До студії «Журналіста» завітав політичний діяч, народний депутат України VII та VIII скликань Андрій Іллєнко. Ми поцікавилися думкою нашого гостя щодо ситуації в країні, як він оцінює рік роботи нової влади, та що думає про чергові місцеві вибори, які мають відбутися восени цього року, враховуючи пандемію коронавірусу та ситуацію зі змінами у Виборчому кодексі.
– Як Ви оцінюєте діяльність Верховної Ради IX скликання? Що Ви думаєте про ті скандали, які виникають через дії чи висловлювання деяких чинних парламентаріїв?
– Давайте згадаємо ті відчуття, які були рік тому у багатьох українців, котрі підтримали тоді партію «Слуга народа». Напевно, це був стан певної ейфорії якихось величезних очікувань. Дійсно, вперше в історії України ми отримали парламент, в якому виникла монобільшість, такого ніколи не було. Звичайно, сьогодні уже фактично минув рік, коли вся влада в країні перебуває в руках однієї політичної команди на чолі із Зеленським. У них є президент, є монобільшість у Верховній Раді, не треба ні з ким домовлятися, не треба коаліції. Відповідно, ними уже вдруге сформований уряд повністю без коаліційних домовленостей, вся вертикаль влади на місцях, всі силові структури, Генеральний прокурор, СБУ і так далі. При цьому ми бачимо, що минає рік, і всі обіцянки, емоційні гасла, які ми чули перед виборами, обертаються просто в ніщо. Взагалі нічого не виконано з того, що обіцяли. Те, що ми зараз бачимо в парламенті, наприклад, коли партія, яка приходила до влади, і президент, який приходив до влади, з гаслом «Кінець епохи бідності», а зараз голова профільного комітету з соціальної політики каже, що в родинах людей, які отримують соціальну допомогу, народжуються діти «низької якості», і вона розмірковує навіть про можливу стерилізацію для людей, які живуть на соціальну допомогу… Це божевілля, це плювок в обличчя тим людям, які голосували за так званих «слуг народу».
Я не хочу сказати, що попередні правлячі партії в Україні були чудові, а от ці погані. Ні. Тоді були теж усі ці проблеми: корупційні, відсутність реальної відповідальності для членів партії… Наприклад, якщо когось піймали на кнопкодавстві, чи на чомусь іншому… Раніше покривали і зараз покривають. Йдеться про те, що ці люди приходили на гаслі «Ми – інші». Багато в чому ця критика була справедливо, але вони обіцяли, що все буде по-іншому, що вони дійсно слуги народу, що буде нова практика в політиці, а виявилося, що це просто фейк. Це партія, яка створена «на коліні» за тиждень до виборів із абсолютно випадкових людей, за правилом статистичної похибки туди потрапили певна кількість адекватних людей, але в основі своїй це абсолютно незрозумілі люди, котрі говорять таке, що за голову берешся.
– Турборежим виявився об’єктивною реальністю, необхідністю чи політичним міфом?
– Я думаю, що турборежим – це був піар початкового періоду цього парламенту, коли «слуги» прийшли, сформували монобільшість, почалася робота нового парламенту, їм треба було створити шумовий ефект, що все по-іншому, все по-новому. Напевно, для частини виборців, які не дуже вникають, за що ж голосували, в чому суть цих законів, які були ухвалені, чи насправді це вплинуло на життя людей. Загалом це була димова завіса. Навіть якщо ми подивимося на кількість прийнятих законів, то в порівнянні з попередніми скликаннями парламенту нічого особливого не відбулося. Приблизно така ж кількість ухвалених законів. Якщо ми подивимося на якість цих законів, знову ж таки нічого особливого, навіть ті закони, які вони ухвалювали ніби як виконання своїх передвиборчих обіцянок, наприклад, закон про імпічмент президента – це повний фейк, там немає жодних змін. Якщо ми подивимося на Конституцію, де виписана процедура імпічменту президента, а закон не може її змінити, закон просто фіктивний і ні на що не впливає. Таких прикладів досить багато. Навіть з недоторканністю, ще один закон на якому робився піар. Точніше це навіть не закон, а зміни до Конституції. Дійсно, зміни до Конституції ухвалили, але при цьому в законодавстві залишили стільки речей, які фактично цю недоторканність залишають для депутатів. І що змінилося? От майже рік як скасували депутатську недоторканність, і де зміни? Тобто це все не з реального життя, а зі світу серіалу політичних фантазій, які через телевізор, на жаль, досі українцям нав’язують, і турборежим уже, в принципі, закінчився, він свою функцію виконав у перші місяці роботи парламенту. Зараз цей парламент уже навіть не намагається грати в турборежим, вони стали звичайними депутатами зі звичайними депутатськими хворобами. Різниця лише в тому, що ці люди обіцяли, що вони будуть іншими, і не стримали своїх обіцянок.
– Які Ви бачите плюси та мінуси діяльності нової влади, яка була обрана минулого року?
– Можливо серед плюсів те, що не відбувся повний колапс, повний демонтаж української державності. Держава ще існує, її неможливо просто взяти, щоб збіговисько випадкових людей, аферистів, можливо, навіть щирих мрійників, але дуже наївних, які не розуміють, як це все працює, відвертих українофобів, які теж є в нинішній владі, і оця вся суміш людей не змогла за цей рік демонтувати українську державність. Це я вважаю плюсом, хоча це не їхня заслуга, а скоріше заслуга українського суспільства, яке виставило певні червоні лінії перед владою, але, в цілому, я розумію як тільки тиск суспільства зменшиться… Скажу так: нинішня влада змушена зважати на думку громадян не тому, що вона така хороша, а вона розуміє, що по-іншому в Україні нічого не працює. Якщо не відчувати тиск громадянського суспільства, то це все дуже погано швидко для них закінчиться. От вони роблять якісь заяви, а потім відкликають їх, і кажуть: «Нас неправильно зрозуміли». Тобто вони бачать, що є якісь речі де пробують вони їх перейти, і буде дуже серйозний спротив. Це стосується капітуляції перед Росією, це стосується мовного закону. Хоча якщо ми беремо економічну ситуацію, то тут взагалі нічого не змінилося. Ця влада проводить таку ж саму політику, яку проводили всі попередні уряди, все в інтересах олігархату. Якщо уряд Гончарука намагався гратися у хіпстерів, які хочуть проводити реформи, то ті, які зараз в уряді, зрозуміло, що цей міністр від цього олігарха, а цей від цього олігарха, а цей працює на збереження енергетичної монополії.
– У зв’язку із пандемією коронавірусу, а також низкою змін до Виборчого кодексу, якими Ви бачите місцеві вибори, що мають відбутися восени цього року?
– Щодо питання відбудуться чи не відбудуться місцеві вибори. Я думаю, що вони все ж таки відбудуться. Залишається ще достатньо часу до виборів, ще чотири місяці. За цей період, я сподіваюся, епідеміологічна ситуація почне виправлятися не тільки в Україні, але і в світі. Принаймні я хочу в це вірити. Все ж таки відтермінування загальнонаціональних місцевих виборів – це подія екстраординарна, вона не може бути на основі емоційних рішень. Взагалі єдина юридична процедура, як це може бути, якщо не суперечити Конституції, то це у випадку введення Верховною Радою надзвичайного стану. Якщо цього не станеться, то будь-яке перенесення виборів пахне узурпацією влади. Тому навіть представники чинної влади наразі кажуть, що вибори відбудуться вчасно. Тепер якщо говорити про політичний зміст цих виборів. Хоч це будуть і місцеві вибори, хоч і явка на них буде невисока, і не тільки через коронавірус, бо у нас традиційно явка на місцеві вибори нижча, ніж на парламентських або президентських, хоча місцева влада – це та влада, яка найближча до громадянина, на яку він реально може впливати, і вибори це якраз інструмент впливу і формування цієї влади на місцях, але, традиційно, на жаль, у нас на місцевих виборах явка найнижча. Головна суть цих виборів, на мою думку, особливо після двох компаній 2019 року, президентської і парламентської, коли Україну охопила ця зелена хвиля, по суті місцеві вибори цьогорічні будуть таким неформальним референдумом про підтримку курсу нинішньої влади.
Дуже важливо буде для партії влади сьогодні максимально продемонструвати, що вони тримають свій рейтинг, контролюють ситуацію. З іншого боку будь-який провал їхній на виборах, навіть в окремих регіонах (а провали будуть, тому що рейтинг падає, а що буде через чотири місяці навіть складно уявити), це буде означати, що влада Зеленського хитається і він втрачає підтримку. На мою думку, це буде основна ідея нинішніх місцевих виборів. А взагалі в кожному регіоні це уже буде свій сценарій залежно від того, яка ситуація в конкретному регіоні, але загальне тло: це буде неформальний референдум про довіру чи недовіру до Зеленського.
– Який вихід із ситуації, яка склалася у нашій державі сьогодні, бачить Ваша політична сила?
– Ми готуємося до місцевих виборів, у нас зараз більше двох тисяч депутатів місцевих рад по всій Україні, у нас три міські голови обласних центрів, діючі міські голови, які зараз мають найвищий рівень підтримки у своїх містах. Звичайно, що ми будемо активно боротися і в інших містах по всій Україні. Звичайно, що пандемія вносить свої корективи. Зрозуміло, що полем активності стає простір інтернету. Я думаю, що ці вибори будуть переведені максимально онлайн. Особливо це стосується великих міст. Звичайно, що в сільській місцевості буде інша специфіка. Думаю, що у великих містах це будуть вибори, де напевно вперше онлайн буде домінувати над офлайном. Але все ж думаю, що і стандартна складова виборів нікуди не дінеться, хоча пандемія буде впливати на хід цього процесу: і виборчих технологій, і того, як буде це все організовано. Ми ж навіть до кінця ще не розуміємо правила. Адже після довгого бюрократичного футболу в нас нарешті ухвалений Виборчий кодекс, але зараз ми знаємо, що є законопроект про зміни до Виборчого кодексу, який вже навіть проголосований в першому читанні. І там ідуть серйозні коригування цього закону. І ми ще навіть до кінця не знаємо точні правила, за якими ці вибори будуть відбуватися, тому ми всі чекаємо можливо до кінця липня, коли уже має бути оголошено дату виборів згідно з Конституцією України. Відповідно, до того часу парламент має змогу ще щось змінити. Ми наразі поки в підвішеному стані.
Пандемія може вплинути в аспекті організації виборів, але мені здається, що навряд Україна готова зараз до супер радикальних рішень у вигляді переведення виборів, наприклад, в онлайн формат. Думаю, що питання будуть більше стосуватися безпеки на дільницях: скільки людей одночасно зможуть на дільницю зайти, питання безпеки членів комісії, адже вони будуть у найбільшій зоні ризику. Як це все буде організовано, побачимо.
У нас сьогодні є дві основні проблеми, які виникли не рік тому, а набагато раніше. По-перше, йдеться про агресію Російської Федерації, тобто війна на території України, яку Росія веде проти нашої країни. По-друге, це наша внутрішня проблема – олігархічний лад, олігархічна система в середині країни, коли всі основні активи у країні належать олігархічним сім’ям. Відповідно, майже вся політика перебуває під впливом олігархічних угруповань, вони зацікавлені у збереженні свого монопольного становища, щоб у крані не відбувалися зміни. Ця модель фактично є викачуванням ресурсів із країни, вона веде нашу державу до економічної смерті. Оці дві проблеми є ключовими. Як же ми бачимо ситуацію? Щодо внутрішньої ситуації, потрібна масштабна деолігархізація. Для цього потрібне антимонопольне законодавство. Той антимонопольний закон, котрий пропонував зокрема і я, будучи ще тоді депутатом парламенту, котрий спирається багато у чому на американський досвід, щоб в Україні знищити цю монопольну систему, щоб дати можливість розвиватися економіці. По-друге, це антиофшорне законодавство. Ми розуміємо, що сьогодні з нашої країни виводять величезні ресурси, які ідуть в офшори, з них не сплачуються податки, це величезна проблема. У нас є напрацювання щодо антиофшорного законодавства. І, звичайно, треба вирішувати питання з війною. Треба збільшувати власну обороноздатність, в тому числі і в середині країни, знищуючи ворожу п’яту колону. З іншого боку, я вважаю, що Україна має виходити з антиукраїнських, ганебних і недієвих Мінських угод, повинна пропонувати інший формат цих перемовин, який має будуватися на Будапештському меморандумі. Це максимально стисло про ключові речі, які лежать в основі.
Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today
