Люди похилого віку – основна група ризику під час пандемії COVID-19. Але іноді справа їхнього життя занадто важлива, щоб його кинути. Про те, як вдалося поєднати турботу про своє здоров’я, виконання вказівок уряду і вірність покликанню, розповідає кінолог чернігівської компанії COLLAR Михайло Олексійович Кулько. Вже 12 років він готує каністерапевтичних собак для роботи з дітьми з проблемами розвитку. Коли оголосили карантин, перед ним і перед директором компанії – власником собаки – з’явилося питання: як не ризикувати ні здоров’ям кінолога ні такими важливими терапевтичними навичками його підопічної?
Розкажіть трохи про себе?
Мені 69 років. Кінологом я працюю вже давно. Раніше у мене були вівчарки, а зараз, вже дванадцятий рік, працюю в COLLAR Company. Треную вже другу собаку, першою була Ніка, а тепер, уже четвертий рік – Лілу, теж кане-корсо. Займаємося з нею з дітьми в дитячому реабілітаційному центрі «Відродження».
Як ви почали готувати терапевтичних собак?
Це сталося в 2011 році і почалося з випадковості. Коли Юрій Синиця (власник COLLAR) з Нікою приїхав до інтернату для дітей з проблемами розвитку, ми побачили, що собака вільно спілкується з дітьми – і вони проявляють великий інтерес. Тоді, разом з психологом, було вирішено запустити місячну пробну групу для дітей з аутизмом. Спочатку Юрій Юрійович водив туди Ніку сам, а потім запросив мене. У вісім років Ніки, на жаль, не стало. Тоді з’явився новий собака, Лілу, якого ми вже цілеспрямовано навчали. З семи місяців ми з ним працюємо в центрі «Відродження».
Коли оголосили карантин: як ви і керівництво компанії вирішили ситуацію?
Коли оголосили карантин, мені запропонували через мій вік залишитися вдома. Але ж Лілу потрібні постійні тренування, я повинен стежити за її формою: і фізичною і в плані навичок. Тоді я сказав, що забираю Лілу додому. Це було наше спільне з керівництвом рішення. Мені в повному обсязі зберегли зарплату, корм і все необхідне я беру зі складу. Мене привозять на машині і відвозять назад, ніяких контактів із сторонніми. А так на роботу ми з нею не ходимо.
А як Лілу поставилася до такої зміни?
Я ще ніколи так надовго її не забирав. Кане-корсо – сімейні собаки, вони більше прив’язуються саме до людей. До карантину ми з Лілу бачилися лише вісім годин на день, а зараз це спілкування майже 24/7. Так що зараз ми не розлий вода. Доходить до того, що, коли мені потрібно ненадовго вийти і залишити Лілу з дружиною, вона лягає біля порога і чекає, поки я прийду.
Для вас самого щось змінилося в такому режимі?
Є деякі побутові труднощі. Коли я приходжу на роботу, я з нею там і працюю, а тут потрібно підтримувати чистоту в квартирі. Така велика собака – це багато вовни, її потрібно пилососити. Погодував її – відразу мій підлогу. І увага їй зараз потрібна цілодобова. Але в основному різниці немає. Собака повинен постійно тренуватися. Навіть якщо тиждень не займатися, він може елементарно щось забути. Повторюємо старі команди, купуємо нові навички, займаємося спортом для підтримки фізичної форми. Зараз для Лілу з’явився хороший шанс поліпшити свою соціалізацію. Вона в основному жила за містом, а зараз – в самому Чернігові. Їй все цікаво, для неї все нове. Я їй пояснюю, як дитині: «Бачиш, червоний світлофор, ми повинні стояти. А ось зараз зелений, можемо йти». І вона починає розуміти. У компанії вона звикла до всіх підходити, щоб її чесали, і в центрі діти теж її люблять, гладять, чіпають. А в місті вона не може підходити до всіх: це ж величезний собака, її бояться. Зараз вона вже привчилася не бігти обніматися, не реагує без дозволу ні на людей ні на інших собак.
Розкажіть про роботу в центрі «Відродження», будь ласка.
Робота важка. Ви розумієте, яка там енергетика, як це вимотує. Іноді виходиш – і голова розколюється. Лілу теж іноді втомлюється, в такі дні ми потім цілу годину ходимо, бігаємо, гілки їмо – знімаємо стрес. Але найголовніше те, що ми бачимо результат. Ми проводимо опитування батьків, які приїжджають з дітьми на дві-три тижні. Вони вражені тим, як змінюються їхні діти. Навіть самі батьки міняються, у них з’являється надія. Був такий випадок: дитина в 3-4 роки не розмовляла. А коли ми навчили його командам для собаки, вона голосно і чітко скомандував Ніці: «Поруч!» У її матері був шок, вона думала, що син німий. Собака – це дуже сильний мотиватор. Дітям хочеться покомандувати, хочеться попрацювати з нею, і вони стають більш зібраними, уважними. У нас вже є методики для дітей з аутизмом, з синдромом Дауна, з ДЦП. Бачити, як вони працюють – це просто прекрасно.
У вас є якісь рекомендації для власників собак на карантині, як у професіонала?
Головна рекомендація – якщо ваші прогулянки скоротилися через карантин, зробіть їх інтенсивніше. Рухомим, молодим, фізично сильним собакам навантаження життєво необхідне. Я бачу, що багатьох виводять буквально на п’ятнадцять хвилин і не приділяють їм уваги. Собака хоче зупинитися, щось понюхати, подивитися – а люди тягнуть її далі. Можна вигуляти собаку за 15-20 хвилин, але весь цей час вся увага повинна бути йому. Коли ми з Лілу йдемо, я набираю повний рюкзак тренувальних снарядів і іграшок, наприклад, Пуллер, Пітчдог або Лайкер. Перетягуємо з нею, кидаю їй на гірку, під гірку, щоб вона приносила. Можна навіть з паличкою погратися так, що собака набігається, прийде додому задоволений і ляже спати. Я бачу, що до маленьких собак відносяться більше як до дітей. Їм купують спеціальні іграшки, ті ж тренувальні снаряди – а великим собакам такого не дістається. Іноді власники великих собак намагаються навіть спровокувати Лілу: «Нехай поб’ються». А я кажу: без любові з будь-якого собаки можна виростити звіра. А якщо любити і піклуватися – то буде така як Лілу, і неважливо, якого вона розміру і породи. Багато кінологи виховують собаку «батогом і пряником». Але навіть без жорсткого підходу, тільки заохоченнями, можна зробити собаку слухняною, навчити командам «не за страх, а за совість». Зараз, на карантині, я намагаюся взагалі не підходити ні до людей, ні до інших собак. Карантин є карантин. Люди звикли виходити, відпускати собак бігати і ставати поговорити один з одним. Так не можна. Зараз все емоційне навантаження для собаки повинно йти через спілкування з господарями. Тому краще погуляти довше, хоч 30-40 хвилин, але подалі від людей.
Ви думали, що робити, якщо карантин продовжать?
Якщо продовжать – будемо з Лілу разом до кінця карантину. Хто ж буде з нею займатися? Не можна просто залишати її лежати у дворі, щоб її чесали. Я зараз працюю тільки з Лілу, мені пропонували навіть в Києві попрацювати за хороші гроші – але я сказав, що у мене одна, цілеспрямована робота, і зраджувати ні компанію, ні дітей, ні Лілу я не збираюся. Я так вирішив – і буду так працювати.
Раніше «Журналіст» повідомляв про те, що кінологічній службі України виповнилося 25 років.
Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today
