Виборчий процес, що нещодавно закінчився, ознаменував згортання багатьох благодійних та соціальних акцій, які проходять під час передвиборної гонки. Кореспондент «Журналіста» поспілкувався з відомим українським меценатом, засновником благодійного фонду Валерієм Сировацьким про те, як здійснюються благодійні проекти, не пов’язані з політичною агітацією і грантовими програмами, а функціонують поза рамками pr-кампаній та іноземних донорів.
Валерію Івановичу, Ваш фонд працює вже кілька років і охоплює програми допомоги дітям, літнім людям і тим, хто опинився в складній життєвій ситуації, а нещодавно Ви анонсували великий культурний проект, присвячений українській журналістиці. На які кошти існує Ваш фонд? Хто фінансує і підтримує програми?
Я є власником ряду компаній, кожна з яких не тільки здійснює свій вид діяльності, але і виконує свою соціальну місію. В моєму випадку благодійність – це не мета, а процес, що триває кілька десятків років. Ми працюємо з різною тематикою – і з дітьми, і з людьми похилого віку, та із заходами, які несуть соціальні смисли та ідеї. У нас фонд скоріше не адресної, а комплексної підтримки проектів та ініціатив, спрямованих на вирішення гострих соціальних питань і проблем.
Наприклад?
Нещодавно ми підтримали інклюзивний фестиваль, мета якого – стирання кордонів між дітьми з особливими потребами та їхніми однолітками. З одного боку – це допомога в адаптації людей з особливими потребами до умов сучасного українського суспільства, з іншого – у цей захід закладено глибокий сенс про трансформації суспільної свідомості по відношенню до людей, яких більшість із нас вважає іншими. Ми прагнемо до зміни усталених стереотипів і формування сучасного і відкритого сприйняття гострих соціальних тем.
Тема дітей – одна з найбільш соціально чутливих, але не менш незахищеними для сьогоднішнього життя виявилися люди похилого віку. Як допомогти їм вижити в реаліях нашої країни?
Не залишати їх наодинці з тією картиною світу, яка багато в чому перестала бути для них зрозумілою. Буквально за кілька десятиліть соціальний і економічний контекст нашої дійсності став зовсім іншим, якщо порівнювати його з тим, до чого звикли ці люди. Змінюється все: темп життя, інформаційне поле, технології і разом з ними змінюються цінності і традиції. Ми перейшли в епоху цифрового спілкування, але є велика кількість людей, які не встигають адаптуватися до цих змін. Для покоління наших бабусь і дідусів основною цінністю залишається саме спілкування. Вони у своїй історії переживали багато криз – і економічних, і військових, і політичних. І тим фундаментом, який допоміг багатьом пройти свою особисту «смугу перешкод» був живий, людський контакт – відносини, дружба, любов. А зараз ці люди все більше втрачають можливість такого спілкування в силу віку, стану здоров’я, складних економічних умов, в яких знаходяться їхні громадські організації та об’єднання. Тому ми регулярно намагаємося не тільки допомагати таким організаціям фінансово, але й організовуємо для них події – свята, концерти, літературні клуби. Заходи, на яких люди зустрічаються, спілкуються і заряджаються енергією і силами.
Ви нещодавно проанонсували культурний проект зі створення серії міських скульптур відомих українських журналістів і фотокореспондентів. Чому виникла ідея такого проекту?
Тому що з його допомогою можна об’єднати велику кількість талановитих людей – журналістів, фотографів, художників, скульпторів, представників музейних майданчиків і організацій, що займаються поліпшенням міського середовища. Ми часто підтримуємо ініціативи, присвячені роботі журналістів. Нещодавно в Києві проходило авторалі для представників ЗМІ – це був гарний святковий захід, що допомагає людям цієї складної професії переключитися і відпочити. Журналістська спільнота сама по собі дуже цікава, тому хочеться зробити проект, який розповість про тих, хто зазвичай залишається за кадром, газетною смугою або монітором комп’ютера. Зараз ми збираємо і аналізуємо інформацію про відомих українських журналістів, а в вересні запустимо всеукраїнське онлайн-опитування, щоб дізнатися, кого українці вважають видатними представниками цієї професії. Після чого планує оголосити конкурс на проектування і виготовлення серії міських скульптур серед художніх училищ та інститутів. Паралельно будемо вести переговори про те, де будуть розташовуватися скульптурні композиції. Загалом – планів багато і всі вони цікаві.
Якими якостями, на Ваш погляд, повинна володіти людина, що займається благодійністю?
Бажанням змінювати світ на краще і терпінням. Глобальні зміни зазвичай не відбуваються одномоментно, а вимагають мистецтва маленьких кроків. Потрібно бути готовим до того, що суспільство – це гігантський механізм, зовсім неоднорідний і дуже живий. Не всі ідеї можуть бути прийняті і не всі знаходити позитивну оцінку оточуючих. Але саме це розуміння і може ставати поштовхом для розвитку, якщо ти впевнений в тому, що робиш. Для того щоб розвиватися, будь-яке зерно повинно пробити шар ґрунту, поступово підніматися і приносити свої плоди. Тому завжди потрібно вірити в свої сили, в себе, в свою ідею, в тих, хто знаходиться поруч, і в свій шлях.
Читайте також: Меценат Валерій Сировацький: ми хочемо зберегти пам’ять про людей, які творять історію, працюючи за кадром.
Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today
