Колись у теплицях біля парку Перемоги у центрі Полтави працівники “Зеленбуду” розводили квіти. Але вже майже 20 років ці півтора гектара родючої землі вкривалися чагарниками. До ладу територію привели волонтери лише цього літа, щоб виростити овочі, зелень для фрукти для внутрішніх переселенців. Адже Полтава прихистила десятки тисяч людей. Ініціаторка проєкту Тетяна Татаріна розповіла спеціально для спецпроєкту ГО “Місто-сад” та “Української правди” в рамках реалізації проєкту “САДИ”.
З початком війни Полтава стала “перевалочним пунктом”
До широкомасштабної війни Тетяна Татаріна працювала директоркою комунальної організації “Інститут розвитку міста Полтава”. Установа впроваджувала у життя заходи, які місцева влада запланувала в програмі “Полтава 2030”, а також залучала зовнішні інвестиції до міського бюджету. Проєкти були різнопланові: від створення індустріального парку до навчальних програм для дорослих.
Про те, що почалося вторгнення, Тетяна дізналася рано-вранці з телефонних дзвінків колег. Вона прийшла на роботу забрати оргтехніку та важливі документи. А з 27 лютого – почала працювати на “гарячій лінії” для допомоги евакуйованим. Сам Інститут розвитку міста став центром надання гуманітарної допомоги.
“Люди почали їхати до Полтави з перших днів війни. Спочатку вони зупинялися на ніч і прямували далі на захід України чи за кордон. Тобто місто було, як “перевалочний пункт”. А ось із початку березня переселенці почали залишатися у місті на тривалий час”, – розповідає Тетяна Татаріна.
Люди жили у школах та дитсадках, іноді їх було там 7 тисяч осіб. Годували їх спочатку продуктами, які принесли полтавці. Згодом – тим, що закупили для харчування дітей у школах та дитсадках ще до вторгнення. Коли й вони закінчилися, – купували за кошти міського бюджету. Була й гуманітарна допомога від міжнародних організацій.
“Гуманітарка – це продукти тривалого зберігання: крупи, борошно, консерви. Свіжих фруктів, овочів та зелені не було. А вони вкрай потрібні людям для повноцінного харчування та імунітету. Адже він дуже знизився через стрес, пов’язаний з війною та вимушеним переїздом”, – пояснює Тетяна.
У селах навколо Полтави ці продукти переселенцям надавали дрібні фермери. Вони скористалися міською програмою “Сади перемоги” і безкоштовно отримали насіння, мінеральні добрива, паливно-мастильні матеріали тощо. А в обласному центрі Тетяна з колегами та іншими містянами взялися впорядковувати територію колишніх теплиць. На їхньому місці зробили міський сад-город, урожай якого передають на харчування переселенців.
Міський сад-город годує тисячу переселенців
Пятиметрові дерева, бур’яни, залишки фундаментів теплиць, каміння, глиняні черепки – такою була територія, яку наприкінці червня взялися розчищати волонтери.
“Ми опублікували оголошення в соціальних мережах, що збираємося на толоку. Люди відгукнулися. На перше прибирання прийшов заступник міського голови, це привернуло увагу преси. Таким чином ми мали додатковий розголос нашої події у ЗМІ. Тож наступного разу людей прийшло ще більше. Згодом ми мали спільну програму з міським центром зайнятості: частина людей була тут на громадських роботах”, – ділиться Тетяна Татаріна.
З усієї території міського городу цього сезону вдалося засадити 10-15 соток. Решту планують повноцінно використати наступного року. Річ у тім, що там потрібна спеціальна техніка для викорчовування дерев, прибирання залишків фундаментів, розрівнювання землі тощо.
Загалом територія ділитиметься на три умовні частини. На 40 сотках відновлять теплиці. Більшу частину землі використовуватимуть як відкритий сад та город. І ще облаштують громадський простір. Там проводитимуть заходи, пов’язані садівництвом, городництвом, а також впроваджуватимуть різні природо- та екоорієнтовані ініціативи.
“У теплиці ми запровадимо сучасні енергозберігаючі технології, як от сонячні батареї, автономну систему опалення тощо. А на відкритих городах спільно зі школярами, дорослими полтавцями та нашими тимчасовими мешканцями й надалі вирощуватимемо овочі, фрукти та зелень”, – планує ініціаторка проєкту.
Цього року волонтери отримали грант на 10 тис. грн. За цю суму придбали насіння, найпростіший інвентар та облаштували систему поливу.
“Влітку ми посадили кріп, цибулю, щавель, огірки, листковий салат, редис, редьку, базилік, м’яту, тмин. Незабаром сіятимемо на зиму часник та цибулю. Також поповнимо ділянку кількома десятками плодових кущів. Вже посадили лохину, на її урожай очікуємо наступного року. У нас усе прижилося і добре вродило, хоча садили після 1 липня”, – радіє Тетяна Татаріна.
Усю зібрану городину волонтери відвозять на харчоблоки, де тричі на день готують для внутрішньо переміщених осіб. У середньому з міського городу овочі та зелень споживають близько тисячі людей. Загалом у Полтаві офіційно зареєструвалися 60 тис. переселенців, з них дві тисячі потребують безкоштовного харчування.
Як городництво допомагає інтегруватися до нового простору
Наразі за міським городом доглядають 10-20 волонтерів. Вони без попередніх домовленостей збираються щосуботи для чергових робіт. Також влітку працівники Інституту чергували на грядках, щоб рослини були вчасно политі та підживлені.
Тетяна каже, що цей проєкт став чимось більшим, ніж просто місце, де ростуть овочі та фрукти для ВПО. Він виконує не менш важливі емоційні функції, зокрема, сприяє тому, щоб люди з інших міст та сіл швидше інтегрувалися до нового простору. Вони приходять родинами, спілкуються, спостерігають, як розвиваються рослини. А комусь ця діяльність допомагає відновити втрачене.
“Одного разу на толоку прийшла родина вчителів-переселенців із Дергачів, Харківщина. Жінка – викладала біологію, чоловік – працю. Вони розповіли, як у їхній школі разом із учнями створили компостери та теплі грядки Розума. Розповіли, як усе працює. Тож ми з ними разом заклали таку теплу грядку для лохини. Так люди наче відновили зв’язок з минулим життям”, – каже Тетяна.
За полтавським городом можна вже вивчати та порівнювати різні технології садівництва та городництва: крім теплих грядок Розума, тут ще є високі та вертикальні. За словами Тетяни, робота на землі допомагає відволіктися від жахіття війни. Навіть сирени тут сприймаються інакше, не так моторошно.
“Коли працюєш на городі, є тільки земля, лопата і ваша рослина. Цей монотонний процес дуже відволікає від буденних справ, проблем. Мені особисто ця робота допомогла подолати той стрес, у якому я жила всю весну. Наша “гаряча лінія” працювала і працює цілодобово. У деякі періоди ми спали по 2-3 години на день. Від людей усякого наслухаєшся, і так чи інакше переживаєш усе це разом із ними… Спілкування з природою та догляд за рослинами допомагає “переварити” пережите, відновитися і набратися сили, щоб іти далі”, – резюмує Тетяна Татаріна.
Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today
