До студії «Журналіста» завітав президент Українського союзу промисловців і підприємців, український політик, державний діяч Анатолій Кінах. Він, ставши у 1990 році народним депутатом Верховної Ради, працював у парламентській комісії з питань економічної реформи. В різні часи Анатолій Кирилович був міністром економіки, віце-прем’єр-міністром, першим віце-прем’єр-міністром. Піку кар’єри державного службовця він досягнув на посаді прем’єр-міністра України. Анатолій Кінах працював майже на всіх щаблях державного управління. Тому нам цікаво було дізнатися його думку щодо нинішніх процесів у державі.
– Чи справляється чинний уряд та парламент із економічними викликами, які є перед країною сьогодні?
– Коли мене запитують, яка головна проблема є сьогодні у нашій державі, то я вимушений констатувати, що за останні роки головною проблемою для України є дуже небезпечні тенденції деградації державних інститутів влади як центральної, так і місцевої. Йдеться про професіоналізм із проявом морально-етичної складової, послаблення державницьких позицій тих, хто працює в системі як виконавчої, так і законодавчої влади. Щоб не бути голослівним, раджу подивитися останні рейтинги за 2019 рік Всесвітнього економічного форуму, який відбувся в Давосі. Тоді відзначили падіння України в загальних рейтингах. За конкурентоспроможністю наша країна перемістилася з 83-ї на 85-ту сходинку. І, що ще гірше, ми були на 104-му місці серед 141 держави за ефективністю інститутів влади, тобто державного управління. Тобто уже увесь світ відзначає цю загрозливу тенденцію. Це дуже важливо, оскільки ми перебуваємо в такому періоді розвитку незалежної України, коли вимушені долати безпрецедентні виклики і ризики, одночасно захищаючи свій стратегічний вибір бути гідними інтеграції в європейське співтовариство, захищаючи свою територіальну цілісність, а також вирішуючи величезні системні кризові явища, що стосуються державного управління особливо в питаннях кадрової політики, а також вирішуючи соціально-економічні питання. Проблема у тому, що до сьогоднішнього дня Україна не має своєї власної стратегії розвитку. А досвід сусідніх європейських держав (наприклад, Польща чи Чехія) демонструє, що всі вони досягли успіху, маючи стратегію розвитку країни, де були чітко сформульовані національні інтереси, баланс інтересів з тим світом, який оточує державу, а також чіткі системні програмні дії щодо розвитку конкурентоздатності, створення державних інститутів і багато іншого.
Пандемія коронавірусу в даному випадку стала спусковим гачком, який тільки підсилив усі вищезгадані проблеми. Коронавірус є не лише тестом, наскільки наша цивілізація може долати такі проблеми, але водночас це і тест на дієздатність і ефективність держав як таких, тест на спроможність до консолідації, на вміння домовлятися, щоб створювати умови для розвитку, долати кризові явища. Для України ця тема стає дуже проблемною, адже в нас питання, які стосуються соціально економічних показників, вже були достатньо негативними до початку карантину. Коли сьогодні хтось із можновладців в уряді чи президентській вертикалі починає розповідати, що наші проблеми виникли через пандемію і карантин, то це, м’яко кажучи, неправда. Наприклад, друга половина 2019 року визначалася негативним вектором розвитку промисловості, зокрема, в грудні 2019 року по відношенню до грудня 2018 року обсяг промислового виробництва в Україні упав на 8%, а валовий внутрішній продукт в січні поточного року, тобто до карантину, уже мав від’ємне значення – 0,5%. Зараз ми бачимо, що добігає кінця практично 3-й місяць карантину, а Україна досі немає чіткого затвердженого антикризового плану дій, який був би спрямований на підтримку платоспроможності громадян, допомогу щодо зайнятості, мінімізацію наслідків пандемії, відносини фінансової та банківської системи, локалізацію виробництва, створення стимулів для розвитку внутрішнього ринку. Так зараз роблять усі держави, але у нас такої програми немає, що ще більше поглиблює наші ризики. Перед нашою зустріччю було оприлюднено черговий негативний прогноз, зокрема, Світового банку, Міжнародного валютного фонду про те, що в цьому році ми очікуємо падіння валового внутрішнього продукту на рівні мінімум 8,7%. Такі питання наразі повинні бути в центрі уваги, їх вирішення повинно бути системними програмними діями із залученням кваліфікованих фахівців, і коли ми кажемо про програму розвитку України, то ці програми повинні виконуватися незалежно від прізвищ президентів і складів парламентів. Так робили всі розвинені держави. Я стурбований, що на порядку денному не звучить питання демографічної ситуації в Україні. Це показує, наскільки сама держава ефективна з точки зору розвитку. Є показник, який контролюється ВООЗ, щодо кількості в середньому за рік народжених немовлят у порівнянні з кількістю людей, яких ми втрачаємо за рік природнім шляхом. У 2018 році в Україні на 100 людей, яких ми втратили, було нагороджено 57 немовлят. У 2019 році на 100 смертей припадало 53 немовлята. У перші три місяці поточного року на 100 смертей – 47 новонароджених немовлят. Питання народжуваності складне у всьому світі, особливо в Європі, але якщо знову порівняти з Польщею, то там минулого року на 100 смертей було народжено 92 немовлята. Тому в Україні у зв’язку з великим розривом між смертністю і народжуваністю ми втратили 247 тисяч природної нашої чисельності. Відповідно, є такий показник ВООЗ: динаміка природнього зниження чисельності населення. За цим показником Україна входить до п’ятірки найгірших держав світу. Поруч з нами, наприклад, Сомалі, Центральноафриканська республіка, Лесото. Саме тому сьогодні дуже гостро стоїть питання системи охорони здоров’я, а також відсутності чіткої програми розвитку, те, що відбувається сьогодні, це хаос. Відповідно, реформа медицини має бути одним із стратегічних питань національної безпеки держави. Інакше, у разі продовження цієї тенденції, через декілька років виникне питання, хто буде жити на нашій землі через 2-3 покоління. Ну і ще одне важливе питання – це, безумовно, трудова міграція. Мінімум 8-9 мільйонів українців до карантинних заходів працювали у Європі, з них 2 мільйони в тій же Польщі. Тому всі ці питання треба вирішувати, застосовуючи серйозні системні заходи, виходячи з принципів економічного патріотизму. Зараз усі держави підсилюють державний протекціонізм, захищають внутрішні ринки, створюють робочі місця, підсилюють експортну експансію. У нас запас часу по суті відсутній, тому необхідно швидко змінювати ситуацію, а це можна змінити завдяки фаховим спеціалістам та цілеспрямованій системі програмної праці.
– Наскільки ефективно працює парламент та уряд? Як Ви оцінюєте рівень професіоналізму депутатів IX скликання та членів Кабінету міністрів України?
– Що стосується оцінки кадрової політики, то за усі ці роки у нас не було ідеальних періодів. Коли йдеться про державну службу, то державна служба і особиста відданість це взаємовиключні речі.
Коли людина йде на державну службу, то треба розуміти, що ти йдеш працювати на державу, в інтересах людей, під свою персональну відповідальність. Так повинно бути з точки зору громадянської професійної позиції. Проте сьогодні усі ці принципи кадрової політики вкотре грубо порушуються. В основі кадрових рішень – особиста відданість, попереднє знайомство, кумівство, квоти, метушня навколо ресурсів, корупційна метушня, хто буде «краще» обслуговувати інтереси тієї чи іншої політики фінансової групи. Це спричиняє різке падіння ефективності з деградацією державних інститутів влади. Зверніть увагу, коли виникає ситуація кадрових змін, наш інформаційний простір забитий різними прогнозами, аналітикою, в центрі стоїть весь час одне питання: чиї інтереси буде обслуговувати кандидат? Ніхто не питає про фах, досвід кандидата, яка у нього програма, наскільки він здатний виконати цю програму. І те, що сьогодні відбувається, наприклад, коли деякі міністри не працюють навіть і місяця, це дуже негативно впливає на всі складові нашого розвитку, можливості долати кризу і навіть відношення до України в світі. Хаос, який ми бачимо сьогодні, створює негативні наслідки для нашого суверенітету, адже ні для кого не є секретом, наскільки високий сьогодні є рівень зовнішнього управління, коли нам уже з-за кордону диктують, яка повинна бути у нас Конституція, яка повинна бути у нас кадрова політика, хто має бути призначений в уряд, які у нас мають бути реформи, якою має бути податкова система, соціальні стандарти. Тому я ще раз наголошую, що держава має мати свою чітку стратегію розвитку, яка повинна в першу чергу опиратися на власний інтелектуальний, природний, науковий, технічний, кадровий, географічний потенціал. Так, ми відкриті до співпраці, але в основі мають лежати наші зусилля. Над цим необхідно працювати.
Ми тісно співпрацюємо у діалозі з урядом, президентською вертикаллю і парламентом. Зараз на слуху питання, що ж буде з програмою діяльністю уряду. Я змушений констатувати, що перший варіант програми, який був спрямований до Верховної Ради (це вже уряд Шмигаля) 17 квітня поточного року, більш недосконалого документу я не бачив за все своє життя. Це всього декілька сторінок тексту, без жодної цифри. Це максимум листівка на вибори, і то не дуже якісна. Парламент справедливо повернув уряду цю програму на доопрацювання. Ми бачимо, що і той варіант, який сьогодні відпрацьовується, знову ж таки кулуарно, хоча ми відправили всі пакети пропозицій, в тому числі нашого бачення антикризової програми пріоритетів, і я боюся, що дуже низький рівень професійних знань, нестача досвіду, що зараз, на жаль, спостерігається в тому числі і в Кабінеті міністрів України, приведе до того, що знову буде декларативний документ без конкретики, без ресурсної бази, без дат, без персональної відповідальності виконавців. Ми знову будемо втрачати час. У зв’язку з тим, що вже минув рік каденції Володимира Зеленського, головне завдання для президента сьогодні – це змінити якість системи, мати бачення, стратегії, програму, щоб всі розуміли, що це позиція суверенної держави Україна, подобається комусь чи ні, але це є наша позиція, це наше бачення наших національних інтересів і розвитку. На цьому потрібно сьогодні сконцентрувати свою увагу, щоб працювати не за принципом свій-чужий. В Україні немає кадрового голоду ,це я вам гарантую. Я можу назвати 100-200 прізвищ супер професіоналів, державників, які готові працювати в інтересах держави. Зеленському треба на цьому сконцентруватися. Думаю, за рік можна було набратися досвіду, покращувати кадрову політику, виходити на системні дії як щодо подолання поточної кризи, так і щодо створення стратегії, моделі розвитку України і йти цим шляхом.
– Чи є реальна потреба для нашої країни брати кредити від МВФ, інших міжнародних фінустанов та країн заходу?
– Співпраця з міжнародними фінансовими організаціями, такими як МВФ, Світовий банк, ЄБРР, це нормальна цивілізована практика. Головне питання: на яких умовах? Тут у нас величезні проблеми. Співпраця з МВФ – це позитивний сигнал для інших наших партнерів. Наприклад, після затвердження програми stand-by у нас з’являється доступ до фінансових ресурсів Світового банку, ЄБРР тощо. Ключове питання: на що спрямовані ці кредитні кошти, які нам дають у борг. В даному випадку остання програма stand-by, яка була затверджена 10 червня для України (5 млрд дол. протягом 18 місяців), це одна з найпримітивніших програм, яка в принципі є в арсеналі співпраці МВФ з іншими країнами. Це як кредитна картка: отримали суму, а потім вона повертається назад на погашення попередніх боргів, відсотків, дефіциту платіжного балансу тощо. Ці кошти не йдуть на розвиток і це головна проблема, щоб віддавати борги не за рахунок нових боргів, а за рахунок підвищення ефективності, конкурентоспроможності нашої економіки, інвестиційного клімату, платоспроможності наших громадян і внутрішнього ринку. Це наше майбутнє.
Я вже неодноразово наголошував, от, наприклад, ми взяли 2,1 млрд дол. – перший транш за програмою stand-by. Я би хотів побачити, що за рахунок цих коштів ми як держава дещо знизили навантаження на бюджет, а ці ресурси (хоча б 50% цього траншу за рахунок зекономлених коштів у державному бюджеті) ми спрямовуємо на розвиток. Наприклад, є державна програма оновлення рухомого складу «Укрзалізниці». 97% локомотивів – фактично металобрухт, вони зношені. 85% пасажирських вагонів – аналогічний металобрухт. Я вже не кажу про вантажні вагони і т. д. Водночас майже не завантажена наша потужна галузь транспортного машинобудування. Якби хоча б частково кошти траншу були спрямовані на оновлення, на локалізацію виробництва, на імпортозаміщення, на створення робочих місць, на завантаження наших наукових і технічних галузей, я би тільки аплодував. В іншому випадку – це поточне проїдання. І це дуже погано, коли держава бере в борг для того, щоб виконати свої зобов’язання за попередніми боргами. Це в світі називається фінансовою пірамідою. Особливо боляче вона ударила по українській економіці у минулому році. Тоді уряд і Національний банк, щоб вирішити проблему дефіциту бюджету, включаючи обслуговування державного боргу, пішли на розміщення на внутрішньому фінансовому ринку внутрішніх державних облігацій внутрішнього займу. На початок 2019-го відсоток доходності цих державних внутрішніх облігацій складав 18-19 %. Такого не було у світі. Виходить ситуація наступна, що таким чином уряд забирав кошти з внутрішніх фінансових ринків, і створював вакуум доступу компаній, підприємців, промисловців до фінансових ресурсів. Доступу до ресурсів у такій ситуації немає. Таким чином держава сама остаточно добиває ситуацію, руйнуючи систему кредитування, доступ до ресурсів в реальному секторі економіки.
Навіть славнозвісна програма «Доступні кредити 5-7-9%», яка стартувала у лютому 2020 року і була спрямована на доступ до кредитів малого і середнього бізнесу, за період її існування, станом на 15 травня, нею скористалися майже 470 підприємців (за інформацією Мінфіну, станом на 10 червня 2020 року видано 605 кредитів на суму 381,041 млн грн, – ред.). Це навіть не крапля в морі, а крапля в океані. Треба вирішувати системні проблеми, відпрацьовувати програму спільних дій уряду, НБУ, парламенту, спираючись на волю президента, давати цивілізовані умови доступу до кредитів. Там багато питань, бо, наприклад, за 2019 рік ми декларуємо, що у нас інфляція споживчих цін 4,1% за рік у 2019-му, а вартість кредитних ресурсів зашкалює до 15% і вище. У жодній державі світу немає такої різниці між поточною інфляцією і вартістю ресурсів. І до сьогоднішнього дня ми не бачимо конкретної програми спільних дій уряду та НБУ за участі парламенту як щодо мінімізації наслідків карантину, так і що ми будемо робити у посткарантинний період. Інші держави уже затверджують 3-й, 4-й, а подекуди вже і 5-й пакет такої підтримки для виходу із кризи. У нас уряд не керує цими процесами, їм не вистачає фаху, волі і багато чого іншого. Федеральна резервна система США чи Центральний європейський банк, там теж не все ідеально, але вони працюють в контексті двох функцій. Перша – стримування зростання цін, це правильно. Друга функція – створення сприятливих умов для бізнесклімату і створення робочих місць. От ця друга функція у Національному банку по суті відсутня. Тому і утворюється такий вакуум впливу результатів економіки на результати банківської системи. Економіка падає, а прибутки зростають у рази, це лише поглиблює багато кризових явищ. Ще хочу зауважити важливий момент: усе вищесказане призводить до того, що ми наближаємося, на жаль, до статусу держави із сировинною економікою. Минулого року 72% українського експорту – це була чиста сировина: зерно, м’ясо птиці, руда, метал. Світовий досвід демонструє, що держава із сировинною економікою ніколи не зможе створити необхідної кількості робочих місць, не зможе забезпечити належний рівень доходів своїх громадян, якість життя людей. Сировинна економіка на це неспроможна. У XXI ст. держава із сировинною економікою ніколи не буде конкурентоздатною. Це відбувається на фоні занепаду в тих галузях, які саме і формують продукцію з високою доданою вартістю. У нашій державі у глибокій кризі галузі: авіабудування (ДП «Антонов» не збудував у 2019-му році жодного літака), ракетно-космічний комплекс, кораблебудування, машинобудування тощо. На сьогоднішній день питання індустріально-інноваційного розвитку це якраз потрібний напрямок.
– Що може допомогти збільшити вітчизняний промисловий потенціал різних галузей: закордонні інвестиції чи власні внутрішні ресурси?
– Усе має бути в комплексі. У всьому світі працює механізм державно-приватного партнерства. Тобто держава частково приймає участь, наприклад, у виконанні державної науково-технічної програми розвитку літакобудування (авіабудування). І коли приватні інвестори бачать, що це стратегія країни, що держава створює сприятливі умови, тоді і є надходження приватних інвестицій для виконання цієї програми. У світовому масштабі 85-90% усіх інвестицій – приватні. Тому і ми повинні створювати такі умови для розвитку країни, щоб покращувати інвестиційний клімат у державі, але не за рахунок «інвестиційних нянь», а створити правову систему, щоб світ бачив, що Україна спроможна: захищати приватну власність, створювати рівноправні конкурентні умови без монополій, виконувати свої зобов’язання як держава. Через сприятливий інвестиційний клімат ми, безумовно, можемо залучати інвестиції, але кошти не прийдуть на порожнє місце, тому потрібні програми. Це не ті декларації, які сьогодні відправляє уряд до парламенту. Програми – це системні і комплексні проекти, документи державного значення. Там повинна бути законодавчо-нормативна частина, щоб програма працювала, також має бути ресурсна база, завдяки якій програма буде виконуватися. У програмі мають бути зазначені етапи і терміни її реалізації, моніторинг і корективи, персональна відповідальність тощо. Такі стандарти у всьому світі, але у нас такої програми з таким підходом немає, і це проблема. Маю надію, що президент це розуміє.
– Як ви оцінюєте ті трансформації (реформи), які стартували в Україні ще у 2014-му році і тривають зараз?
– У нас є плутанина у розумінні самого слова реформа. Наприклад, підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги – це не реформа. Реформи – це системні зміни, які підвищують конкурентоспроможність економіки держави, рівень життя людей (реальні доходи, доступ до медицини, інфраструктура тощо). І у нас за усіма напрямками є проблеми, які треба вирішувати. Якщо говорити про систему охорони здоров’я, то тут нема дискусій щодо необхідності змін, але це має бути спрямовано на людину, що конкретно вона отримає після проведення такої реформи. Те саме стосується ринку землі. Щоб реформи дали результат, необхідно, щоб люди розуміли їхні: суть, зміст, етапи, кінцеву мету. Тобто має бути серйозна деполітизована інформаційна робота з суспільством. Люди уже на етапі оголошення конкретної реформи повинні мати розуміння про неї, щоб висловити свою думку. Без цього все приречене на провал. Щодо земельної реформи, безумовно, сучасний ринок землі потрібний, як у всіх сучасних розвинених країнах. Однак, треба сконцентруватися на тому, як досягнути цього результату. Зверніть увагу, про яку б ми реформу не говорили, по жодній з них немає нормативно затверджених комплексних програм щодо їх реалізації з тими етапами, про які я сказав. Тому реформи перетворюються на імітацію. Той же ринок землі, тут має бути чітка комплексна програма, про що ми кажемо упродовж останніх років. Мають бути сформовані законодавчо-нормативні акти, які треба прийняти для виконання програми. За нашими підрахунками, треба прийняти приблизно 40 законодавчих актів, починаючи з питання захисту родючості, вартісних оцінок, захисту з точки зору платоспроможність українців і можливих закордонних покупців, і тут, однозначно, жодних прав закордонним покупцям не може бути надано. У нас не завершений аудит, тобто кадастри (Державний земельний кадастр — єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення чи припинення права власності на земельні ділянки і права користування ними та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі й землекористувачів, – ред.). Після підготовки і затвердження такої програми, обов’язково із експертним науковим супроводом, з урахуванням світового досвіду у цьому питанні, можна затверджувати цю програму. Після цього можна побачити, скільки нам потрібно років, щоб досягнути мети від скасування мораторію, який дав поштовх до корупції, до початку функціонування сучасного і прозорого ринку землі, який відповідає нашим національним інтересам. На цій основі, незалежно від прізвищ президентів і складів парламентів, виконувати програму. Та ж Польща розпочала земельну реформу ще до початку Другої світової війни, і тільки на початку 2010-х вони офіційно оголосили, що завершили земельну реформу. Тобто це серйозна тема, яку не можна вирішувати у турборежимі. Закон 2178-10, який запроваджує ринок землі, прийнятий. Він набуде чинності у липні 2021 року. Тобто у нас є ще рік, тому ми пропонуємо президентові, уряду, парламенту використати цей час, щоб відпрацювати необхідні питання з науковим обґрунтуванням, економічними розрахунками, прогнозом наслідків. Потім спокійно, без політичних дебатів крок за кроком формувати цивілізований сучасний ринок землі, який буде працювати в інтересах нашої держави і наших громадян.
Тим, хто персонально несе відповідальність, треба зрозуміти, що Україні треба виходити з піке, яке характеризується тенденціями деградації державних інститутів влади, покращувати якість кадрової політики, і виходити на програми і стратегічні речі.
– Незабаром Україна відзначатиме День Конституції. Це щорічне державне свято, яке припадає на 28 червня – день прийняття Конституції України 1996 року. Що б ви побажали чинним народним обранцям і державотворцям?
– Важливо, щоб усі зрозуміли, що лише кордону, гімну чи символіки недостатньо, щоб бути суверенною, незалежною державою. Сьогодні суверенна держава визначається спроможністю сучасними методами захищати свої національні інтереси по усьому периметру і створювати гідні умови для розвитку на базі сучасних високих стандартів якості життя власних громадян. Оце формує справжню суверенну державу. Нам треба над цим серйозно працювати. Конкуренція за місце під сонцем загострюється, і в цій конкуренції перемагають лише консолідовані держави, які мають чітку стратегію розвитку, що базується на власному потенціалі і власних національних інтересах, безумовно, в балансі з інтересами світу, але не всупереч національним інтересам. Від цього залежить не лише життя наше з вами, але і умови життя наступних поколінь. Цей рівень відповідальності ми повинні усі розуміти, виходячи з того, що задекларовано у Конституції України, і незважаючи на всі складні процеси, які відбуваються сьогодні у нашому суспільстві, об’єднуватися навколо держави Україна і навколо наших національних інтересів.
Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today
