Як подружжя банкірів ризикнуло і почало вирощувати черешню на Черкащині

1397
Фото: УП.Життя

Як сучасні реалії України вплинули на сімейний бізнес по вирощуванню черешень на Черкащині і як Віктору та Оксані вдалося не просто зберегти, але й масштабувати підприємство, йдучи на ризики дізналася команда ГО «Місто-сад» та УП. Життя.

На землях Черкащини фермерські господарства здебільшого вирощують зернові культури та буряки, однак це не завадило родині Гордіїв з Умані 6 років ризикнути й почати вирощувати черешню. 

Віктор та Оксана – подружжя банкірів, яке у 2016 році вирішило кардинально змінити своє життя і серйозно зайнятися сімейним ягідним бізнесом. До цього їх підштовхнув батько чоловіка – Микола Гордій, який понад 40 років пропрацював в аграрній сфері. В результаті сім’я започаткувала “Уманську фруктову компанію”.

Оксана разом із чоловіком проробили титанічну роботу, аби спершу визначитися із культурою, а потім – опанувати технологію вирощування та, власне, створити промисловий сад, дотримуючись європейських стандартів. І хоча зароджуватися бізнес-план почався у 2016 році, маленька, не до кінця усвідомлена мрія мати свою черешню у серпні-місяці, з’явилася ще у 2013-му.

Перед тим, як посадити перше дерево у своєму саду, Оксана і Віктор їздили за кордон, аби набратися досвіду. У 2016 році були у Голландії та Бельгії, досліджували ягідний бізнес. Вибір пав на черешню не одразу, каже підприємиця. Хоча її чоловік дуже полюбляє саме цю ягоду.

“Нам прораховували бізнес-плани під різні культури. Був вибір між лохиною та черешнею. Лохина тоді тільки починала заходити в Україну як культура у великих масштабах. У підприємців, які займалися її вирощуванням, були хороші прибутки”, – розповідає Оксана.

Крапку в ухваленні рішення поставив лабораторний аналіз грунту під кожну із культур. Виявилося, що в їхньому регіоні занизька кислотність грунту задля вирощування лохини. Щоб зробити землю придатною для цієї культури, необхідно було збільшувати кислотність. По-перше, це не екологічно, а по-друге – дорого. А от для вирощування черешні умови були ідеальними.

“Тим паче, що йде глобальне потепління, клімат змінюється і у нашому регіоні. У нас стає трохи тепліше з кожним роком. Ми уже і кавуни вирощуємо. Тому вирішили зупинити вибір на черешні”, – підсумовує жінка.

Коли Гордії ще тільки “закладали фундамент” ягідного бізнесу, в Україні не було висококваліфікованих спеціалістів по вирощуванню черешні.

“Ми шукали консультантів з-за кордону. Однак через те, що у них зі свого боку немає розуміння, як ці сорти поводяться в Україні, ми проходили шлях спроб і помилок”, – зізнається Оксана.

До слова, Гордії обрали для саду німецькі, чеські, англійські та канадські сорти черешні. На меті було виростити велику, соковиту ягоду темного забарвлення.

Уже в 2017 подружжя висадило перші 10 гектарів дерев, у наступні два роки – ще 7 га. На 2022-й рік у подружжя були великі плани щодо масштабування бізнесу, в які згодом втрутилася війна.

Оксана зізнається, що вони з чоловіком до останнього не вірили, що Росія нападе на Україну. Однак дізналися про це одними і найперших, оскільки їхній будинок розташований за 10 кілометрів від критично важливої інфраструктури – військової частини та складів.

“23 лютого ми лягали спати з абсолютною впевненістю, що завтра все буде добре. Ми відчули, що “почалося” у перші хвилини війни. Прокинулися від вибуху, коли росіяни почали бомбити один зі складів. Коли я заглянула в телефон, то побачила заголовки великими червоними літерами про те, що почалася війна”, – пригадує події 24 лютого жінка.

Каже, що на збори було дуже мало часу: слідом за першим вибухом пролунав другий і третій, над будинком літали снаряди.

“У нас ще й маленька дитина і чотири собаки. Живемо у відкритій місцевості, фактично в полі. Відчували переляк, шок і нерозуміння, що робити далі. Спрацював інстинкт самозбереження, тож вирішили поїхати з дому. Тоді ми цілий день блукали біля Умані, думаючи, що робити далі”, –зізнається вона.

Перший тиждень війни родина Гордіїв пересиділа біля відділення тепличного комбінату у Тальному. Проте розуміння, коли можна буде повернутися додому, не було. Вирішили, що Оксана з дитиною вирушать за кордон і повернуться, коли в регіоні буде більш спокійно. Так і зробили.

Три місяці вони провели у Празі (Чехія). При цьому робота у саду не припинялася – за ним постійно доглядали агрономи під чуйним, хоч і дистанційним керівництвом Оксани.

“Сезон ми почали вчасно. Але я переживала за хлопців (агрономів), просила, щоб вони не ризикували і не нехтували повітряними тривогами. За кілька днів усе відновили і люди почали працювати, адже всім потрібно годувати сім’ї”, – каже підприємиця.

Наслідки дій “сусідів-визволителів” безпосередньо торкнулися дітища Гордіїв – російські снаряди влучили у їхній черешневий сад. Зачепило і складське приміщення та теплицю, де від ударної хвилі повилітало скло. Однак й ці виклики вони подолали – про всяк випадок були запаси необхідних матеріалів, щоб все оперативно відновити.

На щастя, ніхто не постраждав, включно з деревами, які, ймовірно, хотіли “денацифікувати” росіяни.

“Агрономи зробили обхід, позначили місця влучення снарядів. Ми викликали піротехніків і вони все почистили”, – розповідає жінка.

Захистити 20 гектарів відкритого поля з деревами від наслідків дій окупантів – неможливо. Та і мети такої не було, каже Оксана. Найголовніше – щоб люди залишалися цілими.

“Коли ти не можеш вплинути на ситуацію, то залишається тільки прийняти її”, – наголошує жінка.

Щойно землю звільнили від “подарунків” окупантів, у черешневому саду почалася активна робота: обрізка та підв’язка дерев. Війна війною, а черешні самі за собою не доглянуть.

Ба більше, подружжя наважилося масштабувати ягідний бізнес – висадити ще 3 гектари дерев. Зараз у промисловому саду Гордіїв уже 32 тисячі черешень.

“Це, мабуть, виглядало трохи дивно: війна у розпалі, а ми тут дерева саджаємо. Але вона одного дня закінчиться, тому ми вирішили ризикнути. Цього року багато садоводів відмовилися від своїх замовлень на саджанці. Тож у людей, які вирощували їх, були дерева, а продати їх не було кому.

Бельгійська фірма, з якою ми співпрацювали від початку, запропонувала нам вдвічі нижчу ціну, ніж зазвичай. Ми попросили відтермінування оплати до зими, і вони погодилися. Тож ми вирішили, що будемо досаджувати черешню. Бізнес повинен розвиватися, не можна стояти на місці, тому ми вирішили йти вперед”, – наголошує Оксана.

Хоча “прильоти” й завдали шкоди ягідному бізнесу, але критичних збитків не було, каже Оксана. Більше турбувало те, що виросли ціни на необхідні для вирощування черешень добрива та засоби захисту рослин, які подружжя бронювало ще восени минулого року.

“Зазвичай ми закладаємо підвищення ціни у вартість продукту до 5%, але не цього року“, – підкреслює підприємиця.

При цьому новий врожай виявився кращим за минулорічний.

“Ми зібрали десь на 15 тонн більше черешні. Здається, що це не багато, але для нас ця різниця відчутна.

Кращою виявилася і якість плодів, тому що не було таких дощів, як минулого року. Не було проблем і з хворобами”, – розповідає вона.

Ягода із промислового саду Гордіїв вражає щонайменше своїми розмірами – черешня розміром із чверть долоні.

Цей плід, на відміну від вишні, дбайливо збирається руками – жодних механізованих способів. Як пояснює Оксана, вкрай важливо, щоб черешня після збору залишалася із хвостиком. Це – ознака преміум-якості.

Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today