До студії «Журналіста» завітав український музикант, композитор і соліст проекту Pianoбой Дмитро Шуров. Гість розповів про свій сольний проєкт Pianoбой, про великий сольний концерт, який відбудеться 8 березня в Палаці спорту, про те, що його надихає на створення нових композицій, від кого фанатіє особисто сам артист, а також про сучасну українську музику та вітчизняний шоу-бізнес.
«Щодо музичних трендів, як і куди розвивається музика, важко щось сказати конкретно. Все у сучасному світі досить швидко розвивається. Я не позаздрю новим музичним українським іменам, та і світовим. Вони будуть грати за іншими законами. Зараз пісні мають виходити частіше, а це впливає на все: кліпи стають простіші, пісень стає більше. Раніше, коли артисти починали будувати собі ім’я, вони випускали альбоми. В альбомі є три сингли, які виходять протягом року. Тобто всі знають, що можна вибудувати певний план. Зараз, мені здається, будь-яке нове ім’я, щоб затвердитися у своєї аудиторії, має випускати ледь не кожні 2 тижні кліп. Може 3-4 пісні на місяць. Люди не купують більше музику на вінілі чи на дисках, вони її стрімлять. Поруч зі стрімом одного артиста виникає ще 10 пропозицій стрімів інших артистів. І ти просто пірнаєш у цей музичний бездонний океан. Це і добре, і погано. В Україні, звичайно, все це відбувається трохи інакше. У своєму темпі, але часи, коли артисти могли собі дозволити повільно вибудовувати свою аудиторію, наприклад, як це робив я (тому що «Pianoбой» – це не бізнесовий проект, цю музику пише людина, яка намагається максимально дійти до слухача), без хайпів, без скандалів, думаю, що без цього у сучасних реаліях не вийде. Зараз є швидкість побудови бренду, швидкість резонансу і швидкість закінчення цього. Думаю, що артисти нового покоління мають уже думати проектами, а не альбомами. Тобто ти показуєш щось людям, якесь своє обличчя, а через рік уже треба придумати нову історію», – розповів музикант.
Piánoбо́й — це сольний проєкт Дмитра Шурова, створений у 2009-му. На початку цього ж року композитор почав працювати над оперою «Лев і Лея», частина якої прозвучала на показі фешн-дизайнера Олени Ахмадулліної в Парижі. У процесі роботи у Шурова з’явилася ідея створення власної групи. Перший виступ Дмитра Шурова в ролі Pianoбоя був у вересні 2009-го в рамках другого Moloko Music Fest. У листопаді того ж 2009-го відбулася прем’єра першої пісні «Смысла.нет», а уже у грудні Pianoбой відіграв в Києві свій перший повноцінний сольний концерт. У 2012-му вийшов дебютний альбом гурту — «Простые вещи». 2015-го року Шуров записує новий альбом, який дістав назву «Take off», і їде в тур Україною.
Другий студійний альбом гурту Pianoбой «Не прекращай мечтать» був випущений 2013 року. Дмитро Шуров, фронтмен гурту, працював над альбомом протягом 2012—2013 років. До нього увійшло 13 композицій. Випустили альбом у трьох форматах — CD , грамплатівка і цифрове завантаження (у вільному доступі на SoundCloud). У березні 2017 року Дмитро Шуров переспівав першу пісню «Родина» з альбому «Не прекращай мечтать» українською мовою. Автором тексту виступила вчителька української мови з міста Лисичанськ. У новій версії назва пісні — «Вітчизна».
Наразі запланований новий тур Україною на підтримку нового альбому «Хісторі».
«На момент створення Pianoбой я уже був композитором з ім’ям. Я робив багато для кіно, для фешн-проектів, зробив спектакль, був саундпродюсером декількох платівок. Я зрозумів, що мене в музиці цікавить усе, що там є, але на той момент я найбільше любив концерти. Як і зараз. Концерти – це моменти, коли все, що ти вкладаєш у музику, ти маєш можливість відчути разом із людьми, і це набуває нового сенсу. Це для мене має велике значення. Заради цього я і створив Pianoбой, коли почав писати перші пісні. Мені хотілося їх дарувати людям, і щоб вони у відповідь дарували якусь свою енергетику. Потім вже з’явилися альбоми, записи, кліпи. І все решта. А починалося все з бажання бути почутим і розділити свій імпульс з іншими людьми. До цього я писав багато музики для себе, вона у різних стилях: від класики у дусі Баха, Рахманінова, Равеля до електронної музики. Було багато творчих експериментів. Я іноді дивуюся, знаходячи у загашниках якісь записи, бо все абсолютно різне. Pianoбой – це енергетична річ, енергетичний проект. Я називаю себе працівником енергетики в Україні. Така собі «секретна п’ята атомна електростанція».
Щодо натхнення, мене надихає зроблена робота, завершена справа: кожен альбом, пісня, текст до пісні є мотиватором, щоб рухатися далі. Ти, коли закінчуєш пісню, то відчуваєш сильний притік ендорфінів і відчуття щастя. Але це триває недовго, іноді декілька хвилин, і хочеться, щоб це повторилося. Музика це теж певний наркотик. І ти починаєш знову шукати, де його взяти. Іноді тебе надихають якісь конфлікти. У новому альбомі «Хісторі», який вийшов у листопаді минулого року, багато таких родинних речей, це теж момент мого дозрівання дорослого, де є роздуми про батьківство, про те, чому ми саме таким чином передаємо свою енергію далі. Там є пісня про мого сина, про те, що таке взагалі кохання і за що мені його стільки у цьому житті? І звідки воно береться? Усі ці речі турбують мене, і я про це співаю. Пояснити це взагалі дуже важко», – відзначив Дмитро Шуров.
8 березня в Палаці спорту відбудеться великий сольний концерт Дмитра Шурова в підтримку нового альбому «Хісторі». За словами соліста Piánoбой, у першій частині туру Україною заплановані концерти у 13-ти містах. Будуть задіяні оркестр, хор, багато сучасної техніки, щоб створити справжнє живе шоу, яке подарує людям багато позитивних емоцій та енергетики.
«Скоро ми знову їдемо в тур. Це такі емоційні гірки. Ти щоразу, виходячи на сцену, збираєш усі свої внутрішні резерви (це і страх, і мобілізація, і ейфорія). Для мене кожен концерт – це момент емоційного сексу з людьми, момент емоційного єднання з ними, момент, коли ти перед ними просто викладаєш себе, іноді навіть розриваєш навпіл. Мені завжди хочеться щось у відповідь. Кожен концерт (а їх буває 4-5 поспіль) це і певний момент емоційного потрясіння, але багато енергії повертається. Ще мене тішить, коли дізнаюся, що моя музика звела людей, хтось під «Родимки» познайомилися, під «Кохання» одружилися, під «Шампанські очі» завели дитину, а під «Все, що тебе не вбиває» потоваришували із тещею. Тобто музика є частиною життя багатьох людей. Саме тому завжди хочеться, щоб вона максимально до людей дійшла. А в новому альбомі, повертаючись до туру, багато де звучить оркестр, взагалі продакшн складний. Це такий альбом ньюансів, у якому є і масштабні, епічні пісні, і дуже інтимні. Тому той тур, котрий ми готуємо, він стартує у Палаці спорту (м. Київ) з найбільшого сольного концерту у нашій історії. Це буде власне концептуальне шоу, яке випливає з альбому. Будуть оркестрові інструменти, буде хор, є важливі моменти зі світлом та драматургією. І усе це хочеться показати в інших містах. Тому треба шукати відповідні майданчики, щоб люди могли зануритися в атмосферу. Але мені дуже подобається цей процес. Це те, заради чого я працюю. В першій частині туру у нас заплановані концерти у 13-ти містах (цієї весни)», – анонсував Дмитро Шуров.
Напередодні концерту співак запустив нову рубрику на своєму YouTube-каналі «Pianoбой йде в народ». За сюжетом, завдяки «Piano-лотереї» Дмитро витягає з капелюха папірець, де написана професія, яку музикант опановує упродовж дня.
«Pianoбой йде в народ» – це історія, яка має багато різних причин. Звичайно, це креативна промокампанія концерту. Це всі розуміють. Ми вирішили зробити це через мій вихід із зони комфорту в нові професії. Спочатку ідея була така, що я беру максимально нетипові для музиканта професії, про які не маю жодного уявлення. Я пробую це робити, у мене це не дуже виходить. І, звичайно, поруч зі мною людина, у якої це виходить круто, і вона каже: «Дімон, займайся своєю справою». А я, відповідно, запрошую людину на концерт. Але, знаєте, це все пішло набагато глибше. Ти знайомишся з людьми. Наприклад, ми знімали епізод на ринку, де я продавав м’ясо. Ти знайомишся з продавчинею, ті дівчата затягнули мене до себе пити самогон. Виявляється у них там все дуже весело. І ти вилазиш зі своєї студії, щоб відчути енергетику людей, побачити як і чим вони живуть. Люди про мене багато знають, а я про них нічого. Тому мені цікаво. Коли я їздив доїти корову, то познайомився з чудовою родиною, з коровою Малюткою. І навчився доїти корову. А от епізод у тролейбусі, коли я був кондуктором, то ти одягаєш цю штуку (жилет кондуктора, – ред.) і йдеш працювати. Я співав пісні, жартував з людьми. Але на кожній зупинці люди виходять і заходять. Це такий вир енергії. Дехто так обережно дивився з пересторогою, інша людина поцікавилася: «Ти сам прийшов? Чи тебе змусив телеканал якийсь?». Кажу, я сам. Він дав мені цукерку і подякував. Одна жінка запросила мене на свій спектакль. Інша жінка, якій я заспівав «Простые Вещи», попросила мене зіграти Полонез Оґінського. Я зіграв. Вона каже: «А там три частини. Грай всі». І багато різних історій ще було», – поділився враженнями музикант.
Ми також поцікавилися у нашого гостя його думкою про те, чи повинен митець, творча людина активно брати участь у не лише у культурному житті держави, але і соціально-політичному.
«Я скажу за себе. На мене впливає те, що відбувається в Україні, але не буквально, а все ж більше енергетично. Ми живемо в такому дивному місці світу, де енергія завжди дуже хаотична. Тут багато різних потоків: і зі сходу, і із заходу. Ми це все через себе пропускаємо. Ще у 2012-му я написав пісню «Родина», це було просто з повітря, бо було відчуття часу. І коли це все почало у 2014 році візуалізовуватися, то для мене це був шок. У мене у музиці все відбивається якось раніше, ніж відбувається у реальному житті. Тому зараз я намагаюся створювати максимально позитивні, життєстверджуючі пісні. Я дуже хочу, щоб у нас було все добре. А от політика для мене закрите питання. Pianoбой до неї ніколи не мав жодного відношення. У нас було багато пропозицій. Але я ціную свободу, яку маю: і музичну, і як людина. Так, мені дивно трохи жити у світі, де половина моєї стрічки у Facebook це депутати Верховної Ради, які раніше було моїми друзями, режисерами, фотографами, ведучими. Але я навчився розділяти їх до політики і як політиків. З ними як політиками я не спілкуюся. Як політиків я їх не знаю, а як творчих людей я можу їх поважати і далі. Але це дивна ситуація, до якої я не був готовий», – переконаний Дмитро Шуров.
На завершення розмови, він зізнався, чому наразі фанатіє від американського боксера Майка Тайсона, які факти з біографії легендарного та скандального спортсмена його вразили, та над чим змусили задуматися.
«Останнім часом я великий фанат знаменитого боксера Майка Тайсона. Я занурився в його історію життя, і багато для себе цікавого дізнався. Це людина, яка себе сильно змінила в житті. Це викликає повагу, бо, наприклад, я змінити себе не можу. Я намагаюся цьому вчитися. Коли мене питають про серйозні виклики у житті, то для мене найсерйозніший виклик – змінити в собі хоч щось», – наголосив Дмитро Шуров.
Полную видеоверсию интервью смотрите на сайте «Журналиста».
Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today
