Олександр Мороз: у нас спотворене політичне середовище і політичне життя (ВІДЕО)

До студії «Журналіста» завітав український політик, Голова Верховної Ради України у 1994–1998 та 2006–2007 роках, громадський діяч Олександр Мороз. Ми поспілкувалися з гостем про роботу нинішньої Верховної Ради.

Як відомо, Олександр Мороз у 1990 році був обраний народним депутатом України. У травні 1994 року став Головою Верховної Ради України, пропрацювавши на цій посаді до 12 травня 1998-го. Знову на цю посаду був обраний у 2006–2007 роках.

– Як ви оцінюєте роботу Верховної Ради IX скликання, яка працює з 29 серпня 2019 року?

– Мені не зовсім зручно давати оцінки. З мого боку це виглядатиме некоректно. В цьому випадку я міг би робити закиди не стільки парламенту, скільки виборцю. Ви хотіли такого парламенту? От маєте такий парламент. На різних шоу, особливо телевізійних, люди чули вже все і про турборежим, і про все інше. Мене турбує одне: парламент повинен працювати відповідно до регламенту. Це по-перше. По-друге, парламент повинен, безперечно, виражати волю народу, бо він обраний народом. Парламент повинен ухвалювати рішення, які потрібні народові. Принаймні народові не потрібен закон про продаж землі. Народові не потрібен мовний омбудсмен. Ось приклади, які свідчать про те, що парламент працює нібито на чиєсь замовлення. Я скажу, він змушено працює на закордонне замовлення, тому що вся влада сьогодні в Україні керована зовні, тому висловлювати якісь претензії немає сенсу, тому формально будуть вести засідання до того часу, поки не отримають того результату, який потрібен… Виникає питання: кому потрібен? Суспільству? Чи зміцненню державності? Чи це потрібно закордонним господарям, які хочуть просто знищити Україну? Якщо говорити про суть речей і дивитися на кінцеву мету.

У 1998 році Олександр Мороз потрапив до Верховної Ради за списком блоку СПУ і СелПУ, очолив фракцію «Лівий центр». До 2000 року він керував парламентським комітетом із питань аграрної політики та земельних відносин. Як відомо, в ніч з 30 на 31 березня 2020 року депутати ухвалили законопроєкт 2178-10, який запроваджує ринок землі. «За» проголосувало 259 народних депутатів.

– Що ви думаєте про ринок землі та законопроєкт 2178-10, який запроваджує ринок землі?

– Хочу нагадати, що перший закон прямої дії, ухвалений парламентом незалежної України, до речі, не скасований цей закон досі, це той закон, який писав я і мої однодумці, я був його ініціатором, це Закон «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві». Його ніхто не скасував. Крім того, в 1992 році щодо Земельного Кодексу я доповідав на трибуні про перспективи земельних відносин. І після ухвалення цього Кодексу упродовж 10-ти років до нього не вносились жодні поправки, він задовольняв усіх суб’єктів, які працювали на землі. А потім трапилася афера під керівництвом тодішнього президента Леоніда Кучми. Тоді було ухвалене рішення нібито на засіданні парламенту, хоча парламент не засідав у сесійній залі. І тоді нібито підписами збирали кількість голосів на підтримку змін до Земельного кодексу. І того списку ніхто ніколи не бачив, а затверджено це було фальшивою печаткою. І Кучма відразу ухвалив такий закон, а тепер після цього постійно йдуть дискусії, що відбувається рекет, рейдерство і тому подібне. Тепер пішли ще далі: всі наміри щодо перспектив земельних відносин, які проголошувалися в парламенті, мовляв, це реакція на акції протесту, це все антураж. Насправді йдеться про те, що українську землю хочуть віддати іншим господарям. Це широка окрема тема для розмови, але це страшно, тому що після втрати землі в Україні втрачається українська державність. Адже земля – не просто засіб для виробництва, це не просто територія, це і те, що під нею розташоване, це і адміністративне визначення території держави і ще багато всього. Йде до того, про що давно писав Шевченко: «на нашій не своїй землі». Таку перспективу нам підготували. Сподіваюся, що до часу набуття чинності цих норм, хтось все ж зрозуміє, що це злочин, що цього не можна робити.

По суті, люди, які не зовсім розуміються на питанні сільського господарства, апелюють до одного питання: «Як це так, людина має у власності паї, але не може їх продати? Треба захистити права такої людини!». Добре, але ст. 13 і ст. 14 Конституції України визначають, що земля є всенародною власністю. Тоді виходить, що 4% населення задовольняють свої права, a 96% забувають про них, що треба їм теж забезпечити ці гарантії, давши можливість бути співвласниками цього багатства. Більше того, ринкові відносини і продаж свого паю можна зробити, не втрачаючи землі. Свого часу ми, я разом із колегою, однодумцем Василем Цушком, вносили проект закону «Про земельні відносини». Ми підготували цей проект закону. Якщо людина хоче продати свій пай, то хай продає, але хай вона продає українській державі, яка створить земельний банк, і буде передавати в оренду тим, хто хоче працювати на землі. Якщо ж ми говоримо про те, щоб українці мали право на приватизацію, то це все брехня. Ми вже бачимо, наприклад, приватизацію об’єктів промисловості.

На мою думку, цілком відповідають ринковим стосункам орендні відносини. Світ іде в цьому напрямку. У Сполучених Штатах Америки більшість землі вже перебуває в державній власності, її викупили у приватників і фермерів. Подібна ситуація в багатьох інших країнах. Нам весь час, аргументуючи необхідність створення ринку землі, підкидають приклад країн, де немає вільного ринку землі (Йдеться зокрема про Кубу, Республіку Конго, Венесуелу, КНДР і Таджикістан. До цього списку часто відносять і Білорусь, оскільки там приблизно 98% земель належать державі, хоча, теоретично, громадяни цієї країни можуть купити землю, а іноземці орендувати, – ред.). А ніхто не звертає уваги на ситуацію в Китаї, або у тих же Сполучених Штатах Америки, Великобританії та інших країнах, де земля переходить у державну власність, бо це більш ефективно і є гарантії з боку держави, що земля буде збережена, а також буде забезпечена її якість. Адже, наприклад, у позаминулому році в Тернопільській області зникли бджоли, а в Івано-Франківській області зафіксовано виробництво сільськогосподарської продукції з ГМО. Хто у нас слідкує за тим, що люди споживають? Хто слідкує за якістю землі? В Житомирській області сьогодні води не можна набрати, тому що монокультура передбачає використання великих масивів, а також безконтрольне застосування хімії, а на території піщаних земель все це легко проходить до водного горизонту, звідки потім споживають воду люди. У нас хтось за це відповідає чи ні?

Тому я ще раз наголошую: всі умови ринкової економіки можна забезпечити, використовуючи орендні відносини. Відповідні законопроекти давно знаходяться у Верховній Раді, але всі, хто приходили працювати до парламенту, не бачили цього, бо в них завдання інше – забрати землі, зменшити населення України, зробити його неграмотним. Я вже не кажу про реформу освіти, медицини, яка, на мій погляд, передбачає знищення українського населення. А тарифи такі, що вижити практично неможливо. При цьому кордони відкрили, напевно, для того, щоб громадяни тікали з України.

А державне будівництво – це робота влади в інтересах народу! Так передбачено Конституцією України. От ми і маємо серед населення настрій зневіри до всього і до всіх, що зрештою проявляється у пікетах, які ми бачимо на вулицях. Причому, усе це перейшло, я б сказав, на платну основу. Тому треба добре дивитися, хто за цим стоїть, і яка мета переслідується.

Повертаючись до першого запитання, на мій погляд, чинний голова парламенту (Дмитро Разумков — Голова Верховної Ради IX скликання з 29 серпня 2019 року, – ред.) – тямуща людина. Тому він би мав задати собі питання: «А куди ми рухаємося?». Але я і людей хочу звернутися: «А ви чому мовчите? Чому ви не проявляєте свою позицію під час голосування? Ви громадяни чи обивателі?». Вашою думкою маніпулюють.

Ми просто зникаємо. І я не можу на це все спокійно дивитися. Ті, хто зараз прийшли до влади, розумні люди. Я розумію, що є тиск і багато інших речей, але ж є умови захисту від цього тиску. Я вже звертався до попередніх президентів України і до нинішнього також: коли тільки вступив на посаду, одразу ухвалюй закон про Всеукраїнський і місцевий референдуми. Люди скажуть своє слово, і ти мусиш тоді робити так, як вони скажуть, хай би хто і що тобі не говорив.

Є світовий досвід, наприклад, у Швейцарії. Там із часу проведення першого референдуму після нього провели вже приблизно 700. Треба довіритися народові, як це роблять в скандинавських країнах, коли людина відчуває, що вона громадянин, що вона відповідає за свій політичний вибір. Адже там як виборець проголосує, так і буде жити. А у нас: моя хата з краю, це держава винна-повинна. Це називається – патерналістське ставлення до держави.

Верховна Рада України IX скликання була обрана на позачергових виборах 21 липня 2019 року. До складу парламенту увійшли представники п’яти партій. Перше засідання відбулося 29 серпня 2019 року. Президентська партія «Слуга народу» завела до парламенту 254 депутати. Вперше у Верховній Раді утворилася монобільшість.

– Що ви думаєте про таке явище в українському парламенті, як монобільшість?

– Ми приблизно через місяць будемо відзначати 30-річчя прийняття Декларації про державний суверенітет України (16 липня – День прийняття Декларації про державний суверенітет України. Цього дня 1990 року Верховна Рада Української РСР голосами 355 депутатів, виконуючи волю українського народу до побудови вільної незалежної держави, схвалила доленосний документ – Декларацію про державний суверенітет України. Декларацією було проголошено верховенство Конституції та законів республіки на території УРСР, виключне право народу України на володіння, користування і розпорядження національним багатством України, визнання всього економічного і науково-технічного потенціалу, створеного на території України, власністю її народу, – ред.). Крім того, цього року ми відзначаємо 25-річчя Конституції України (День Конституції України відзначається щороку 28 червня на честь прийняття Конституції України того ж дня 1996 року, – ред.). Я хотів би сказати, що в той час монобільшості не було, були різні фракції, групи і так далі. Тоді була гостра політична дискусія. Коли йшлося про інтерес держави, то голосували понад 400 осіб за такі закони.

Давайте почитаємо, що ж там написано? Декларація ухвалена, вона і прийнята саме в такому змісті, тому що цей документ передбачався як основа Конституції, і логіка Декларації перейшла в Конституцію. У нас Конституція – це основний закон, якого треба дотримуватися, чи це щось таке, що ми поклали на поличку, і робимо те, що не має жодного відношення до Конституції?! Це стосується і медицини, і пенсійного забезпечення, і соціальної сфери, в освіти, і науки, і земельних відносин. Виникає запитання: може, варто почитати, що там написано? І потім відповісти на ці основоположні завдання чи орієнтири, які там передбачені, а тоді формувати відповідним чином роботу Верховної Ради. І якщо це буде забезпечено в парламенті, тоді немає значення, чи є монобільшість у парламенті. Для цього треба забезпечити відповідні умови.

У нас монобільшість представляє партія «Слуга народу», але партії не було, коли вибори проводили. Тобто у нас спотворене політичне середовище і політичне життя. Нам необхідні вибори з відкритими партійними списками, тоді виборець голосує і за партію, і за політика – представника партії. Стає депутатом не той, хто стоїть у списку, а той, хто на місцевому окрузі взяв найбільше голосів. А сьогодні трапилося так, що політична партія – це політичне оформлення бізнесу. З такою системою ми просто приречені. Це потрібно змінити завдяки закону «Про референдум», закону «Про вибори», закону «Про місцеве самоврядування». От у нас зараз відбувається об’єднання громад (ОТГ). По суті немає об’єднання. Хто де кого питав? Чому виконавча влада займається цим питанням? Це не їхня функція. У Конституції написано: якщо громади хочуть об’єднатися, то вони об’єднуються на основі рішень самих громад, на основі їхніх статутів. Щоб керуватися таким статутом, треба щоб він набрав легітимності. А щоб він набрав легітимності, його треба зареєструвати у Міністерстві юстиції. Проте у районних відділів юстиції забрали право реєструвати статути громад, але не передали це право обласним відділам юстиції. Я питав у Петренка (Павло Петренко — політик, юрист, народний депутат України VII-го скликання, Міністр юстиції України з 27 лютого 2014 року по 29 серпня 2019 року, – ред.), хто буде реєструвати? А він каже: «Ми вивчаємо це питання». По суті на це треба 10 хвилин часу, щоб написати відповідне розпорядження чи наказ, куди передати функції. Навіщо це зроблено? Тому що тоді треба керуватися статутом. А якщо статут зареєстрований, то він має легітимну силу. А в статуті написано, що громада може об’єднатися, або виявити бажання піти в об’єднання громад, тільки тоді, коли більшість на зборах, з’їзди чи конференції прийме таке рішення. Чи проводилися такі зустрічі щодо визначення з приводу об’єднання? Навіщо це робиться? Я думаю, щоб ліквідувати нинішній адміністративно-територіальний поділ, щоб таким чином зменшити в декілька разів бюджетні витрати. Тому, якщо парламент зрозуміє, або йому дозволять зрозуміти, що ми йдемо просто до прірви, тоді депутати подивляться ст. 85 Конституції України, де зазначені функції парламенту, засади внутрішньої і зовнішньої політики. Тоді відносно цих орієнтирів і треба розробляти подальші кроки, особливо це стосується розвитку економіки. Бо, якщо не буде розвиватися економіка, тоді нічого не буде. Треба робити так, щоб люди пишалися тим, що вони українці, що вони живуть на цій землі. Тоді не треба буде агітувати за мову, люди самі будуть говорити українською.

– Зараз серед парламентаріїв чимало молодих і недосвідчених політиків. Що б Ви побажали депутатам, які працюють у Верховній Раді IX скликання?

– Я скажу так: молодість швидко минає. Коли я прийшов у парламент у І-му скликанні, мені було 46 років. Попри те я був ініціатором створення групи, яка вболівала за аграрний сектор, за село. Навколо цього питання вдалося об’єднати депутатів, багато керівників виробництва.

Тому я вважаю, що треба дивитися в суть того, що відбувається, і давати відповідь на ці актуальні процеси, які відбуваються, а також визначати перспективи, щоб люди повірили владі, щоб люди бачили, що є суперечка, але вона заради інтересів людини.