Юрій Руденко: Не дивлячись на художню подачу, війна описана в книжках достеменно

633
Фото: Ярослава Матвеенко

З 22 по 26 травня в Києві на території Мистецького Арсеналу пройшов IX Міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал». Ветеранський намет, поставлений прямо посеред подвір’я, де продавали військову літературу, створив неабиякий ажіотаж серед відвідувачів. Кореспондентка «Журналіста» Ярослава Матвєєнко взяла інтерв’ю в учасників цього непересічного проекту.

Ветеран Юрій Руденко написав та опублікував дві книжки про російсько-українську війну. Серед ветеранської літератури навряд чи знайдуться більш художньо-документальні твори ніж «Психи двух морей» та «Свет и кирпич».  Юрій Руденко є автором програми «Історія війни», яка виходить на UATV. На даний момент вийшов 71 випуск.

Поділіться дитячими літературними спогадами. Що читаєте, читали? Улюблені книжки та автори, герої, розкажіть.

Задовго до війни я читав лише технічну літературу, яка допомагала мені вирішити якесь завдання. Історичні довідники та художні твори по темі Другої світової війни або війні в Афганістані. В книгах радянського письменника та публіциста Ігоря Буніча мені подобалось, як описана війна на морі. По своїй роботі зараз, досліджуючи російсько-українську війну, я намагаюсь прочитати все, звідки витягаю фактаж, навіть з поезії, щоб відтворити події, як вони були. Якщо в дитинстві це було, щоб забити голову, то зараз я це використовую в роботі.  

Яку книгу колег порадите почитати? Яка їх книга вразила?

«370 днів у камуфляжі» Петра Солтіса. «Кава з присмаком попелу» Олексія Петрова. Література побратимів мене цікавить також в першу чергу з точки зору професійного. Для мені цікаві книжки з датами та цифрами. «Пехота» Мартіна Бреста дуже класно передає атмосферу подій.

Про що Ваші книги?

Нам було тяжко, але ми вистояли. Так і було насправді. В книзі присутня теза про те, що війна не буває чужою. Коротко сказати складно, бо занадто багато туди вкладено сенсів і тем.

Чи була б ця книга, якби не війна?

Не було б. Взагалі, як я прийшов до написання книги? Так сталося, що я став учасником великої кількості неординарних подій, починаючи з Майдану, з волонтерської діяльності.  Коли я їхав в армію в потязі, я вирішив писати мемуари. Прямо в дорозі почав писати. Написав сторінку і зрозумів, що їх нікому не можна показувати, вони будуть нецікавими. Коли облаштувався на позиціях, почав потроху дописувати та викладати на фейсбук. Почав спілкуватися з багатьма людьми із закордону і так склалося, що розвінчував міфи про наші події, які у них існували, починаючи ще з часів Богдана Хмельницького, пояснював і про Крим. З’явилася ідея написати все це у вигляді пригодницької книжки.

За розподіленням я потрапив у 101-шу бригаду оборонного генштабу (прим. ред. – 101-ша окрема бригада охорони Генерального Штабу (101 ОБрО ГШ, в/ч А0139). Нашим завданням було охороняти штаб в зоні АТО. В 2014 році бригада супроводжувала колони, брала участь у боях. Коли стала лінія фронту, п’ята  хвиля мобілізації, задача була охороняти аеродром в Краматорську. На цьому моя героїчна частина епосу закінчилася. Тож вирішив написати історії своїх друзів. Для того, щоб об’єднати їх в одну, я вигадав  героїню-журналістку з Ізраїлю, яка їздить по лінії фронту і веде журналістське розслідування. Спеціально зробив, щоб вона була із закордону, додав історію кохання. 

Про що була б книга, якби не війна?

Якби не було війни, я би не написав книжки взагалі ніякої. Я би просто продовжував займатися своїм невеличким бізнесом. Так склалися обставини, що був час і було натхнення.

Багато матеріалу не ввійшло у книгу? Чи плануєте наступну книгу?

Небагато. Зараз у мене багато матеріалу і про свою службу і історій друзів. Просто викладати факти буде цікаво людині, якій цікаві самі факти. Я намагаюсь робити цікаву історію, для якої війна та АТО буде бекграундом. Теоретично людина з закордону буде читати лав сторі на фоні нашої війни. Таким чином фактаж буде заходити на підсвідомий рівень. На даний момент у нас дві стрічки про війну: «Позивний Бандерас» та «Кіборги». «Кіборги» «заходить» тільки тим, хто в темі. З закордону люди геть нічого там не розуміють. А от «Позивний Бандерас» навпаки. Тому важливо свідомо обирати форму подачі.

Що у Вас змінилося у внутрішньому світогляді після написання та видання книги?

Складно сказати. На мою думку, проходили паралельні процеси. Вже після треті з’явилося розуміння того, що речі, як виглядають простими, насправді такими не є, в них потрібно розбиратися. Все складне можна  зробити, не потрібно опускати руки, можна навчитись, врешті-решт, просто зробити. Коли я вперше стикнувся з книговиданням, це був кошмар: космічні гроші, форзац, кеглі… Для мене все це звучало, як матюки. Та поступово я про все дізнався, вивчив. Не дивлячись на це, я досі не вважаю це своєю професією.

З написанням книги чи змінились Ви як читач?

В книзі перше, що я відкриваю, це сторінка з технічними даними. Для мене при прочитанні важливо винести щось нове, недаремно витратити час. Після видання першої книги я почав вчитися, як правильно та класно писати, придивлятися до літературної складової. 

Який відгук читача найбільше запам’ятався, зворушив?

Взагалі критику сприймаю нормально. Не слід забувати, що будь-який відгук – це також реклама. Був один епічний відгук, який людина написала мені у приватні повідомлення. Як я зрозумів, людина була завзятим «ватніком» та після прочитання книги змінив свою думку, він признався, що був не правий. Тішить, коли учасники подій, які приймали безпосередню участь і у написанні, кажуть, що все так і було. Взагалі книжки були написані більше для цивільних людей, які не в курсі, для ознайомлення з подіями. Не дивлячись на художню подачу, війна описана в книжках достеменно. Мені пощастило, що герої моїх книжок мені довіряли, ми все постійно узгоджували.

Лейтмотив цього проекту феномен ветеранської української літератури – у чому він для Вас?

Люди, які не мали відношення до високого мистецтва, почали цим мистецтвом займатися. Це є збереження історії, як запобіжник проти її переписування. Тому що вже зараз події п’ятирічної давнини змінюють. Не можна назвати це феноменом, тому що таке є усюди. Класно, що у нас воно «живе», не відокремлене певною мірою від суспільства і має підтримку. Є достатня кількість ветеранських книжок, які конкурують по проданих тиражах з цивільними.

Фото Ярослава Матвєєнко

Серію інтерв’ю з учасниками проекту #ВетНамет читайте за посиланням

Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today