Катерина Амосова – лікар-кардіолог, професор, член-кореспондент НАМН України, завідувачка кафедрою внутрішньої медицини №2 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (1990-2015), ректор НМУ (2014-2019), лікар-консультант – експерт клініки «Добробут» (2019), блогер. Проте, в останні два роки вона стала відома суспільству особистим протистоянням з міністром Уляною Супрун, яка 4 (!) рази поспіль звільняла Амосову з посади ректора Національного медичного університету.
Супрун пішла, а суди, які поновлюють ректора на посаді, тривають. “Українські Новини” поцікавилися баченням опального ректора, що саме призвело до такої ситуації, через що вийшло протистояння і якої розв’язки слід очікувати в цій ситуації.
Історія вашого звільнення з посади ректора набула широкого розголосу в суспільстві. Публікації в ЗМІ набували різної тональності – від підтримки до звинувачень. В якому статусі ви перебуваєте сьогодні?
Справді, це неординарна і повчальна історія. Неординарна – тому що я єдина ректор, яку МОЗ звільняв 4 рази поспіль за невиконання умов типового контракту. До речі, абсолютно не конкретного. Мої колеги – проректори, які працювали на адміністративних посадах з попереднім керівництвом вишу, до останнього були впевнені, що така ситуація просто неможлива. Але скриня Пандори відкрилася ще за часів Майдану. Я маю на увазі той факт, що політичні рішення були вищим за букву Закону.
Чому повчальна? Тому що представники керівництва попереднього Уряду, до яких я неодноразово зверталася, визнавали незаконність і упередженість рішень МОЗ, однак, вдіяти нічого не могли. Не бажали псувати стосунки з очільницею міністерства пані Супрун.
Але, що там я?! Всю галузь охорони здоров‘я віддали під зовнішнє управління.
Що стосується мого нинішнього статусу. Після першого звільнення у квітні минулого року, коли в.о. ректора став перший проректор НМУ, мене призначили на посаду професора кафедри внутрішньої медицини, де я пропрацювала багато років завідувачкою. Але це не влаштовувало Міністерство охорони здоров’я. У січні 2019 року мене звільнили. Це було рішення вже іншого в.о. ректора – Юрія Кучина, якого я вважаю ставлеником МОЗ. До речі, його призначено на посаду в обхід судовій забороні, незаконно. Відповідне рішення суду маю на руках.
Через тиждень звільнили і мого чоловіка, який на той час обіймав посаду завідувача кафедри хірургії. Причина: «аморальна поведінка». Саме так пан Кучин розцінив публічний виступ мого чоловіка, в якому він назвав його призначення на посаду «нелегітимним».
Ми обоє залишились без роботи.
З одного боку, психологічно, мені стало легше. Я більше не почувалася винною перед своєю командою, яку Юрій Кучин незаконно звільнив ще восени, відправивши трудові книжки поштою. Лише уявіть, одночасно університет залишився без 20 керівних посад: 5 з 6 проректорів, головний бухгалтер, економіст, завідувачі відділів кадрів, канцелярії, навчального, наукового, юридичного відділів, декани і багато інших. Багато моїх колег, яким загрожували звільненням «по статті», написали заяви самостійно.
До речі, декілька років тому на засіданні Вченої ради саме ці люди голосували за обрання доцента Кучина директором новоствореного Інституту післядипломної освіти НМУ, а згодом – за присвоєння йому звання професора. Взагалі-то до своєї команди Юрія Кучина я забрала з посади доцента. Це – найфантастичніше в цій ситуації…
Ви мали на руках рішення суду щодо незаконності звільнення. Як реагували на них представники міністерства?
Ми довго очікували виконання МОЗом судових рішень про заборону звільнення мене з посади ректора. Окрім цього, моя справа була на розгляді ще в трьох інстанціях. На початку квітня я виграла справу про незаконне звільнення у Верховному суді, але до того МОЗ звільнював мене ще тричі (!). Причина була одна – невиконання умов контракту. Стало зрозуміло, що я стала особистим ворогом Уляни Супрун, і поки вона очолюватиме відомство – звільнятиме мене знов і знов, нехтуючи будь-якими законними рішеннями.
Не дарма кажуть, що «вага» особистості визначається «вагою» її ворогів. У мене також непростий характер.
Навесні я почала вести авторський блог у соціальній мережі Фейсбук, і занурилась у вивчення організації охорони здоров‘я командою МОЗ. Одночасно влаштувалася на роботу кардіологом-консультантом в потужну приватну клініку «Добробут» на чверть ставки. Як для лікаря, який все життя пропрацював в стаціонарі Київської Олександрівськові лікарні, це був новий цікавий досвід. Натомість, моєму чоловіку-хірургу виписали «вовчий білет». Що ж, «на війні – як на війні»…
Так за що вас, все ж, офіційно звільнили?
Де-юре: за невиконання умов контракту. При цьому перелік пунктів-підстав редагувався вже за фактом звільнення.
Перша причина – визнання комісією міністерства мого звіту про роботу на посаді ректора у 2017 року незадовільним. Незадовільними були всі напрямки діяльності університету: навчальний, науковий, міжнародний. Виходить, університет Богомольця, який першим з українських медвишів пройшов міжнародний аудит, покращив своє місце в рейтингу ТОП-200 за результатами складання студентами незалежних тестових іспитів КРОК, збільшив кількість міжнародних наукових публікацій, вперше в Україні започаткував міжнародний іспит на пацієнтах «ОСКІ», і т.д. – спрацював у 2017 р. незадовільно?
Через 3 місяці МОЗ вказав інші причини звільнення. А саме – невиконання частини вимог планового аудиту Державної фінансової інспекції 2016 року за чотири попередні роки. При цьому, з боку ДФІ претензій про порушення бюджетного законодавства не було, а результати аудиту Державної рахункової палати були позитивні.
Зі свого боку, ми надали всі необхідні документи, які пояснювали невиконання певної частини вимог планового аудиту ДФІ. Одна з претензій – університет не відшкодував державі 800 тис грн за навчання 6 студентів, котрі не відпрацювали три роки за державним розподілом. Частина студентів просто емігрувала. Іншу частину судових позовів про відшкодування університет програв, оскільки примусове відпрацювання протирічить Конституції України. У справах, які нам вдалося виграти, Державна виконавча служба виявилась безсилою – кошти стягнути не вдалося.
Ще одна претензія: МОЗ не визнавало доцільність придбання університетом автомобілей «Таврія», закуплених задовго до мого ректорства. Як спецтранспорт, вони обслуговували господарчо-розрахункову діяльність Інституту гігієни і екології. Витрати на пальне і заробітну платню водіїв становили 300-400 тисяч грн. При цьому Інститут гігієни за 2017 р заробив 50 млн грн. Лише уявіть! І це – на господарських угодах, тобто «на грантах», про які так часто говорять в засобах масової інформації.
Слідчих Нацполіції, які здійснювали досудове розслідування щодо виконання і невиконання вимог ДФІ, і, куди за протоколом був направлений акт аудиту ще навесні 2016 р, задовольнили надані університетом документи. Справа мала бути закритою. Однак, МОЗ, не дочекавшись рішень суду, керуючись лише актом ДФІ, знову визнало мене винною. Це стало підставою для звільнення.
Незважаючи на рішення судів першої інстанції та Верховного суду, які доводили незаконність дій МОЗ, Супрун і Ко звільняли мене ще тричі і використовували будь-які «зачіпки» для затягування розгляду справ у судах. На сьогоднішній день четвертий позов щодо законності мого звільнення першою інстанцією так і не розглядався.
На підставі визнання Верховним судом ознак упередженості МОЗ щодо мого звільнення наразі ДБР проводить слідчі дії щодо екс-керівництва МОЗ і державного секретаря, який підписував всі накази.
Я маю достатньо підстав стверджувати про застосування екс-очільниці МОЗ репресій щодо мене. А нинішній ректор НМУ, будучи виконувачем обов’язків, використав свої повноваження для репресій проти старої команди НМУ. Мої колеги досі судяться і не можуть влаштуватися на роботу. Це – дно!
А за що з вами почала війну Уляна Супрун? Ви зустрічались?
Ви будете сміятись – не лише не зустрічалася, навіть ніколи не розмовляла. Хай би як я намагалась – жодного разу не вдалось потрапити на прийом. Уляна Супрун бачить світ очима наближених до себе осіб, перш за все, свого заступника та правої руки – Олександра Лінчевського. До речі, мого колишнього студента, але, якщо чесно, студентом я його не пам‘ятаю.
Коли до МОЗу прийшла нова команда, очолювана Уляною Супрун, я з позитивом сприймала їхні заяви щодо осучаснення медичної освіти та підвищення якості підготовки лікарів. Тому на початку 2017 року звернулась до Лінчевського як профільного заступника міністра з пропозиціями щодо зміни контенту і формату українських ліцензійних тестових іспитів КРОК.
Як завідувач кафедрою я добре на цьому зналася і мала відповідати за результати складання тестів. КРОКИ були створені за американським прикладом ще 20-річної давнини, тому містили численні фахові помилки і базувалися на застарілих протоколах. А враховуючи той факт, що питання та відповіді на них були доступні студентам – останнім залишалось лише завчити правильні відповіді. Насправді ж, через недосконалість бази, відповіді не завжди були правильними. Тобто, всі медвиші країни мусили навчали студентів за подвійними стандартами. Маю декілька публікацій з цього приводу в ЗМІ.
Попри нарікання міністерства на поганих лікарів і погану роботу медичних вузів, понад 95% випускників щорічно складали КРОК і отримували дипломи. Тобто, своїм ліцензійним іспитом МОЗ гарантував людям якісну підготовку 95% випускників. Виникає питання – навіщо тоді говорити, що ми випускаємо поганих лікарів?
Крім того, мене турбувала проблема недостатньої практичної підготовки студентів, яка не контролювалась міністерством ні до Супрун, ні за Супрун. У всьому світі тестовий іспит є лише частиною ліцензійного іспиту. Другою частиною є об’єктивний клінічний іспит, який проводиться на фантомах і пацієнтах-акторах. Це так званий іспит ОСКІ. Університет Богомольця в рамках гранту вже має перший досвід проведення такого пілоту.
Жодної реакції Міністерства охорони здоров’я на свої пропозиції я не отримала. Однак, через декілька місяців зіштовхнулася з тиском пана Лінчевського у вирішенні господарського спору Університету з Центром тестування, який підпорядковувався МОЗу. Центр тестування був монополістом у цій сфері і понад 20 років забезпечував тестовими завданнями всі медичні вишам країни.
Так склалося історично, що Центр займав 100 кв м учбового корпусу НМУ в центрі Києва. Відповідно до «угоди про співпрацю», яку я отримала в спадок від попереднього керівництва, Центр не оплачував НМУ ані оренду, ані комунальні послуги. А це – 70 тис грн за рік. Натомість НМУ не оплачував Центру послуги з тестування. Станом на 2017 рік –це близько 1 мільйона грн.
Як законослухняного керівника, мене турбувало питання незаконної оренди приміщення НМУ. Після невдалих переговорів нам довелося подавати до суду з такими вимогами: виселити Центр, стягнути борги за комунальні послуги, розірвати чинну безоплатну угоду. Перші два пункти суд задовольнив. Однак, не вбачав необхідності у розірванні угоди. Пізніше цей пункт не задовольнив і апеляційний суд.
Центр тестування перемістився в приміщення міністерства. Однак, вирішив помститися і вдався до шантажу. Вони вимагали розірвати угоду про безоплатне надання тестів студентам НМУ і укласти нову, яка передбачатиме оплату за надані послуги. Інакше – 2 тис випускників НМУ не отримають сертифікати від Центру про складання КРОКів. І той факт, що без результатів КРОКу студенти не отримують дипломи – нікого не цікавив. Цю позицію підтримав і пан Лінчевський, виклавши це в офіційному листі. На перемовинах за участю адвокатів заступник міністра погрожував мені розірванням контракту. Це було влітку 2017 року.
Завдяки широкому розголосу цього конфлікту в ЗМІ і рішенням суду нам вдалося отримати сертифікати для випускників. Однак, тоді я зрозуміла, що нажила собі ворога.
В чому це проявлялося?
З вересня 2017 року проти мене розпочалася гучна проплачена інформаційна кампанія. Мене намагалися дискредитувати силами активістів, журналістів-антикорупціонерів, пікетувальників, псевдо-студентів. У той самий час з‘явилося чимало цікавих документів – два варіанти акту аудиту ДФІ 2016 року з десятками мільйонів збитків університету та моя декларація про «незаконні» доходи. «Активісти» надсилали до Нацполіції заяви про нові «злочини» на кшталт продажу студенток в сексуальне рабство, вимагали відкриття кримінальних проваджень.
Усі активності супроводжувались відповідними публікаціями в ЗМІ. Розпочались спекуляції угодами з міжнародних клінічних дослідженнях, в яких команда нашої кафедри разом з лікарями Олександрівськові лікарні бере участь понад 20 років. Мене звинувачували в тому, що я заробляю на НМУ, який не отримує грошей від клінічних випробувань. Про те, що угоди укладені з лікарнею, а університет не є лікувальним закладом – замовчувалось.
До поліції потрапили викрадені з кабінету персональні дані залучених до випробувань пацієнтів – і слідчі почали викликати їх на допити.
Телефони моєї родини і адміністрації університету прослуховувалися, електронні скриньки були зламані, а вилучена конфіденційна інформація набувала публічного розголосу. Мені почали надходити повідомлення з такими собі «порадами»: «Вас все одно звільнять з ганьбою, тому радимо піти з посади за власним бажанням, щоб зберегти репутацію» і тому подібне.
Мені передавали пакунки з кайданами, приносили під двері будинку поховальні вінки на день народження. Листівки про «корупціонерку-ректора» з моїми фото роздавали по всьому місту.
У січні 2018 року зникла студентка-першокурсниця НМУ з Середньої Азії. Вона не продовжила вчасно посвідку на проживання і фактично перебувала в Україні нелегально. Деканат з роботи з іноземними студентами не пішов на порушення закону і запропонував їй виїхати з України, щоб повернутися з новою візою. Менше ніж за добу після зникнення студентки було відкрито провадження про доведення її до самогубства. Звинуватили в цьому заступника декана. Посипалися непідтверджені звинувачення про вимагання деканатом грошей. Піднявся гучний скандал в ЗМІ, зорганізувалась «хода» «антикорупціонерів» під гаслом «корупція в НМУ вбиває». Співробітникам деканату погрожували фізичною розправою. Факт смерті дівчинки не встановлений до сьогодні. Її батьки не приходили ані до мене, ані до проректорів. Утримаюсь навіть від коментарів…
Останнім «цвяхом» став зрежисований міністерством разом з Центром тестування у лютому 2018 року «зрив» складання КРОКу-1 стоматологами 3 курсу. Центр тестування відмовився укласти договір з НМУ за законом – через тендер на Прозоро. В затвердженому МОЗом кошторисі на 2018 р на тестування студентів-бюджетників передбачалось 600 тис грн. Однак, я відмовилася перераховувати кошти зі спецфонду і порушувати Бюджетний кодекс. Для мене гасло: «так 20 років роблять всі медвиші» не є аргументованим. Щорічно Центру тестування університетами перераховувались мільйони гривень. Однак, калькуляції були необґрунтовані, формули розрахунку ціноутворення МОЗом затверджені не були. Я оприлюднила цю схему в публічному просторі. Порушення фінансової діяльності Центру тестування було підтверджено і аудитом ДФІ. Торік це змусило МОЗ унормувати фінансування ліцензійних іспитів відповідним наказом.
Однак, це сталося вже після мого відсторонення з посади ректора. Пізніше мене звільнили. Відсторонення від посади на час роботи комісії МОЗ, яка шукала винних у зриві іспиту КРОК, пізніше було визнано судом незаконним. Комісію з розслідування очолив особисто Олександр Лінчевський, попри відкритий конфлікт інтересів. Незважаючи на його тиск, члени комісії не знайшли підстав для звинувачення НМУ в зриві ліцензійного іспиту. Адже планувалося саме це, щоб знайти підставу для мого остаточного звільнення.
Міністерство було змушене шукати нові причини для показового звільнення. Тепер це був висновок ще однієї комісії МОЗ, яка приймала звіти всіх ректорів. Як я вже говорила раніше, роботу НМУ у 2017 р визнали незадовільною. Очолила комісію особисто Уляна Супрун, і під її пильним керівництвом всі члени проголосували одностайно.
Коли ж здобутки університету були оприлюднені в пресі, в наказ внесли зміни, залишивши лише порушення в пункті «невиконання вимог ДФІ за квітень 2016 р». Команда Супрун розповсюджувала в публічному просторі обвинувачення мене в корупції, хоча конкретних доказів не мала.
Для чого, на вашу думку, Міністерству це було потрібно?
Це стало зрозумілим дуже скоро. Влітку 2018 року на посаду в.о. ректора призначили друга і, як відомо з неофіційних джерел, кума Олександра Лінчевського – Юрія Кучина. Раніше, вони разом працювали в лікарні №17. Попри визнання незаконності цього призначення судом, міністерство залишило Кучина на посаді, довіривши йому 800-мілйонний бюджет університету.
Однак, в Єдиному державному реєстрі залишалось моє прізвище, як керівника закладу і розпоряджатися бюджетом університету Кучин не міг. Тим не менше, держказначейство за особистим проханням Уляни Супрун перераховувало кошти не лише на стипендії та зарплати, а й за послуги за численнимі тендерамі, які проводив Юрій Кучин. Наразі це – предмет окремого розслідування.
Хто був бенефіціаром проплаченої кампанії проти мене – стало відомо. А кошти на її реалізацію, на нашу думку, виділив його партнер – головний лікар відомого київського пологового будинку, який вже мав досвід рейдерського захоплення київського приватного медичного вишу. Щоб звільнити місця для його «смотрящих» – Кучин і звільнив всю адміністрацію.
Як ви самі оцінюєте, наскільки якісним було ваше ректорство?
Участь у перегонах на посаду ректора я брала не задля кар‘єрного росту чи заробітку. Мене не цікавило ані «повне» членство в нашій академії, ані «заявка» на керівну посаду в міністерстві. Влітку 2014 р я відмовилась від «прохідного» місця в ВР від «Самопомочі». Моє визнання як лікаря, науковця і рейтингового спікера багато років приносило серйозні прибутки. Я легально співпрацювала з міжнародними фармацевтичними компаніями, всі прибутки декларувала і сплачувала податки. Я не мала жодного впливу на закупівлі і жодних стосунків з міністерством.
Це був цікавий досвід і новий виклик – разом з командою однодумців зробити університет кращим. Якби я тоді знала, що на мене чекає – ніколи би на це не погодилась.
Отже, за 3,5 роки роботи завдяки підтримці університетської спільноти нам вдалося повернути університетську демократію, зменшити рівень корупції, пройти міжнародний аудит, створити новий Інституту післядипломноі освіти, започаткувати симуляційне навчання студентів з використанням фантомів, започаткувати новий формат лекцій та курсів.
Ми поклали початок переходу на викладання за базовими міжнародними підручниками і американськими тестами, першими в Україні створили базу для проведення іспиту ОСКІ.
Ми прейшли на новий рівень сертифікації викладачів на знання англійської мови, запровадили процесний менеджемент і сертифікацію за ІСО.
За три роки нам вдалося в 5 разів збільшити прибутки від науки і в 7 разів від платних послуг стоматологічного центру.
Ми відремонтували гуртожитки та старі корпуси університету, забезпечивши студентам гарні умови проживання, а співробітникам- гідні умови праці.
Щось із запланованого не встигли?
Так, університетську клініку. Майже вдалося цього досягти, коли Міністерство очолював Квіташвілі. Ми планували зробити університетську клініку на базі невеличкої республіканської лікарні, що була в підпорядкуванні МОЗ. Однак, це викликало спротив працівників, і Квіташвілі заморозив це питання. Не встигла створити базу для проведення ОСКІ-2 для випускників, закінчити перехід на англомовні підручники. Не реалізували ідею з подвійними дипломами з менеджменту в охороні здоров‘я і громадського здоров‘я. На жаль, це не залежить від закладу освіти.
Як ви оцінюєте сучасну медичну освіту, як її покращити?
Наразі є дві проблеми – дефіцит лікарів загальної практики через нестачу бюджетних місць в університеті і дефіцит бюджетного фінансування.
Бюджетне фінансування покриває лише 5% комунальних платежів. І не передбачає витрат на забезпечення матеріально-технічної бази для навчання – фантоми, обладнання для лікування і науки, реактиви, комп‘ютери, меблі, ремонти занедбаних приміщень.
Зростає кількість студентів-контрактників за рахунок яких утримуються бюджетні місця.
Однак, про це влада лицемірно мовчить. Так само як і про те, що викладачі суттєво перевантажені і відпрацьовують значно більше, ніж 700 ауиторних годин, визначених нормами. Цифра – фантастично висока для цивілізованого світу. У групі має бути 13 студентів, тоді як всюди у світі – до 8.
Інформація щодо наявності дефіциту лікарів в Україні різна і залежить від того, як рахувати. Наприклад, викладачі вишів і коледжів- лікарі, але іхня лікарська робота- консультування хворих, яких курують лікарі комунальних лікарень і менше- поліклінік. Адміністрація лікарень- теж не лікує, а наукові співробітники академії наук – теж лікарі. Отже, є нагальна потреба навести лад зі статистикою з урахуванням рівня лікувальних закладів.
Імовірно, в первинній ланці – дефіцит. Припустімо, в медвиші можна скоротити набір, піднявши поріг для результатів ЗНО, а незалежне державне ліцензування поставить такий «поріг» і складність тестів, що диплом отримують 50%.
Надмірна кількість вузьких спеціалістів? Введіть мораторій на інтернатуру на декілька років. У тому числі платну. Тож визначіться з цим, а також з зарплатою лікаря, як стимулом, шановний МОЗ! Лікарів первинки- дефіцит, і зарплату не підняти – тоді залишаємо чинні вимоги до випускників і припиняємо риторику Супрун-Лінчевського про якість освіти.
Післядипломну освіту і атестацію вузьких спеціалістів варто взагалі передати профільним асоціаціям, і нехай вони контролюють конкуренцію, як це робиться всюди у світі .
Якщо є реальна політична воля покращити додипломну освіту і знайти можливість для її кращого фінансування, маю кілька пропозицій.
Удосконалити відбір абітурієнтів, тобто, зробити так, аби до вишів вступали лише кращі. Як варіант – зробити ліцензійне оцінювання складнішим “на виході” й додати до цього ОСКІ. НМУ готовий його розробити і навчити ним послуговуватися. А якщо прибрати корупцію у вишах, то вони просто змушені будуть бути більш вимогливими до абітурієнтів.
Окрім того, варто би переглянути навчальні плани і програми за європейськими зразками. У нашій державі їх не коригували ще з радянських часів.
Ще одна важлива транформація у напрямку поліпшення якості освіти – переклад базових міжнародних англомовних підручників і перехід на викладання за ними. Додатково як навчальний матеріал можна застосовувати міжнародну практику – а саме – міжнародні настанови з лікування.
Не зайвою буде фахова підготовка викладачів з технологій викладання, яка зараз відсутня. В НМУ вже розпочали цим займатися, потрібно просто довести справу до кінця.
Окрім цього, необхідно зменшити аудиторне навантаження викладачів та підвищити їм зарплати. А також збільшити кількість клінічних баз, і тут однією клінікою ніяк не обійтися.
До нинішньої ситуації в НМУ. Який вихід Ви бачите?
Псевдовибори при судовій забороні з одним учасником – Кучіним і заляканим викладацьким колективом – фейк. Наша позиція – дочекатися рішення суду першої інстанції щодо мого звільнення №4, яке відбудеться, вочевидь, найближчим часом. Якщо суд, маючи попереднє рішення Верховного Суду, визнає моє звільнення номер 4 незаконним , пропоную новому МОЗ його виконати. Тоді повернеться незаконно звільнена команда, і справедливість буде відновлено.
Ми проводимо аудит річної діяльності незаконної адміністрації Кучіна і його буде оприлюднено. Ми не проти, якщо МОЗ вирішить приєднатися до процесу і надати нам підтримку у цій справі. Після того, як досягнемо цієї мети, я готова піти у відставку, бо зацікавлена у тому, аби вибори ректора пройшли чесно і прозоро. Чи хочу взяти у них участь – поки що не вирішила.
Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today
