До студії «Журналіста» завітав історик і керівник проекту «Пам’ять Нації» Олександр Алфьоров. Напередодні Міжнародного дня пам’яток і визначних місць, а також Дня пам’яток історії та культури України, котрий відзначають 18 квітня, гість розповів про проблему збереження культурних та історичних пам’яток, яка наразі гостро стоїть в Україні.
«Нещодавно сталася одна з найбільших катастроф – пожежа в Соборі Паризької Богоматері (фр. Notre Dame de Paris). Це відома пам’ятка архітектури та історії в цілому як один із маркерів європейської цивілізації, яка відома більшості українців за твором Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері», який набув популярності. Ця пам’ятка є певним брендом, який нам народив не тільки книгу, але і виставу, п’єси, за мотивами роману Віктора Гюго був створений мюзикл «Нотр-Дам де Парі», але і в принципі став символом Франції. Справді, на цю трагедію відреагували у всьому світі, і в Україні також, починаючи від міністра, завершуючи звичайними українськими дописувачами в сегменті інтернету. Але є одне «але». Так, пам’ятка світового значення. Прикро, що сталася пожежа, проте добре, що руйнація не така непоправна, як це ми бачили на тих фотографіях та відео. На сьогоднішній момент багато країн запропонували допомогу Франції у відновленні Собору. Крім того, один із французьких мільярдерів готовий дати значну суму коштів для відбудови символу країни. Для мене особливо показовим було в контексті Собору Паризької Богоматері, що вже на наступний день по всій території, де була пожежа, стояло риштування, яке підтримує споруду. Це свідчить про те, що у Франції з цим все добре. Тому, говорячи про День пам’яток історії культури в Україні, який відзначали 18 квітня, слід наголосити на інших акцентах. Співчуття українського народу, яке ми почули, вони вражають, але не вражає те, що водночас ми втрачаємо низку своїх пам’яток, які щомісяця зникають. І це суспільство не зачіпає. Я у себе в Facebook написав, що мені набагато дорожчий Козацький Вал в Сумах, який зруйнували, який будував в тому числі і мій предок Марко Алфьоров – сумський сотник. Тому це місце мені дорожче, бо це є наша пам’ятка історії. Французи розберуться, австрійці розберуться, німці розберуться, а ми не можемо розібратися», – зауважив Олександр Алфьоров.
На його думку, через недосконале законодавство та байдужість самого суспільства Україна ризикує втратити важливі, фундаментальні історико-культурні маркери.
«Коли ми говоримо про День пам’яток історії та культури, то це нонсенс, тому що в нас, наприклад, через забудови, які тривають в Україні, пам’ятка може існувати, але її можуть не визнавати пам’яткою історії чи культури. Повернуся, наприклад, до слів міністра Євгена Нищука, який каже, що ми готові допомогти у відновленні Собору Паризької Богоматері. Так подивіться, наприклад, у нас в Києві Поштова площа, де є накопичення пам’ятних місць: місце перепоховання, відспівування Шевченка та Чубинського, другий в Україні фунікулер, перший у східній Європі трамвай, місця поштової станції, де була Хрещатицька брама, Київський порт, звідки почався Київ, там зараз розкопки XI-XII ст. Так також величезна пішохідна артерія від Подолу до Успенського Собору (це вул. Грушевського, вул. Мазепи та Поділ). А ще річка Почайна, в якій хрестили киян. Це уже щонайменше 10 фактів. Питання у тому, що сама площа не може бути пам’яткою історії чи культури, бо це все за сукупністю ознак. Відповідно, коли сьогодні йдеться про те, що подають паспорт, аби затвердити цю Поштову площу пам’яткою історії, нам, наприклад, говорять: «Так де історія пам’ятки? Під землею, чи в шарі, де розкопано, чи на поверхні?». Це банальний випадок, яким чином Міністерство культури робить диверсію проти українських пам’яток історії та культури. Я сподіваюсь, що ми досягнули компромісу на минулій громадській раді. Сподіваюся, що ми зможемо подати паспорт за пам’яткою історії», – наголосив історик.
За його словами, якщо порівняти трагедію, яка сталася у Парижі, із випадками займанням історико-культурних пам’яток в Україні, то якщо у Франції наразі усі чекають результатів слідства, то у нас є ціла низка причин, за якими таке слідство не проводиться, внаслідок чого ми втрачаємо частину своєї самоідентифікації.
«Якщо повернутися до пожежі, яка сталася у паризькому Соборі, то усі чекають результатів розслідування, яке має встановити причину виникнення вогню. А от в Україні часто горять будинки. Кілька місяців тому згорів будинок на вул. Грушевського, 4б, це вже друге чи втретє. Ця споруда XIX ст. заважає побудувати більш високий будинок. Крім того, у Києві на розі вул. Богдана Хмельницького та вул. Хрещатик кілька разів горів готель «Кане» або перший гастроном. Кияни знають, він розташований навпроти ЦУМу. Коли сталася пожежа в Соборі Паризької Богоматері, то краєзнавці, історики згадували, як рік тому горіла унікальна Садиба в Старому Мерчику (Харківська область), де відбувся підпал. Тому тут є кілька важливих моментів. По-перше, наші пам’ятки історії та культури руйнуються за кількох банальних причини. Основна – це забудовники, бо зазвичай історичні пам’ятки розташовані в центральній частині міста. Тобто легше побудувати ТРЦ чи магазин, ніж мати свою історію. По-друге, такі об’єкти – головний біль міської влади, сільських рад, які утримують на балансі палаци, замки, церкви. Їм навіть іноді легше зруйнувати якусь пам’ятку, ніж утримувати її. Третя причина у державній позиції, бо наші пам’ятки не охороняються. Варто зазначити, що пам’яткою історії та культури може бути не лише будівля, але і ландшафт. Наприклад, унікальні Київські гори, які були створені в час льодовикового періоду. Ці Київські гори дали можливість утворення саме в цьому місці на Дніпрі неймовірного торгового центру. Завдяки саме цим горам та Подолу, була утворена наша столиця. А зараз ідуть нечувані речі: руйнування ландшафту Києва: спорудження переходів, паркових доріг тощо. Це руйнація Києва», – пояснив Олександр Алфьоров.
Він закликав суспільство звернути увагу на проблему збереження українських культурних та історичних пам’яток.
«Саме тому у соцмережах було започатковано флешмоб. Подивимося, як він розійдеться. Люди фотографують пам’ятки архітектури, культури та історії, які руйнуються, але які ще можна врятувати. Можна сказати, що ми живемо в Україні, але Україна – це не набір людей, які кричать якісь гасла, це сукупність величезної кількості об’єктів культури та історії. На сьогоднішній день, якщо говорити про російсько-українську війну, то треба розуміти, що там хлопці воюють у тому числі і за пам’ятки нашої історії, нашої культури, які є підґрунтям для творення нашої нації і простору українськості в цілому, це і є наша Україна. Сподіваюся, що люди все ж отямляться, що ці емоції, які виникли у багатьох людей, коли сталася трагедія у Парижі, змусять людей звернути увагу на навколишні проблеми у своїй країні», – заявив на завершення історик.
Повну відеоверсію інтерв’ю з істориком і керівником проекту «Пам’ять Нації» Олександром Алфьоровим дивіться на сайті «Журналіста».
Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today
