До студії «Журналіста» завітала заступник керівника Офісу президента України Юлія Соколовська. Ми поспілкувалися з гостею про роль і місце жінки в українській політиці, про робочі будні співробітниці Офісу президента, яким чином держава може і повинна захищати громадян на соціальному рівні та у сфері охорони здоров’я, якою може бути ідеальна Україна, а також про що мріє Юлія Соколовська і що робить її щасливою.
– Чи можна сказати, що державницька діяльність – це робота 24/7? Чи знаходите Ви час на особисті справи?
– Я мрію про баланс у своєму житті, але зараз доводиться вибирати і ставити пріоритети. Ти не можеш у певний момент відключити телефон і сказати: «Все, друзі, я не на зв’язку», тому що кожну годину, навіть хвилину, щось відбувається. Крім того, щоб мати швидкі результати, треба швидко приймати рішення. Тому це справді робота 24/7 в різних форматах.
– Чи може жінка досягнути успіху на державній посаді та в політиці?
– Однозначно може. Я відштовхуюся від своїх результатів і свого життєвого шляху, але у мене є колеги, які працюють зі мною, і ми досягаємо хороших результатів. Мені здається, що є один важливий момент, який важливий для жінки, це не піддаватися на агресію і не зрощувати в собі «стіни», які будуть захищати від зовнішньої агресії. Думаю, що треба багато сил витрачати на те, щоб залишатися людяною, жіночною, особливо це важливо у сферах, де я зараз працюю. Не можна займатися соціальною сферою чи сферою охорони здоров’я, не маючи людяності і чуттєвості, адже за твоїми рішеннями і рішеннями твоєї команди є життя людей. Тому не можна черствіти, не можна ставити свої цілі вище того, чим ти займаєшся. Моя задача, будучи в жорсткому світі, залишатися чуйною і людяною жінкою.
– Чому Ви пішли в політику? Чому обрали саме цю сферу діяльності?
– Чому політика? Ви знаєте, я працюю в державному секторі уже приблизно 10 років. Я себе вважаю кадровою держслужбовницею. Це моя кар’єра, моє професійне життя. Політична його частина це вже як другий етап державотворення, тому для мене це був логічний етап. Я пройшла багато різних сфер у державному секторі, я навчалася за напрямком «Державне управління». Коли вивчаєш певну систему, вона вже стає не такою складною: ти розумієш, як вона працює, ти розумієш правила гри, ти їх уже можеш виконувати і ставати успішною, розуміючи, як ця система працює. Для мене це робота, а також покликання. Я хотіла цим займатися, що зараз і роблю, для мене це великі можливості, адже коли ти розумієш, що своїми управлінськими рішеннями, рішеннями своєї команди ти можеш вирішувати великі проблеми у масштабах країни, це сильно мотивує, тому мені завжди хочеться робити більше.
– Ви працюєте у соціальному секторі та сфері охорони здоров’я. Розкажіть, будь ласка, детальніше про свою діяльність у цьому напрямку?
– Можна сказати, що у соціальний сектор я потрапила випадково. Я займалася питаннями будівництва, зовнішньоекономічною діяльністю, інвестиціями, фінансами, публічними у тому числі. Я потрапила у суспільну сферу через публічні фінанси. Тобто я знаю фінансування соціальної сфери. У той момент, коли я потрапила, то зрозуміла, що це третина бюджету країни, якщо не враховувати Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування. Мені стало цікаво, як моя країна використовує кошти на цей величезний сектор, тому я почала вивчати соціальну сферу у контексті фінансів. І я зрозуміла, що у цій сфері не так багато прогресивного сталося за останні 10 років. І є чимало застарілого. Ми переважно розуміємо, що до цієї сфери належить виплата субсидій, пенсій, які є доволі низькими, як і прожитковий мінімум. Проте я упевнена, що майже ніхто не знає причин, чому ці виплати такі низькі. От мені було цікаво розібратися із причинами, а також обміркувати, як можна цю ситуацію покращити. Враховуючи, що я навчалася за кордоном, бачила, як працюють деякі соціальні послуги в інших країнах, я зрозуміла, що соціальна сфера це не лише про виплати. Мені хотілося зробити щось прогресивне у цій сфері, змінити формат і відношення до цієї сфери, бо зараз у соціальної сфери таке негативне забарвлення, адже одразу пригадуємо про бідність, про людей, які опинилися у складних життєвих обставинах. Що робить зазвичай наша країна? Виплачує кошти за якихось певних умов. Є такий принцип Pay and Prey, тобто ти платиш гроші і молишся, щоб вони потрапили туди, куди треба, і принесли результат, який потрібен. Насправді, що роблять інші країни, де більше розвинена соціальна сфера? Вони надають соціальні послуги. Коли сім’я, яка перебуває у складних обставинах, отримує тільки виплату, то не завжди це допомагає їй вийти із складних життєвих ситуацій. А коли ти даєш ще послугу, коли є людина, яка може супроводжувати таку родину, надавати різного роду послуги, це можливість для сім’ї вийти зі складних життєвих обставин.
Тому для мене соціальна сфера це уже більш прогресивні речі, які працюють у багатьох країнах світу, і хочеться їх розвивати в Україні. Цього року у нас був уже і пілотний проект, і нова бюджетна програма на розвиток цих послуг, а також нова програма для допомоги малозабезпеченим, щоб вони могли виходити зі стану складних життєвих обставин. Це нові продукти, які ми як країна почали запускати у соціальній сфері. Я маю честь мати безпосереднє відношення до цих нововведень та їх імплементації.
– В Україні через кадрові зміни, зміни команд доволі часто багато корисних ініціатив з боку держави не доводять до логічного кінця та реалізації. Як, на Ваш погляд, це можна зробити?
– Коли я була міністром, у мене був важливий законопроект, котрий стосувався соціальної сфери, ми ініціювали ще минулого року в листопаді. Документ стосувався дітей-сиріт і дітей під опікою, а також збільшення розміру виплат для сімей, які беруть дітей-сиріт у свої родини, переформатування допомоги малозабезпеченим, і допомога одиноким людям (вік який 80 і більше років) тобто великий комплексний законопроект. Ми встигли цей документ під час своєї урядової каденції довести до першого читання. Далі була зміна уряду, а якщо ти не супроводжуєш якість речі, то їх складно довести до кінця. Коли приходить нова команда, напевно, з’являються нові пріоритети, потрібен певний час, щоб зрозуміти, що відбувається і куди краще рухатися. Особливо це гостро зараз, у період коронавірусу, тому що всі сили спрямовані на швидку реакцію для вирішення цього питання. Для мене було важливим етапом, коли я змогла продовжити свою роботу уже з позиції заступника голови Офісу президента. Фактично я займаюся тією ж сферою тільки з іншого майданчику. Тому уже як заступник керівника я взяла цей законопроект, який ми разом з комітетом Верховної Ради України успішно провели через два других читання, тому що він не так просто «йшов», як би хотілося. Проте 25 червня цей закон був уже підписаний президентом. Тому для мене це завжди питання результату. Для мене важливо, якщо ти вкладаєш багато сил і енергії в те, що ти віриш, то доводити його до кінця. З одного боку мені пощастило, з іншого – це моя життєва позиція, життєве кредо «завершувати важливі речі». У цьому важливому законопроекті я свою місію провела від першого слова документу і супроводжувала до його фактичної реалізації. Тому вважаю, що треба мати сміливість і думати, що для тебе важливіше, тоді можна так розставити акценти у своєму житті, так побудувати кар’єру, щоб все одно завершувати розпочаті речі.
– Чи є якесь особливе відчуття, коли Ви розумієте, що така велика праця відбулася?
– Ви навіть не уявляєте, це неймовірне відчуття. Перше голосування, друге читання – не вистачило двох голосів. Проте потім ми мали повну підтримку. І от це відчуття під час голосування, коли ти дивишся на табло Верховної Ради, то розумієш, що ще трішки і твоя праця, а тим паче це ж соціальна сфера, тобто ти допомагаєш людям. Я зрозуміла, що тепер родини, які взяли дітей-сиріт, отримають допомогу, що люди 80+ отримають допомогу, на яку можливо вони вже не розраховували, що запустяться нові механізми підтримки сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах. Коли про все це думаєш, то це неймовірні відчуття.
– А що для Вас є найскладнішим у роботі?
– Я уже багато років у цій сфері, я розумію, де треба які «кнопки» натиснути, щоб не ходити по лабіринтах, тому найскладніше розуміти, що тобі свідомо заважають. Ти можеш докладати багато зусиль, ходити різними шляхами, але ти бачиш, що тобі свідомо заважають речі, які ти вважаєш правильними і прогресивними. Це можна побороти, адже ти кожного дня цим займаєшся, але це трохи демотивує і вносить дисбаланс у роботу команди.
– Яким є Ваш робочий день? Що Ви робите щодня?
– У моєму випадку в Офісі президента з моїм приходом ми сформували невеликий, але все ж департамент соціальної політики і охорони здоров’я. Тобто це уже певний акцент, що у Офісі президента все більше важливе і більше увага цим сферам приділяється і президентом, і відповідно всіма ланками влади. Чим ми займаємося щодня? І моя команда, яка працює, і я особисто, ми активно працюємо з парламентом, обговорюємо з парламентом законопроекти, над якими працюємо, також ми формуємо позицію президентові після голосування. Наше завдання – це аналітика, інформування президента, сформувати якісну політичну позицію, щоб президент прийняв рішення. Соціальна сфера та сфера охорони здоров’я, якими я займаюся, є проблемними, водночас це одні із найважчих сфер. Я за це взялася, тому що я вважаю їх найскладнішими. Для мене це особистий виклик. Я переконана, що у таких напрямках має бути багато розумних, інтелектуальних людей, які можуть привести нашу країну до якісно нових результатів. Я розумію, який рівень пенсій та інших виплат у нашій країні, я розумію, як сім’ям складно, тому мені дуже хочеться з цим працювати і принести кращі результати.
– Якби Ви мали можливість повернути той час, коли обирали професійний шлях, що б Ви хотіли змінити?
– Я про це думала. Думала, що мені завжди подобалося будівництво, коли виростають будівлі з нічого, але саме зараз я відчуваю, що на своєму місці, що це мій шлях. Я в гармонії з собою, я хочу гідно пройти цей шлях і принести користь.
– Про що Ви мрієте?
– Я мрію, щоб країна працювала настільки автоматично і для людей, щоб у людей не було потреби думати про політику, а була можливість жити щасливим життям. Я вважаю, що при правильному підході та роботі у цій сфері людей, орієнтованих на результат, у нас великі шанси.
– Які у Вас критерії щастя?
– Для мене щастя – це внутрішній стан, а не набір якихось речей. Це внутрішнє задоволення від того, що ти робиш, з ким ти спілкуєшся, гармонія з собою. Тільки в такому стані людина може робити хороші речі.
– Чи уявляєте Ви ідеальну Україну? Яка вона?
– Мені здається, що в голові завжди має бути ця кінцева точка ідеальної країни, яку тобі хочеться бачити. Насправді, у мене ця картинка яскравіша, ніж картинка мого особистого життя чи картинка професійної кар’єри. Тобто все, щоб я не робила, мені здається, що я йду до картинки ідеального життя в Україні. Коли я уявляю Україну, то це сонячна, усміхнена країна щасливих людей, які мають час і можливості для хобі, для подорожей, у яких хороша робота, де пенсіонери щасливі. Я хочу, щоб у нас люди більше відчували внутрішнього щастя і мали можливості для такого відчуття.
Раніше «Журналіст» повідомляв, що майже на 1000 гривень збільшені соціальні виплати дітям-сиротам і пенсіонерам, які потребують догляду.
Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today
