В Україні створено екосистему для жінок WE ARE, мета якої – об’єднати жінок в усьому світі. Як зазначає засновниця проекту Ярослава Антипіна, місія WE ARE – формування екосистеми, в якій кожна жінка, здійснюючи свої мрії, має можливість розвиватися, навчатися, обмінюватися досвідом, допомагати і отримувати підтримку. Реалізація ініціативи WE ARE почалася в Києві 28 липня 2018 року і сьогодні активно присутня в 7 містах. У кожному місті є своя лідерка, яка відповідає за розвиток свого регіону.
Ярослава Антипіна, відповідаючи на запитання, чому вона вирішила підтримати ініціативу дівчат і її ставлення до мрій, зазначає наступне:
«У фільмі «Смерть і життя Джона Донована», абсолютно чудовому, до речі, звучить фраза. Пам’ять зберегла її так: «У дитинстві нам кажуть, що мрії не збуваються. А я не повірив». Зараз, як ніколи раніше, людям потрібна віра в те, що мріяти можна і потрібно. Нас обплутали цілями, завданнями, бізнес-планами. Велика епоха стартапів перетворила мрію в «а яку проблему вона вирішує». Я хочу говорити жінкам: «Мрійте! Мрійте перед сном, за чашкою чаю або кави! Мрійте яскравим сонячним днем і туманним вранці листопада! Мрійте! А я спробую показати, що мрії збуваються». Так-так, я – не фея, не чарівниця, яка мрію кожної реалізує. Але я можу прикладом цих невигадливих виконань показати вам, що все можливо. Що ви можете мріяти не в подушку, не в плече друга, не в гострі списи соціального несхвалення. Я хочу показати вам, як виконуються мрії. І що в ваших, так-так, в ваших силах допомогти цьому статися», – переконана авторка проекту.
У WE ARE є багато жінок, які мріють. У світі є багато жінок, які мріють. Але часто вони не знають, що з цим всім робити. Інвестора шукати? Партнера? Кредит брати? Як виконати свою мрію?
«Я пропоную її розібрати на шматочки, і ми в WE ARE вже почали це. Ми підтримуємо тих жінок, які відкрито не побоялися заявити про свою мрію. Хочете відкрити кондитерську, як Алла? Задайте собі питання, а скільки тортів вам потрібно продавати на день, щоб через рік ваша мрія збулася? Хочете отримати популярність як художник, як Маргарита? А скільки картин потрібно продавати і кому, щоб досягти цього якнайшвидше? Хочете зняти соціально корисну програму, як Оксана? Скільки рекламних роликів вам потрібно отримати в замовлення, щоб реалізувати свою мрію? Ви мене запитаєте «а хто купувати це все буде для мрії?». Інші люди! Інші люди, яким ви розповісте про неї. У дитинстві вам говорили, що мрії не збуваються? Я сподіваюся, що ви не повірили», – наголосила Ярослава Антипіна.
Засновниця проекту WE ARE поспілкувалася з львівської художницею Маргаритою Пугаченко про мрію та її реалізації.
Коли народилася твоя мрія? Від чого тобі довелося відмовитися заради своєї мрії?
Мрія – жити і працювати в світі мистецтва народилася в 10 років, коли з’явився в 5 класі предмет «історія мистецтва». Я досі пам’ятаю, що це був улюблений предмет, і мені дуже хотілося саме вчитися розбиратися в цій «красі». Але в моїй родині мене не підтримали, і мене чекав зовсім інший не простий шлях, і ось через 25 років я живу і працюю в світі мистецтва! Можна було сказати, все твоя мрія збулася, але ні, мрія трансформувалася, тепер мені мало бути в світі мистецтва, мені потрібно творити, і я повинна показати все, що в моїй голові, світу! А що там такого важливого – крім транслювання захоплення природою мене хвилює? Це теми «Жінка в сучасному світі», «Реальність і її відсутність». Остання тема пов’язана з відходом людей у віртуальний світ, що люди перестають цінувати те, що у них є і світ, який їх оточує. Я повинна реалізувати ці проекти, і заради цього я колись повністю змінила свій світ. І це було не просто. Спочатку потрібно було відірвати від дуже скромного бюджету своєї сім’ї кошти на навчання. І я вважаю, що вчитися потрібно обов’язково! Що майстерність може з’явитися тільки в результаті великої праці.
Яким стала якість твого життя, коли ти вирішила її змінити?
Я і зараз вчуся, освоюю нові методики (колись склоплавлення, щоб дати нову фактуру своїм роботам, останній раз в школі перфомансу) і працюю і над основою, щодня роблячи нариси. Я хочу вступити до аспірантури для вивчення саме українського мистецтва. Крім навчання, потрібно перебороти себе, дозволити собі піти до мрії, вирватися із зони комфорту і зробити крок у невідомість. Чи хотіла я звернути? Так! Адже там я вже все знаю, я – хороший педагог і у мене є вже репутація, тим більше, що я вже змінювала сферу діяльності, коли кинула роботу в рекламі з морально-етичних міркувань, і теж було не просто, але там мені було 25. А тут мені вже за 30 років – і я тільки вчуся, і поруч молоді й талановиті, і для їхньої підтримки існують і конкурси, і гранти. Наче після 30 років тобі підтримка не потрібна. Крім цього думки оточуючих людей, адже вони завжди точно знають, як буде правильно. Якщо ти – мати, то винна дітям, якщо дружина – то чоловікові, якщо дочка – то батькам. І це правильно, але крім обов’язків у нас є і права. Наприклад, право на щастя бути в цих ролях, а значить і розраховувати на підтримку, теж входить в ці права. Я до цього висновку йшла довго, більше 5 років, і тепер з цим досягненням не розлучаюся. Моя мрія – стати відомим художником, чиї картини будуть і в музеях і вдома приносити радість і змушувати замислюватися багатьох людей!
Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today
