Фото: скріншот із відео
До студії інформаційного агентства «Журналіст» завітав боєць-доброволець Олександр Наконечний, котрий у перші роки бойових дій на сході України став одним із тих, хто з власної волі зголосився захищати територіальну цілісність нашої держави. Обставини на передовій склалися таким чином, що пан Олександр опинився в одному підрозділі із легендарним оперним співаком Василем Сліпаком (позивний «Міф»), якого на той момент знала уже вся Європа. Як стало відомо редакції «Журналіста», Олександр Наконечний був у бою, під час якого «Міф» загинув. Це сталося 29 червня 2016 року. Виконуючи бойове завдання як кулеметник у складі 1-шої штурмової роти Добровольчого українського корпусу «Правий сектор», близько 6 години ранку Василь Сліпак загинув у бою від ворожої кулі снайпера.
Країна повинна знати імена своїх героїв, одним із яких став легендарний оперний співак, волонтер і доброволець. Хоча їхнє знайомство було коротким і за складних обставин, редакція інформаційного агентства попросила пана Олександра завітати до нашої студії і розповісти, яким йому запам’ятався Василь Сліпак.
«Моє знайомство з «Міфом» було досить коротким, всього 5 днів. («Міф» – позивний Василя Сліпака, всесвітньо відомого українського оперного співака, соліста Паризької національної опери, волонтера, учасника Революції Гідності та бойових дій на Сході України – ред.). Тому я сумнівався, чи варто мені відгукуватися на Ваше запрошення. Адже маса людей (друзі, колеги) можуть про нього розповісти більше. За ті 5 днів я навіть не набивався до нього в друзі, ми співіснували в одному бліндажі. Деякі подробиці, звичайно, запам’яталися. У чому, можливо, відмінність нашого знайомства? Так сталося, що саме у мене на руках, можна так сказати, він помер. Це, мабуть, єдине, що мене може відрізняти від інших учасників цих подій або людей, які знали Василя. Сподіваюся, що колись все це буде розглядатися академічно, можливо хтось зніме художній фільм про таку особистість. Саме через те я погодився приїхати до Вас і зараз тут. Про таких особистостей треба говорити. Для мене особисто він (Василь Сліпак – ред.) майже сакральна особистість. Мені сподобалися слова нашого президента, який колись сказав, що ми повинні формувати Пантеон наших Героїв. Я дуже хочу, щоб і в мене у місті його ім’я було закарбовано», – зауважив Олександр Наконечний.
За його словами, на передовій кожен день може стати останнім, військовослужбовці і добровольці виконують бойові завдання. У перші роки війни ситуація була особливо складною, тому у бійців не було часу потоваришувати. Проте, як розповів Олександр, у бою на Світлодарській дузі Василь Сліпак врятував йому життя.
«Ми прибули в добровольчий підрозділ кожен своїм шляхом. Там уже ми перебували разом упродовж 5-ти днів. Це було на Світлодарській дузі. У бою я міг би і не зіткнутися дуже близько з ним, хоча ми йшли поряд. «Міф» був кулеметником. У тому бою я був буквально за 3 м від нього. У певний момент мені було наказано евакуювати бійця на позивний «Цар». Я вже був готовий це зробити. Страшнувато було, бо 2 км треба було йти з пораненим удвох назад самим. Але буквально за кілька секунд зойкнув «Міф», і команда помінялась. Куля влучила у Міфа на відкритій місцевості, і я мав вийти з укриття, щоб стягти його до кювету. Я повинен був надавати йому допомогу. Під час презентації фільму «Міф» я так і сказав: «Я тобі, Василю, на той світ дякую, якщо так можна сказати, бо ти врятував по суті моє життя». Я був в кюветі, мав стягти його з дороги, але, відповідно до інструкції, спочатку треба встановити вербальний контакт із пораненим. Я це зробив, я спитав: «Братику, ти зможеш скотитися?» По-моєму, він сказав «так», і покотився ще й у правильну сторону. Завдяки своїй вазі прим’яв дрібні клиночки, які заважали скотитися, і я його уже у кюветі підібрав. Але, на жаль, буквально упродовж 10 секунд у нього вже почався гіповолемічний шок. Я не можу багато чого додати до того, що уже є у документальному фільмі про нього. Я сподіваюся, що небайдужі люди будуть шукати інформацію і людей, так як ви мене знайшли. Ці люди розказуватимуть про Василя Сліпака не для сенсації, а щоб складати повну картину тих подій. Через деякий час ми зможемо говорити, що це був за бій, якого характеру: оборонний чи наступальний. Зараз просто про особистість хочеться сказати. На жаль, вона фізично зникла буквально за 2,5 хв. У Василя була сильна кровотеча. Я погукав свого колегу «Фіша», який на той момент домотував «Царя», у якого було поранення в плече. Це все дуже швидко відбувалося. «Фіш» підбіг, ми позрізали з Василя все, що можна було, намагалися врятувати, але у «Міфа» вже почались конвульсії. Ми усі були шоковані. Ми наче з глузду з’їхали, ми дуже хотіли його врятувати. Тут ще один поранений гранатометник із позивним «Курт». Коли вже під’їхали рятівні БМП-1, забрали поранених «Міфа» і «Курта». «Бехи» полетіли, а ми (з «Царем») відходили пішки. Про цей бій можу розказати не лише я. Наприклад, із мого невеличкого містечка тоді були теж земляки. Мій товариш «Джоконда» у тому бою був за «Міфом», коли Василь стріляв із кулемета, то підбив «Джоконді» снайперку. Тобто це все настільки було щільно і швидко, приблизно за 40 м до ворога. Я б сказав, що це був такий кинджальний бій», – пригадав доброволець.
Олександр Наконечний розповів, за яких обставин він зустрівся із легендарним оперним співаком, та яким було їх коротке знайомство.
«Ми з «Міфом» та іншими бійцями жили у бліндажі, який називається «молот». Мені запам’яталась його вишиванка на руці, а також його зарядний пристрій від сонячних батарей. Був випадок, коли ми ос ганяли, це ж степова місцевість. Ми з Василем у бліндажі рідко бачилися, адже у зоні бойових дій у кожного було своє завдання. Я навіть не намагався з ним потоваришувати, я не того характеру, щоб лізти до людини. Я цього чоловіка знав 5 днів. Ще мені запам’яталася стичка щодо шансону, коли «Міф» зробив зауваження одному із бійців, який слухав таку музику. Звісно, що Василь Сліпак співав, але я навіть не пам’ятаю, що конкретно, яку пісню. Ми були у бойових умовах. Я переживав, переймався за своє, і страшно було. Я думав про своїх людей, адже був старшим підрозділу і привіз туди людей, своїх земляків.
Я не хочу бути не скромним, і я не військовий спеціаліст. Однак, я чимало часу провів у зоні бойових дій, був у кількох підрозділах. Тому, якщо говорити про те, чи міг Василь Сліпак уникнути загибелі, на мою суб’єктивну думку, так. Він лежав на дорозі. Особисто я чув команду – у кювет. А він («Міф» – ред.) стріляв із кулемета, і при першій «черзі» отримав зауваження від заступника командира, але залишився. Можливо, тут зіграли роль емоції, характер. Можливо він думав, що ми прийшли і зараз все налагодимо. Я після початку бою зрозумів, що треба хоча б ноги витягнути звідти. Власне кажучи, так і розвивались події. Однозначно треба було ховатися, адже ми були на такій місцевості, що були мішенню для будь-кого. Але вже так склалось…
Чи треба було Василеві взагалі йти на війну… Я цього не вирішую. Тепер важливо шанувати його подвиг, берегти пам’ять про нього. Я хотів би, щоб на таких людях було більше зосереджено уваги. Василь Сліпак – це така величина, він міг піднімати маси, він був авторитетом і прикладом. З того, що я встиг побачити, це просто гіперпатріот. Він Герой! Я наважився прийти сюди, до Вашої студії, щоб саме нагадати про нього, щоб люди пам’ятали, ставили його в приклад, виховуючи дітей і молодь. І все ж мрію, що про Василя Сліпака знімуть художній фільм.
Звісно, я не є людиною, яка може розказати історію «Міфа». Я просто розумію, що Ваша функція, завдання ЗМІ, закарбувати кожен дрібний момент про цю видатну постать. Я мрію, щоб про Василя Сліпака все-таки зняли художній фільм», – повідомив гість студії «Журналіст».
Повну версію інтерв’ю із бійцем-добровольцем Олександром Наконечним дивіться на сайті інформаційного агентства «Журналіст».
Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today
