Українська делегація під час візиту до Берліна обговорила питання деокупації Криму. Питання деокупації Донбасу і Криму є єдиним, переконаний український кримськотатарський політик та голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров. Про це, а також про проблеми Криму, про переслідування мешканців окупованого півострова, які не зрадили Україну, «Журналіст» поспілкувався з народним депутатом України III—V та VIII скликань, громадським діячем Рефатом Чубаровим.
6 грудня 2019 року голова Меджлісу кримськотатарського народу анонсував підготовку до міжнародної мирної акції «Світ проти насильства та окупації. Марш гідності». Планувалося, що під час акції активісти спробують потрапити маршем до Криму через адміністративний кордон.
Попередня дата проведення акції була призначена на 3 травня. Проте захід перенесли на невизначений час через пандемію COVID-19. На початку квітня Рефат Чубаров повідомив, що дата заходу «Світ проти насильства і окупації. Марш гідності» буде визначена з урахуванням епідемічної ситуації в Україні.
– Чи відбудеться акція «Світ проти насильства і окупації. Марш гідності», яка була запланована на 3 травня? Яка мета цього маршу? Як відбуватиметься цей захід? Хто візьме у ньому участь?
– Ми плануємо проведення міжнародної акції «Світ проти насильства та окупації. Марш гідності». У зв’язку з пандемією ми змінили дату. Поки не визначилися з датою, бо наразі є питання, на які ми не знаємо відповіді. Для нас важлива фізична участь у цій акції наших партнерів, відомих політиків, членів національних парламентів, представників міжпарламентських утворень, наприклад, Ради Європи та Європарламенту. Мета цієї акції не просто привернути увагу міжнародного співтовариства, а закцентувати увагу на тому, що міжнародні організації, які за понад 6 років прийняли дуже багато правильних і чітких рішень, заяв, декларацій, рекомендацій, вони повинні їх реалізовувати. Не можна очікувати деокупації Криму лише висловлюванням своєї незадоволеності чи стурбованості. Треба виконувати власні рішення, які приймають міжнародні організації. А це і Генеральна Асамблея ООН, і Рада Європи, ОБСЄ. Ми цією акцією хочемо сприяти міжнародним організаціям, щоб вони шукали вирішення цієї проблеми шляхом виконання своїх рішень. Це важливо. Ми розуміємо, що наше намагання виглядає дещо утопічним. Я наведу приклад. ОБСЄ щороку приймає чіткі і жорсткі декларації щодо Росії, але в цій організації всі рішення реалізовуються шляхом консенсусу. Росія ніколи не піде на те, щоб ці рішення виконувалися по відношенню до неї. Або Рада Безпеки ООН, яка кожного року розглядає в тій чи іншій площині питання, пов’язані із окупацією Криму. Генеральна Асамблея упродовж останніх трьох років приймає рішення щодо прав людини в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі. Рішення Радбезу приймаються 5-ма членами, але там є принцип вето. Тому міжнародні організації повинні для себе визначитися, як вони виконуватимуть найголовніші свої завдання. Адже Рада Безпеки ООН має забезпечувати глобальний мир. А ОБСЄ створено для того, щоб попереджувати конфлікти в Європі, а якщо виникли, то якомога скоріше їх вирішувати. А військова збройна агресія Росії проти України, яка уже триває понад 6 років, показує те, що міжнародні організації заходять у глухий кут. От ми, кримські татари і українці, намагаємося загострити це питання.
Це не просто похід маршем на адміністративний кордон – це похід разом з провідними європейськими політиками, щоб змусити міжнародні організації нарешті приймати такі рішення, які б забезпечували їх повноваження, зобов’язання і функції. Спочатку була призначена дата акції на 3 травня. Ми для себе визначилися, що на одному із трьох контрольно-пропускних пунктів (деталі ми поки не оголошуємо) це планується здійснити таким чином, що у визначений час туди з’їжджаються учасники цього маршу, включаючи наших поважних гостей політиків. І на тому визначеному КПП ми йдемо з однієї частини України, з Херсонської області, на другу частину території України – тимчасово окупований Крим. Цим ми хочемо сказати про те, що згідно з усіма міжнародними документами Крим є українською територією. І ми хочемо продемонструвати світові, чи можна громадянам України у супроводі своїх партнерів проходити з однієї території України на іншу. Попередні місяці показують те, що такий наш марш викликав істерію і паніку серед російських окупантів. Нам відомі три масові навчання, які вони проводили саме з такою легендою: велика купа людей, як вони кажуть, «прориває» державний кордон Росії, і вони тренуються оточувати таких людей спеціальними підрозділами з собаками, з автозаками, і, як вони пишуть у своїх легендах, нібито «нейтралізують» такі групи людей, які нібито «проривають» державний кордон Росії. Поки що ми не відмовилися від маршу, але ніхто не хоче штучного загострення, або, як деякі пишуть, провокації.
Якщо хтось вважає, що спроба вільного проходження громадянами України і нашими зарубіжними партнерами з однієї частини України на іншу це є провокація, тоді хай так і буде. Але як по-іншому довести світові, що ми намагаємося повернутися нашу територію? Ми таким чином підштовхуємо міжнародну спільноту бути більше рішучою щодо виконання рішень, які вони ж вже прийняли. Тобто цією акцією ми хочемо змусити наших партнерів виконувати взяті ними ж на себе зобов’язання. Україна одна як член ООН, Ради Безпеки чи ОБСЄ неспроможна сама протистояти одній із найпотужніших у військовому розумінні держав світу – Російській Федерації. Ми не зможемо самі протистояти цій агресії, а тим паче відновити свою територіальну цілісність.
У Криму після окупації півострова Росія почала переслідування кримських татар. За оцінкою Європейської комісії, ситуація з правами людини в Криму суттєво погіршилася з часу незаконної анексії Криму Росією. За словами речника зовнішньополітичної служби ЄС Петера Стано, Європейська комісія вимагає забезпечити безперешкодний доступ міжнародних спостерігачів до тимчасово окупованого Криму.
– Чи звертаються кримські татари, які наразі проживають на анексованому півострові, до Вас за допомогою? Чи вдається допомагати таким людям?
– У нас є тісна взаємодія з Кримом, з усіма нашими громадянами, з нашим народом. Я би хотів закцентувати увагу для тих, хто буде дивитися це відео, на тому, що кримські татари намагаються за будь-яких умов залишатися на півострові, ніхто не ставить собі за мету виїхати з Криму і покинути свою землю, щоб таким чином звільнитися від тиску і потенційних репресій, які можуть бути з боку російських окупантів. Ми як Меджліс кримськотатарського народу весь час закликаємо людей, якщо немає прямих загроз для їхнього життя і життя їхніх близьких, щоб вони намагалися залишатися в Криму. Адже ми знаємо, що в нашій історії це вже було, коли ми залишилися без рідної землі, тоді насильно викинули, а повернутися дуже важко. У кримськотатарського народу є вислів «Живи в Криму» – живи в Криму за будь-яких умов. Але ж росіяни теж розуміють, що кримських татар їм ніколи не вдасться зламати або змусити їх змиритися з окупацією, тому вони для себе поставили за мету витіснити кримських татар. Зрозуміло, що у XXI столітті вони не можуть, як у часи Сталіна, кинути всіх у вагони і вивезти, тому вони зараз задіяли методи залякування, щоб люди покидали Крим через страх. Звідси і репресії, вони є цілеспрямовані і масові. Ці репресії відбуваються у такий спосіб, щоб більше людей це бачили і боялися.
Ми намагаємося підтримувати людей настільки, наскільки можемо у ситуації, коли Крим окупований. Через це чимало механізмів є малоефективними і мало можливими, але є підтримка політв’язнів та їхніх родин, і це не стільки від нас підтримка, а більше наша участь з народом, який там у Криму надає цю підтримку. У нас дружній народ. Найголовніша наша підтримка – міжнародна діяльність, яка спрямована на тиск на Росію та заходи міжнародного характеру. Наприклад, 6 березня було засідання Ради Безпеки ООН за формулою Арріа щодо ситуації в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі. І там виступала українська правозахисниця Ольга Скрипник, а також Антон Кориневич -постійний представник президента України в АРК і я як голова Меджлісу кримськотатарського народу. Все те, що ми робимо для людей в Криму, цього недостатньо, бо російська окупація досі продовжується. Наголошую на важливості роботи українських ЗМІ, важливим є звернення журналістів до кримської тематики. У Криму усі, не лише кримські татари, і не лише ті люди, які вірні Україні, але і колаборанти дуже слідкують за кожним сигналом, який іде з материкової України, за кожним виступом українських політиків, президента, громадських діячів. Коли деякі українські депутати їздять до Москви і зустрічаються із Путіним, то зрадники і колаборанти радіють цьому, кажуть що «От, ми ж зрадники. Скоро ми будемо жити в Києві». Інші, які підтримують Україну, якщо вони отримують сигнали про те, що Україна дбає про них, вони укріплюються у своїй позиції.
Часто люди запитують: «Невже українці не розуміють, що все, що зараз відбувається між собою, це другорядне, а зараза найголовніше, щоб вся Україна не опинилася у ситуації, у якій опинилися ми у Криму»? Ці люди набагато тонкіше усвідомлюють, як треба поводити себе у громадянському суспільстві, але часто вони не можуть усе це казати, тому це повинні робити українські журналісти.
– Чому питання повернення Криму до складу України має бути стратегічно важливим для української влади? Які Ваші відчуття, для чинної влади це так? Чи не забули про Крим і людей, які віддані Україні, але залишилися на окупованому півострові?
– На мою думку, головна проблема нашої влади і суспільства є неусвідомлення того, що питання Донбасу і Криму є єдиним і не можна це розділяти. Можуть бути різні підходи до їхнього вирішення, але суть проблеми полягає у тому, що порушено територіальну цілісність української держави внаслідок російської агресії, і ця російська агресія відбувається в різних формах. Якщо Крим – це безпосереднє вторгнення і окупація, постійні спроби анексії (бо лише оголошення про те, що Крим записаний у Конституції Росії, це не є вирішення питання), Росія продовжує спроби легітимізувати окупацію. В той же час окремі райони Донецької і Луганської областей – це підтримка бандитських угруповань – це теж спроба контролювати Україну через ці утворення, які виникли завдяки Росії. Тому українській владі, хто б там не був, а також українському суспільству треба на всіх рівнях чітко ставити єдине завдання – відновлення територіальної цілісності держави Україна у межах міжнародно визнаних кордонів, включаючи Автономну Республіку Крим і м. Севастополь. От в такому підході, як на мене, українська влада послабила свої позиції. Такий підхід вимагає відповідної риторики. Все, що пов’язано з відновленням нашої територіальної цілісності, якщо ми на якомусь етапі не можемо задіяти практичні ефективні заходи, щоб відновити територіальну цілісність, це не означає, що ми не можемо і не маємо про це говорити.
Суспільство має потенціал у тому, щоб змусити владу мобілізуватися, а цим змобілізувати українське суспільство навколо єдиної мети – відновлення територіальної цілісності української держави. Бо не може процвітати і розвиватися успішно держава, якщо у неї є якась рана, яка її ослаблює, а окупація Криму і безконтрольність в окремих районах Донецької і Луганської областей – це для нас є великою раною, яку треба якомога швидше вилікувати, а це є деокупація.
До окупації Криму РФ Україна забезпечувала до 85% потреб півострова у прісній воді через Північно-Кримський канал, що йде від Дніпра. Раніше повідомлялося, що запаси питної води в окупованому Криму скоротилися на 60%. За інформацією ЗМІ, наповнення водосховищ Криму у травні було незначним, обсяг води у всіх водосховищах природного стоку на початок червня становить 85 мільйонів кубометрів, що в 2,3 рази менше, ніж у 2019 році.
Аналітики звертають увагу, що Кремль може скористатися тим, що світ відволікся на пандемію коронавірусу. А виправдати агресію Москва може, наприклад, «гуманітарними» міркуваннями з метою «запобігти катастрофі на півострові». У Постійному представництві президента України в АРК запевнили, що постачання води в анексовані Росією Крим і Севастополь через Північно-Кримський канал можливе тільки після деокупації півострова.
– Як можна вирішити проблему забезпечення потреб Криму прісною водою?
– Ми могли б зараз говорити про Женевську конвенцію, про те, що держава-окупант несе відповідальність відповідно до міжнародних законів за всю організацію життя на території, яку вона окупувала. Це правда, і за це Росії доведеться нести відповідальність. Ми це знаємо, але зараз треба сказати, які є механізми ми в української держави, щоб задіяти міжнародне співтовариство і змусити країну-окупанта дотримуватися міжнародних норм, дотримуватися поваги до української територіальної цілісності. Якщо говорити про Крим, то таких важелів дуже мало, їх практично немає, але саме вода є одним з таких механізмів, завдяки якому ми можемо змусити окупанта сісти за стіл переговорів, а також ми можемо активізувати міжнародні переговори, тобто залучити наших партнерів навколо питання Криму. Це може бути в тому випадку, якщо Російська Федерація як країна-окупант буде актуалізувати це питання недостатку води.
Але правда полягає в тому, що для звичайної життєдіяльності населенню води достатньо. Води не вистачає для надання привабливості Криму, для його розвитку. Ми маємо завжди пам’ятати про те, чого хочуть росіяни і навіщо вони окупували Крим. Для Російської Федерації півострів потрібен як військовий плацдарм. Це територія, завдяки якій вони хочуть ставити нові ультиматуми світові, а також реалізовувати свої геополітичні плани на півдні, адже акваторія Чорного і Середземного морів це простори, де стикаються інтереси країн НАТО і Росії, де є вузол важливих геополітичних питань. Отже для Росії Крим – плацдарм, звідки вони хочуть впливати кардинально на геополітичні процеси, адже поруч Туреччина, Румунія, Болгарія, частково окупована Грузія, як і Україна. Тому для Росії важливе подальше укріплення на території Криму. Мається на увазі не лише розвиток військових гарнізонів, це до речі також потребує води, але йдеться ще й про зміну демографічного та етнічного складу населення Криму. Це практично вже ними навіть не приховується. Тепер окупанти хочуть зробити так, щоб через залякування, репресії та арешти витіснити кримських татар та посилити на півострові сотні тисяч громадян Росії. От саме для цього їм потрібно зробити Крим більш привабливим. Саме для цього потрібна вода, адже це й туристичні комплекси, сади, водопостачання і каналізація, інші блага.
Тому ми не можемо і не будемо давати їм дніпровську воду до того моменту, поки не вирішиться питання деокупації півострова.
У нас є прислів’я, якщо його перекласти, то українською воно звучить так: «Під терпінням знаходиться золото». І слово «терпіння» доволі часто використовується в кримськотатарському середовищі, але це не є фатальне терпіння. Люди сприймають терпіння як необхідність мобілізувати свої можливості, не впадати у відчай. Терпіння це протилежність істериці і відчаю. Наш народ продемонстрував свою єдність, зібрав свої сили тоді, коли відбувалися перші дні, тижні, місяці окупації. Ми одразу сказали: ні! І ми продовжуємо себе так поводити. Іншого шляху немає, позиція і поведінка кримських татар не зміниться, тому що вони дуже чітко усвідомлюють те, що майбутнього у корінного народу Криму немає за умови продовження контролю Росії. Тому у цій ситуації я хотів би побажати нашому народові продовження боротьби і терпіння, бо за терпінням справді є золото, а золото – це наш Крим.
Відеоверсію інтерв’ю дивіться на сайті «Журналіста».
Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today
