Напередодні Дня Незалежності України кореспондент «Журналіста» поспілкувався з адвокатом, правозахисником і меценатом Валерієм Сировацьким. Головною темою розмови стало обговорення нинішніх українських реалій і того, наскільки можливо розвивати правову державу в умовах кризи.
Валерію Івановичу, на Вашу думку, чи існує в Україні правове поле, яке в повній мірі захищає права громадян країни?
Безумовно, так. Україна – конституційна держава з законодавчою і виконавчою гілками влади і було б неправильно стверджувати, що закон у нас не працює. На жаль, у нас недостатньо розвинена інформаційна система комунікації між державою і суспільством, функція якої полягає в тому, щоб транслювати і роз’яснювати закони, що діють у країні. Ми всі бачимо, що законотворчі процеси відбуваються досить активно, однак якщо вийти на вулицю і провести опитування про те, що означає той чи інший закон – відсоток обізнаності суспільства буде досить низьким. Тому для того, щоб посилити правове поле, необхідно налагодити ось цей комунікаційний аспект його роботи.
Часто можна почути такий постулат «закон в Україні не працює», чи справедливо таке твердження?
Закон – це збірник правил, що регламентують ту чи іншу сферу життя. Порушення закону завжди лежить поза площиною правових відносин і народжує окреме поле, учасники якого досягають своїх інтересів – хтось намагається піти від відповідальності, а хтось – отримати вигоду. До самого закону це вже не має відношення, скоріше це тип соціальної взаємодії між людьми. Простіше всього сказати – закон – поганий, тому я його порушую. Правильніше було б сказати, що людина завжди порушує закон для отримання вигоди, не обов’язково фінансової – професійної, комунікаційної або будь-якої іншої, але вигоди. І той, хто допомагає людині уникнути наслідків порушення закону, теж робить це з метою отримання вигоди. І в цій ситуації питання вже не до закону як такого, а до усвідомленості та відповідальності учасників процесу, що його порушують.
Які зміни необхідні для того, щоб змінилася ситуація?
Системна інформаційна робота з суспільством, починаючи від загальноосвітніх закладів і закінчуючи профільними правовими курсами для фахівців з різних сфер. Така робота потрібна для того, щоб збалансувати відносини між людьми і державою. Адже зараз існує два дуже поширених стереотипи -або «держава винна мені», або «я нічого не винен державі». Обидві тези, на мій погляд, не можна назвати вірними, адже права і обов’язки є як у держави по відношенню до своїх громадян, так і навпаки. І по суті, тільки усвідомлена громадянська позиція може справді змінити правову ситуацію в країні. Коли людина замість того, щоб домовлятися і давати хабаря, буде відстоювати свої права в юридичній площині і кожен буде готовий до того, щоб нести відповідальність за свої рішення та вчинки. Коли людина буде готова не порушувати правила, прийняті в державі, ні на побутовому, ні на глобальному рівні. Коли людина повірить в те, що вона і її дії і є основа будь-якого процесу в своїй державі. Причому не окрема людина, а всі ми – громадяни України. Можна скільки завгодно нарікати на недосконалість закону і водночас багаторазово його порушувати. А можна прагнути до того, щоб стати джерелом позитивних змін у своїй країні. І це вибір кожного.
Читайте також: Меценат Валерій Сировацький: благодійність — це не мета, а шлях.
Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today
