Що таке український сад та «з чим його їдять» – питання, що постає перед багатьма українцями та українками і не тільки. Україна зараз притягує увагу до будь-яких аспектів культури і світ починає розуміти глибину та давнину української культури. Біолог-дослідник, експерт зі стану рослин, фахівець з аплікації засобів захисту рослин Ігор Сінгер спеціально для проєкту “САДИ” розповідає про те, який він «український сад» та що чекає на нього у майбутньому.
Історія як промислового, так і сакрально-декоративного садівництва починається з перших культур на теренах України
Розвинені сільськогосподарські технології були у носіїв трипільської культури. Основою господарства носіїв цієї культури було вирощування сільськогосподарських культур. Серед іншого у них вже були садки, де росли жерделі (одна з основних культур), груші, яблуні, слива, терен і навіть виноград, зернові та бобові культури. Садки для трипільців мали як господарське, так і ритуально-сакральне значення, але зазвичай їх форма на наповнення мали більш утилітарні форми. Про вирощування рослин саме з декоративною метою (не сакральною) достеменних відомостей немає. Занепад цієї культури мав деякий вплив на сади як протодержав слов’ян та київської Русі, та за часів монголо-татарської навали поступово зникав.
З часом починає простежуватися вплив романської культури
Після Формування Української держави за часів «Дикого поля» та Великого Князівства Литовського більшим стає вплив західної (романської культури). Сади України стають більше схожими на «лубочні» садки, описані Шевченком у вигляді «садок вишневий коло хати». Тоді вже прослідковується розмежування сільськогосподарської частини, у тому числі і садків плодових культур проте вільного формування. Запозиченими стають також методи щеплення, які майже не існували у протосадках трипільців та Давньої Русі. Неабиякою властивістю таких садків була і фортифікаційна складова – наприклад посадки терену могли виконувати подвійну функцію (як джерело плодів так і «засіки» від кінноти). Класичний «тин» також був альтернативою фортифікаційних споруд, які могли бути виконані з місцевого матеріалу.
Садова культура розмежлвується на «сільську» та «високу»
Наступний великий крок у формуванні садової культури України був обумовлений втратою козацтвом вольностей та поступове закріпачення населення. Садова культура стала розмежовуватись на «сільську», «чорну», «кріпацьку» та «високу, «білу», «панську». Перша, яка мала витоки з самодостатньої культури часів козацтва вимушена була розвиватись на умовах самодостатності та наявних ресурсів (що ростили за «діда-прадіда») і майже не змінювалась до настання нового періоду у розвитку «народного садівництва».
Інша гілка розвитку українського садівництва мала великий вплив так званої «садової моди», яка копіювали палацову структуру садів часів абсолютних монархій (звісно з урахуванням фінансових властивостей власників: від парку «Софіївка» – до «панського будинку з колонами та двома трояндами серед куренів кріпаків» на іншому полюсі. Активно впроваджувались нові культурні рослини (наслідки «Колумбового обміну», що докорінно змінив садову культуру Європи), які поступово впливали також на нижні щаблі української садової культури (так гарбуз став «українським» символічним овочем маючи американське походження. Теж саме можна сказати і про соняшник – квітку сонця, яка міцно вплелася у культуру українців. Варто нагадати, що «чорнобривці» за походженням також мезоамериканська квітка, яка посідала вагоме місце у культі мексиканського бога смерті.
Відкриття шляхів для взаємодії та обміну спровокувало розвиток садівництва
Наступною ланкою розвитку садів було скасування кріпацтва (а з ним – джерела безкоштовної робочої сили, що вплинуло на розвиток та зникнення деяких пам’яток садово-паркового мистецтва) та поширення обміну як городніми, технічними, так і декоративними культурами. Так, наприклад, почалось явище міграції, яке теж сприяло розвитку технологій та запозиченню досягнень Заходу. Також з розвитком капіталізації ринкових відносин починається і ознайомлення з культурою Сходу (Японії та Китаю). Проте більше з ними українські садівники стикнулись з початком Всесвітніх виставок, які, до речі, вони доволі активно відвідували.
Більшовицький стрій мав великий вплив на характер саду
Специфічним етапом розвитку українсього саду стало повалення царизму та короткий термін першої української держави: вона не встигла істотно вплинути на характер садівництва – продовжували існувати «гілки» «сільського та панського» садів. А от більшовицький стрій мав великий вплив на характер саду. У містах почали будувати пам’ятники паркового мистецтва стилю «конструктивізм-сталінський ампір», а у селах за часів колективізації зміни були мінімальними. Лише колективізація та сталінські «закони про дерева» мали нищівний вплив на характер збереження історичних основ сільського саду (так званий «податок на дерева»). Після закінчення епохи сталінізму до зникнення радянського режиму національні особливості розвитку садової культури прагнули нівелювати під «радянський стиль», який був штучно насаджуваним як у містах, так і в селах.
Відродження української державності внесло великі зміни у садове мистецтво
У зв’язку з відродженням української державності по-перше впала «залізна завіса», яка не давала змоги користуватись надбаннями сусідніх країн. Трудова міграція та поїздки за кордон дали зразки для копіювання «стилю Заходу». Щоправда копіювались певні шаблонні рішення, шаблони середнього класу переносились на підгрунтя давніх елементів українського саду. До початку 2000-х копіювання «західних зразків» почало набувати елементи копіювання «Версалю у мініатюрі» та «і у мене є японский садок з латорицького каменю». Починають наростати пропозиції українських дизайнерів, створюються перші професійні спілки. Ландшафтна справа та українські сади переживають стрімкий розвиток.
Після кризи 2008 року багато компаній збанкрутували, діяльність згорталась і принаймні до 2012 року вони відновлювали свою діяльність. Тим часом стала формуватись певна спільнота з планування сучасних садів, які у принципі були видозміненими українськими садами постміленіумних часів. Зароджується стиль «щиро українських» (з гротескними тинами, старими возами та старим реманентом як «ознакою суто українського стилю» як відповідь на прагнення українців мати свій автентичний стиль дизайну.
Яким же можна бачити сад пересічного громадянина нашої країни?
По-перше просто величезна любов українців до квітників та квітучих рослин має продовження у широкому застосуванні квітучих рослин у оздобленні саду. У ньому дивним чином перемішуються як наші рідні нативні види, так і велика кількість імпортованих інтродуцентів та закордонних рідкісних рослин.
Проте у садах залишається так би мовити «соціально-фінансова градація змісту». Тобто у великих маєтках дуже часто це поєднання ділянки з береговою лінією річок (або утворенням штучних водойм, включення в межі ділянки частини природніх лісів (інколи на сумнівних підставах) майже обов’язковим великим газоном, включно з підкресленням статусу посадками яскравих екзотів (таких як магнолії) чи нівакі. Інколи у якості «статусності» є включення «японського саду» у комплекс рішень.
Власники середніх та невеликих ділянок зазвичай – це поєднання великої кількості хвойних рослин, деяких видів «статусних» рослин: наприклад вже нами згаданий рододендрон значно рідше – деревовидна півонія. Газон та троянди, лаванда довершують картину.
Значно рідше зразки вдалого дизайну українського декоративного саду можемо зустріти на невеличких ділянках. Інколи це дійсно перлини садового мистецтва (зазвичай вони закладені і обслуговуються саме власниками які люблять займатись цією справою).
Останнім часом модною тенденцію стало закладання так званих «бездоглядних садів» та садів а-ля «нова хвиля». Проте і перші, і другі довели, що бездоглядних садів не існує у природі, а без душі саме українського садівника вони перетворюються на не такі вже і вдалі композиції.
Кажучи про український сад важко не згадати про промислові та фермерські сади-реалії сьогодення. Так є і сучасні зразки і на досить великих площинах коли здається, що ти стоїш у Західній Європі (тільки мова рідна), так і еко-ферми, що нагадують та копіюють «класичний народний український сад часів Шевченка». Правда багато є запозиченими та копійованими репліками ікон пермакультури.
Окремо хочу сказати про стан українських садів загального користування – так званих громадських парків та скверів. Наслідки руйнування радянської системи закладення та догляду були наочними десь до 10 років нашого століття, а потім (особливо перед Євро 2012) вони почали стрімкий розвиток. Найчастіше ці рішення мали просте копіювання російских та західних джерел («робимо як у Барвіхе-Челсі») і дійсно об’єктів, які власне можна було б з гордістю показати закордонним гостям у нас шкода, але майже не існує. Тому тут є велика площина для діяльності та творчості.
Що чекає український сад у майбутньому?
По-перше. Реалії: після закінчення війни та перемоги над ворогом нас чекає декілька років, а може й десятиліть реставрацій як громадських територій так і приватних обійсть.
По-друге. Скоріш за все поступово, але проникатиме загальнопринята у світі думка – це використання суто автохтонних (рідних, не інвазивних) рослин при створенні садів та ландшафтних композицій.
По-третє. Зникатиме «пшонківський шик». Нас чекатиме тривалий період створення та реставрації тих садів, що залишились.
По-четверте. Все більшого поширення буде надаватись екологічним та більш економічним технологіям догляду та виробництва. Скоріш ознакою сучасного українського саду буде в майбутньому дрон в повітрі замість лелеки, а сонячна батарея замість солом’яної стріхи.
Український сад як і українська спільнота будуть стрімко модернізуватись та розвиватись.
Будуть відкидатись старі норми краси «по-багатому» і більш поширеним буде раціональна природна краса, яка і була ознакою справжнього українського саду на протязі тривалих історичних епох.
Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today
