До студії «Журналіста» завітав Народний артист України, естрадний співак, композитор Павло Зібров, з яким ми поговорили про його творчість, українську музику, смаки слухачів і не тільки. Павло Зібров – упродовж майже трьох десятиліть залишається популярним та впізнаваним артистом. Ми поцікавилися у нашого гостя, у чому його секрет успіху.
«Я щасливий. Бо на моїх піснях виховується друге, а можливо і третє покоління. І приємно бачити, коли під час концерту у залі пані, які приходять зі своїми дітьми, яким по 30 років, а ці діти уже приходять зі своїми дітьми. Ми фотографуємося. І ці діти та онуки бачать приклад від бабусі та мами. Приємно, коли ти залишаєш після себе пісні, які наспівують. Якщо подивитися на сучасний шоу-бізнес, то іноді плачевно, що ти навіть не можеш повторити пісню, яку співає виконавець. Кажу: «Це зірка». Я розумію, що її тисячу разів показали на телебаченні та прокрутили по радіо. І прізвище цієї зірки уже на слуху. Проте, у компанії на дні народження, чи на кухні, чи біля багаття, коли відкривається душа, таких пісень не співають. Це називається композиція.
Крім того, якщо говорити про популярність, я невгамовна людина. Я постійно вчуся. Я викладаю 15 років. Я навчаю молодь, яка шукає цікаві ритми, слухає різну світову музику. Зараз інтернет дає колосальний доступ. Вони мене чомусь вчать, я їх навчаю. Зі свого боку я навчаю їх класичних моментів, бо на цьому базується все. Для цього потрібна серйозна як фізична, так і вокальна підготовка, тоді виконавець зможе заспівати все. Я спілкуюся з музикантами, аранжувальниками. Я розумію, що десь треба підлаштовуватися, щоб іти у ногу з часом. Я не боюся експериментувати. Друга складова успіху у тому, що мені поталанило на хороших співавторів. Це, перш за все, Юрій Рибчинський. Я вважаю, що це геніальний поет, з яким працювати – щастя. 30 років тому доля мене познайомила з ним. До речі, пісня «Хрещатик» – це друга пісня, яку я написав на його вірші. Після цього він сказав: «Павле, ти знаєш, думаю, що я з тобою попрацюю». Велика когорта пісень, написаних на вірші Юрія Рибчинського, досі живуть. Наприклад, «День народження», «У нас є все», «Хрещатик», «Мертві бджоли не гудуть» і так далі. Ще один прекрасний автор – Петро Мага, з яким ми 20 років товаришуємо. У нас трьох такий певний симбіоз творчої співпраці та дружби, що дає хороші плоди», – відзначив співак.
Як зауважив Народний артист України, аналізуючи свою творчу діяльність і смаки глядачів, меломанів, раніше, на початку становлення незалежної України була естрада (естрадна пісня), а сьогодні це уже шоу-бізнес, велика багатожанрова індустрія.
«Спочатку, на початку 90-х в Україні була естрада, а останні років 15 – шоу-бізнес. Це зовсім інші підходи, критерії, смаки. Шоу-бізнес – це все ж бізнес у сфері шоу. Треба вкласти гроші, зробити розкрутку і видати це через ЗМІ, сказавши, що це добре (що продукт хороший). Якщо говорити про смаки аудиторії, то, на жаль, є люди зі смаком «нижче табуретки». На жаль, часто саме вони формують смаки, диктують музику, яку ми щодня чуємо через динаміки. Що б не казали, але, коли раніше були Худради, то все відбувалося інакше, де були світили, грамотні люди, котрі відбирали, відсіювали виконавців, композиції. Зараз часто все вирішують просто гроші, завдяки яким розкручується виконавець, якого презентують артистом високого ґатунку. Я 33 роки на сцені. Я розумію, що йде час, що смаки змінюються. І виконавці мають це сприймати і теж змінюватися. Я за справжню творчість, яка зачіпає душу», – наголосив Павло Зібров.
Як підкреслив наш співрозмовник, творчість артиста не лише має зачіпати душу слухача та глядача, але і має відповідати вимогам сучасності, бути в тренді, а для цього виконавцеві треба докладати чимало зусиль.
«Я завдячую своїм батькам за те, що вони народили мене на світ, побачили у мені та моєму братові хист, і допомогли нам реалізувати свої здібності та таланти. Тому Павло Зібров і відбувся як співак, композитор та особистість. У мене була хороша школа та консерваторія, а згодом поруч опинилися чудові люди. З 1994 року почав свою роботу мій Театр пісні. Це один із перших приватних театрів пісні, це певний такий мюзик-хол. Це і балет, і музиканти, звукозаписуюча студія, транспорт, техніка тощо. Всі гроші, які я заробляв, я вкладав у свій колектив. Зі мною разом працює і мій брат, і моя дружина, і навіть моя донька, яка з пелюшок у цій сфері. Я експериментую не лише у музиці. Мені цікаво було спробувати себе у кіно, у гумористичних передачах, у різних стилях. Мені цікаво жити, мені цікаво жити у творчості. Сил та енергії мені додають люди, які мене оточують, і моє цікаве життя. У мене є дача, великий сад. Там відпочиває моя душа. Я люблю доглядати за садом. Треба жити у гармонії. Якщо є дисонанс, слід з’ясувати, що заважає, прибрати це, виправити і займатися улюбленою справою. До речі, я пишу пісні, і жодної з них я не продав, я їх дарую. Це відомі пісні. І мені приємно, що мої «діти» летять по світові. Я лише прошу зазначати, що цю пісню Вам подарував Павло Зібров. І я щасливий. Я усім бажаю займатися своєю улюбленою справою», – поділився своїм секретом щастя та успіху Павло Зібров.
Більш детально про усе це, а також повну відеоверсію інтерв’ю дивіться на сайті «Журналіста».
Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today
