Фахівчиня розповіла про впровадження програми інклюзивної освіти у різних навчальних закладах України (ВІДЕО)

109
Фото: из открытых источников

В українських школах активно запроваджують класи для дітей з особливими освітніми потребами. Для цього є навіть спеціальна програма інклюзивної освіти у школах. Про це розповіла старший науковий співробітник Інституту спеціальної педагогіки НАПН України, дитячий психолог Наталія Компанець, передає «Журналіст».

«Інклюзія в Україні з’явилася вже давно. Є школи, які працюють понад 20 років з інклюзією. А протягом останніх років було багато зроблено у законодавчому полі. Цього року у нас перший рік працює нова українська школа. Інклюзія дуже гарно лягає у концепцію нової української школи. Якщо говорити про те, що таке інклюзія загалом, то це забезпечення рівних прав усім, не зважаючи на те, які у них є особливості. Зараз досліджують такі сфери: фізична, мовленнєва, інтелектуальна (науковці її називають когнітивною), емоційно-вольова і соціально-комунікативна. З 2-х років можна перевірити розвиток дитини в ІРЦ (інклюзивно-ресурсні центри, – ред.). Вони мають бути у кожній громаді при управліннях освіти. Наприклад, у Києві таких центрів є 10», – пояснила експертка.

За її словами, інклюзія в Україні на досить хорошому рівні. Адже на реабілітацію приїжджають навіть із закордону. Як відомо, цього року з’явився новий порядок про відкриття інклюзивних груп також у закладах профтехосвіти, вишах та у дошкільних навчальних закладах. Ключова проблема – це брак кадрів з корекції у маленьких містечках, а також асистентів дітей. Крім того, батькам таких дітей також часто потрібна підтримка.

«Такі діти не можуть собі допомогти, хоча у них і є батьки, бо цим батькам теж треба допомагати. Такі батьки теж часто вигорають, тому що вони самостійно не можуть цих дітей витягти. Через те і є інклюзія, щоб суспільство та фахівці допомагали цим дітям бути соціалізованими. На цьому шляху є одна проблема. В законодавстві прописано, що лише батьки вирішують, яким чином дитина буде навчатися. На щастя у нас ще є система спеціальної освіти, куди може піти дитина, наприклад, з глибокою розумовою відсталістю або з важкою формою ДЦП. Така дитина так само буде отримувати і навчання, і реабілітацію. У школах, які відкривають інклюзивні групи, мають уже підготовлених фахівців, але не вистачає асистентів педагогів, а в маленьких населених пунктах не вистачає людей, які виконують функції з корекції дитини. Тобто на ці заняття субвенція виділяється, але немає фахівців. Зазвичай фахівці з маленьких населених пунктів переїжджають на роботу у великі міста. Тому громади повинні стимулювати таких фахівців залишатися, наприклад, виділяючи кошти на навчання такого фахівця – він потім повинен буде відпрацювати там на місці. Таким чином можна вирішити кадровий голод. Бо гроші є, але вони не освоюються. Від такої ситуації страждає дитина, яка залишиться без корекції», – наголосила старший науковий співробітник Інституту спеціальної педагогіки НАПН України.

Крім того, вона зауважила, що якщо батьки хочуть, щоб дитина була в інклюзії, директор школи не має права відмовити. Але підготовка до навчання і підтримка такої дитини має бути ретельною. Згідно з українським законодавством, все, що стосується інклюзії, передається місцевим радам: відкриття інклюзивно-ресурсних центрів (ІРЦ), фінансування асистентів вихователів-педагогів. З освітньої субвенції відбувається закупівля необхідних матеріалів.

«Обов’язково має бути асистент педагога та асистент дитини. Для цього державою передбачені субвенції (кошти),  які використовують, наприклад, для закупівлі обладнання для цієї дитини , щоб їй було легше навчатися. Наприклад, купують спеціальні стільці та парти для дитини з ДЦП, або лупи для дитини зі слабким зором, або інші прилади, речі чи обладнання. На це виділяється 30% субвенцій. Решта коштів витрачається на корекційні заходи, які спрямовані на поліпшення навчання цих дітей і соціалізацію. Відповідно до законодавства, все передається місцевим радам: і відкриття ІРЦ, і фінансування асистента дитини та педагога. Із державних субвенцій оплачуються тільки корекційні заняття і відповідні необхідні матеріали», – сказала Наталія Компанець.

Також експертка порадила для покращення ситуації з інклюзією внести до законодавства, щоб в одному ІРЦ у фахівця не було вдвічі більше навантаження, ніж у іншого фахівця такої ж кваліфікації. Також вона вважає, що треба заохочувати більшу кількість фахівців з корекції, щоб вони залишалися в маленьких містечках, і вирішити питання з асистентами дитини.

Більш детально про це дивіться у сюжеті «Журналіста».

Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today