають купити елементарні речі? Всі сподіваються, що якось саме вирішиться. Таке було під час першого локдауну в Україні. У нас створили Фонд для боротьби з COVID-19, громадян закликали сидіти вдома. Карантин на пару тижнів спрацював, і всі вирішили, що ми перемогли карантин.
– У Верховній Раді піднімають питання щодо звільнення очільника МОЗ Максима Степанова та всього уряду через ситуацію, що склалася із лікуванням хворих на COVID-19. Наскільки такі кроки (кадрові зміни) є ефективними?
– З одного боку це добре, якщо людина не справляється зі своїми обов’язками, то вона йде із займаної посади. Бо в традиції української влади до Зеленського, якщо і було погане кадрове призначення, то цю людину важко звільняли або взагалі не звільняли, і вона, залишаючись на посаді, лише примножувала помилки. Зеленський це змінив і це позитив, але кого він призначає, звільняє, і знову призначає – це повний хаос. Це некомпетентні люди. У часи президенства Кучми був такий прем’єр-міністр Валерій Пустовойтенко (липень 1997 – грудень 1999 рр.), який виконував все, що Кучма скаже, але Кучма принаймні розумів, що треба робити, а Зеленський нічого не знає взагалі. Відповідно такі і кадрові рішення. Це погана тенденція, бо ніхто не хоче брати на себе відповідальність. Так, відповідальність – це завжди ризик. Це ризик навіть коли ти зі щирими намірами, маючи прораховану матрицю і модель, помиляєшся у силі певних обставин, але ти щось робиш. Але коли ти взагалі нічого не робиш, що ми бачили в Міністерстві охорони здоров’я, бо насправді жодних дій не було. Ми всі кажемо про виплати медикам, але вони розпочалися лише у вересні, і не в тому обсязі, в якому обіцяли. От міністр внутрішніх справ зміг отримати з «коронавірусного» фонду для свого відомства надбавки, співробітники їх одразу отримали, а міністр охорони здоров’я пояснює, чому йому це не вдалося. Якщо Зеленський не робить фахові призначення, а продовжує ряд суцільних помилок, це приведе його, в першу чергу, а також і державу до повного краху. Реформа починається з людини. Якщо ти призначаєш нефахову людину, яка має мету красти, як все оточення Зеленського, тоді починається провал.
– Чи є ефективним карантин вихідного дня? Чи потрібно запроваджувати повний локдаун?
– Незважаючи на обурення і бізнесу, і громадськості, уряд так і не надав пояснення, на базі чого були схвалені рішення щодо введення карантину вихідного дня. Більше того, відсутні математичні моделі, які би підтвердили ефективність такого рішення. Свого часу для боротьби з пандемією СШАТА деякі країни ЄС прорахували, яким чином і де саме поширюється хвороба. Так було встановлено, що і в закладах масового харчування, і в музеях є спалахи. Проте не карантин вихідного дня став рішенням гальмування цих спалахів. Була застосована ще одна математична модель, яка показала,: якщо скорочувати кількість відвідувачів на 10-20%, дотримуючись соціальної дистанції, носячи маски та застосовуючи дезинфікатори, то хвороба не так швидко поширюється. Окремі ресторани в Європі роблять пластиків прозорі «стіни» і це потребує великих затрат. Це треба було імплементувати в Україні. Проте альтернатив не було запропоновано (українському бізнесу, – ред.). натомість все активніше обговорюється питання запровадження повного локдауну. Найгірше те, що цей локдаун нічого не вирішить, це просто на певний час пригальмує поширення хвороби. Локдаун не лікує, а от бізнес та люди вмирають, не маючи елементарного – фінансових надходжень.
– Які, на Ваш погляд, економічні наслідки карантинних заходів та обмежень, що впроваджує влада?
– Нещодавно прем’єр-міністр виступав у парламенті, і я хотів почути від нього єдине: чи він розуміє реальну економічну ситуацію у країні. Проте, на жаль, я цього від нього не почув. Секвестрований бюджет, який був змінений на початку цього року через пандемію, одразу передбачав дефіцит обсягом 300 млрд грн. Це нечувано високий дефіцит за всю історію України. Зараз ситуація ще гірша. До цього планованого бюджету ми маємо ще близько 150-200 мільярдів інших ненадходжень. Тобто «дірка» (у державному бюджеті, – ред.) станом на сьогодні половина бюджету України – 500 млрд, яка нічим не забезпечена. Припинено співпрацю з МВФ через зумисну політику Зеленського, бо я не вірю, що Конституційний суд України міг прийняти самостійно таке рішення, не узгодивши його з Банковою. До речі, судді дуже через це роздратовані, бо це була спільна гра Банкової та Конституційного суду України. Далі: ми не маємо внутрішніх резервів. Якщо раніше уряд виходив на внутрішній ринок запозичень і залучав кошти звідти, зараз всі виходи мінфіну провальні. Припинено всі виплати в казначействі по капітальних інвестиціях (будівництво шкіл тощо за рахунок бюджету), а ще почалися перебої з соціально захищеними статтями: зарплати, пенсії, стипендії тощо. Це веде до включення друкарського верстату, що спричинить інфляцію і здешевлення курсу гривні.
Що у цій ситуації робити? Я вважаю, тут вихід простий. По-перше, повна заміна уряду. Зеленський неспроможний реагувати на виклики, які постають сьогодні, тому треба політично підтримати призначення фахового уряду. Друге, що треба зробити, припинити корупцію в оточенні Зеленського За моїми підрахунками, які базовані на відкритих джерелах, у нас, за словами колишнього міністра фінансів Уманського, на «скрутках» ПДВ держава щомісяця втрачає 5 млрд грн. Отже за рік – це приблизно 60 млрд, на дорогах, за його ж оцінкою, від 40 до 60 млрд теж втрачено, беремо меншу суму – 40 млрд грн. На митниці залишається безлад. Свого часу і міністр внутрішніх справ, й інші чиновники наголошували, що ненадходження від митниці це приблизно 4-5 млрд дол. за рік. У гривні беремо 100 млрд. враховуючи дві попередні статті це вже 200 млрд грн. Раптом державні підприємства показали, що вони всі збиткові за час управління Зеленського. Тут беремо поправку на пандемію, і за рік приблизно втрачено 30 млрд грн. через корупцію. Енергоринок (нафта, газ, електрика) втрати по-мінімуму 30 млрд грн. А ще є бурштин, ліс, цигарки – мінімум 10-20 млрд грн. Тобто позбиравши мінімальні цифри за основними статтями, втрати платників податків і бюджету України – мінімум 300 млрд грн на рік. Тобто пан Зеленський зі своєю командою нам обходиться у 1 млрд грн щодня. 300 млрд грн на рік – це та сума, яка була закладена як дефіцит державного бюджету. Якщо ми змусимо правоохоронні органи працювати, то ця сума може зрости і до 500 мільярдів, адже є багато інших схем, які ми ще не бачимо.
Тобто, перше, що треба зробити, заміна команди і призначення ефективного уряду. По-друге, ефективна боротьба з корупцією. Треба шукати точки росту економіки України. Це може бути аграрна промисловість, чи ІТ, традиційна наша промисловість. Створюючи особливі умови для роботи цих сфер можна витягнути економіку держави, але тут потрібна стратегія на декілька років уперед. Якщо не будуть виконано згадані вище два пункти, далі немає сенсу говорити.
Якби Зеленський був розумним, то він би не доводив ситуацію до такого стану, а одразу все зробив, призначивши фахових людей. Я не вірю, що він може це зараз зробити, але ми повинні від нього цього вимагати.
– Як Ви можете прокоментувати ефективність роботи чинного президента України?
– Зеленський створив хаос в Україні: це втрата державності, це повна неспроможність і параліч державних інститутів. Він хоче довести ситуацію до того моменту, коли просто Путін скаже Заходу: «Бачите, це не держава, це територія. Вони нездатні самоорганізуватися. Вони не здатні підтримувати стабільність у державі. Тому давайте, я беру її під свою опіку, і я вам гарантую, що Україна у складі РФ буде передбачуваною і прогнозованою». Я не впевнений, що Захід піде на ці умови, хоча в історії були різні випадки. Це, мабуть єдина мета Зеленського, а також корупція його оточення, як олігархів, які його підтримали, так і його близького оточення. Я все ж щиро вірю, що українці його зупинять. Прикро, що за 30 років незалежної України у нас еліта так ще і не сформувалася. І коли вже біда, є загроза для країни, то не еліта, не ми піднімаємо народ і йдемо вперед, а ми просимо людей виходити на майдани, щоб вирішити проблеми, бо ми така еліта неспроможна. Так не повинно бути. Мають бути потужні партії, мають бути потужні лідери, має бути конкуренція ідей всередині українського контенту.
Зараз ми розуміємо, що знову постав вибір: Європа чи Росія. Ми розуміємо, що московський вплив посилюється. Для нас це вічна боротьба за європейські цінності, але для тих, хто на хвилі емоцій, обіцянок і надій, підтримали Зеленського, питання дещо іншої шкали цінностей, але вони теж справедливі, бо якщо ви хочете щось будувати, то спочатку нагодуйте людей, а девізом не нагодуєш.
– У 2018-му чимало кепкували з Вашої заяви щодо Hyperloop. На Ваш погляд, чому суспільство так скептично сприйняло цю ідею? Наскільки все ж Hyperloop реальний для України?
– Я розумію реакцію суспільства. Я говорив це з метою, що люди повинні дивитися вперед. Якщо ми не будемо робити ставку на високі технології, то у нас немає шансу як у країни. Нещодавно була цікава передача на радіо, де два науковці саме обговорювали тему Hyperloop. І вони казали приблизно те саме: нам треба думати про сучасні речі. Це єдиний шанс України перескочити від статусу аграрно-сировинної держави до статусу високотехнологічної держави, якою ми колись і були. І тут теж телефонують люди і теж кажуть: «Про що ви говорите? Тут електричка не їде». Цей дискурс буде вічним, але ми не можемо його уникати, про це треба говорити. Про Hyperloop я заговорив, коли уже було створено дорожній фонд, коли ми завели нові автобусні лінії і Ryanair, тобто уже була база. Наразі я навіть щасливий з того, що якщо раніше щодо Hyperloop люди цього не розуміли, то зараз я вважаю, що Hyperloop уже працює на мене, бо він запустився в США. Коли я піднімав це питання, то це ще була фантастична технологія, а зараз це вже реальність. І якби не Зеленський, то першим би Hyperloop поїхав у нас, а не в США. І це ціна ідіотів, які рвуться до влади, бо замість того, щоб не вкривати мережею Hyperloop в Україні, але виготовляти Hyperloop або компоненти до нього в Україні і експортувати по світові, заробляючи гроші, ми знову будемо чекати, коли нам хтось щось зробить і привезе.
Щодо реакції суспільства, я людина з гумором, тому у мене була нормальна реакція. Я і не очікував, що всі будуть у захваті, але мені було достатньо, що науковці і великий бізнес сказали, що це класна ідея і повірили в це. Щодо публічний симпатій, то я вважаю, що краще увійти в історію людиною-Hyperloop, а не людиною-коміком чи людиною-баригою. І таких закидів на свою адресу я не чув, і я дуже з цього гордий.
– Якою може бути наша держава у короткостроковій перспективі? Якою Ви б хотіли бачити Україну?
– Я би хотів, щоб ми були лідером центрально-східної Європи. І це можна зробити, бо для цього у нас є все. Ми одна з найбільших держав на європейському континенті, ми маємо великі можливості, і ми маємо крутих людей. Ми – нація з тисячолітньою історією, нація з креативним підходом до всього, а також нація з бажанням змін. Питання тут чи хочемо ми цього самі? Чи здатні ми повірити у сильні ідеї, чи ми будемо купуватися на казки і очікувати дива, яке ніколи не настане? Перед тим як говорити, яку ми хочемо країну, треба розуміти, чого вимагати від себе. проте поки у владі не буде 100-150 людей, які стануть агентами змін, у нас дива не трапиться.
Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today
