Режисер: Якщо говорити про створення української хвилі, то нам треба підтримувати одне одного, а не топити (ВІДЕО)

142
Фото: скріншот з відео

У Каневі на Тарасовій горі 9 березня, у день вшанування пам’яті Кобзаря, президент України Петро Порошенко вручив Національну премію України імені Тараса Шевченка українським діячам культури та мистецтва. Цього року її лауреатом у номінації «Кіномистецтво» став режисер Роман Бондарчук, у номінації «Публіцистика, журналістика» перемогу здобули Богдан Горинь та Оксана Забужко. У музичному мистецтві найкращим цьогоріч визнали композитора Володимира Шейка, а у категорії «Візуальне мистецтво» обрали художника-графіка і каліграфа Василя Чебаника. У номінації «Театральне мистецтво» лауреатом Шевченківської премії став режисер Ростислав Держипільський.

«Журналіст» поспілкувався із наймолодшим цьогорічним лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка режисером та сценаристом Романом Бондарчуком, а також зі сценаристом і продюсером Дариною Аверченко. Співрозмовники розповіли про свою роботу над фільмом «Вулкан», прем’єра якого в Україні відбудеться 4 квітня, про співпрацю із європейськими продюсерами, про перехід від документального до ігрового кіно, а також про XVI Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA 2019, організацією якого Роман та Дарина зараз активно займаються.

Щодо Шевченківської премії та яке значення вона має для режисера, Роман Бондарчук зауважив, що усе сталося завдяки його дружині Дарині Аверченко, яка цим займалася.

«Справа у тому, що на Шевченківську премію митця можуть висувати або творчі спілки, або члени комісії. У нашому випадку відомий документаліст Сергій Анатолійович Буковський нас повідомив, що, на його думку, Роман зі своїм творчим доробком, фільмографією, особливо, стрічкою «Вулкан», гідний цієї відзнаки. Я, власне, займалася збором документів, котрі необхідні для подачі на премію, а також організовувала перегляд фільму для комісії», – зауважила сценарист.


«Це все завдяки Дар’ї. Можна її привітати з тим, що вона займалась усією цією історію з документами. Це найвища нагорода у сфері мистецтва, це визнання вдома, це надзвичайно важливо. Мої фільми переважно подорожували міжнародними фестивалями. Тому, мені здається, це надзвичайно важливо, що знані митці, які входять в цей Шевченківський комітет, високо оцінили «Вулкан». Взагалі тут мова йде ще й про єдність, якщо ми говоримо про можливість створення української хвилі, то нам треба підтримувати одне одного, а не топити. Адже багато років ця премія в принципі не присуджувалася (представникам кіномистецтва – ред. ), тобто члени Шевченківського комітету вважали, що немає достойних фільмів в принципі. Я розумію, що відповідальність трохи давить. Такі фільми як «Тіні забутих предків», наприклад, не знімаються щороку, але все одно, я вважаю, що цю премію треба давати, аби цей процес тривав, щоб до кіно і взагалі до усіх українських творів мистецтва було прикуто більше уваги, щоб митців дивилися, читали, слухали. Після вручення премії цікавість ЗМІ до мене зросла. Ми усі живемо у своєму колі спілкування, у своїй бульбашці, іноді буває важко вийти за це коло. Тому така публічність та медійний інтерес, сподіваюся, дасть можливість ширшому колу людей почути про фільм («Вулкан» – ред.) і прийти, його подивитися. У Шевченківської премії все ж таки є певний елітарний шлейф, тобто мова про високе мистецтво, яке найчастіше не приваблювало широкі маси, хоча були винятки», – пояснив Роман Бондарчук.

Свій творчий шлях як режисер Роман Бондарчук розпочав у 2001 році. Його роботи неодноразово були високо оцінені та відзначені нагородами на численних міжнародних кінофестивалях та конкурсах. Однак широку популярність вдома він здобув після того, як його фільм «Українські шерифи» у 2016 році був висунутий Україною на премію «Оскар» за найкращий фільм іноземною мовою. Зовсім скоро, 4 квітня, в Україні відбудеться прем’єра його дебютної ігрової стрічки «Вулкан». Над сценарієм драмедії подружжя працювало разом із Аллою Тютюнник. Основою сюжету стали власні спостереження Романа та Дар’ї за життям жителів Херсонщини та безпосередньо родини дружини митця. Для сценаристки «Вулкан» – це фільм про пошук щастя.

«Сюжет фільму пригодницький: представник місії ОБСЄ Лукас губиться у полях Херсонщини (опиняється у південноукраїнському місті Берислав – ред.) і відкриває для себе зовсім інший світ. Герой зустрічає тут людей, яких він би не міг зустріти у своєму повсякденному столичному житті. І це стає його потрясінням і порятунком від особистої кризи. Але не хочу видавати спойлери, а запрошую прийти подивитися стрічку. Однозначного тлумачення фільму у глядачів не буде. Кожен подивиться свій фільм. Для мене особисто це стрічка про пошук щастя», – розповіла Дар’я Аверченко.

Хоча ідею фільму «Вулкан» його творці виношували декілька років, знімальний процес зайняв менше місяця. У стрічці знялися лише двоє професійних акторів. Віктор Жданов, якого український глядач уже знає за фільмом «Кіборги», а також Христина Дейлик, для якої роль Марушки у «Вулкані» стала дебютом у великому кіно. Усіх інших персонажів на екрані грають непрофесійні актори.

«Ми цей фільм довго виношували. Він починався як документальний. Ми спостерігали за реальною людиною, дядьком Дар’ї. Він нас і надихнув.  Дядя Вова хотів розбагатіти, для цього винаходив якісь дивовижні бізнес проекти. Наприклад, хотів викопати кості німецьких солдатів, а потім продати це їх родичам у Німеччині. Потім була ідея скосити очерет і продати його до Фінляндії. Тобто він дивився трешові телевізійні сюжети, які надихали його на думку, нарешті стати бізнесменом. Але, ясна річ, що ці ідеї з тріском провалювалися. А я зацікавився цією людиною, яка намагається цей наш безумний час осідлати і стати в ньому кимось. Наші спостереження за ним тривали приблизно 7 років. Ми приїздили до нього в Берислав, знімали час від часу, спілкувалися. У нього були якісь сезонні роботи, де він перевертав кавуни, щоб вони не залежувалися, інакше утворюються жовті пролежні. Одного разу ми навіть зустрічали з ним кінець світу. Його захоплювала ця ідея пережити кінець світу і бути останньою людиною на цій території. Тобто ця людина була джерелом певного життєлюбства і безумства у хорошому сенсі цього слова. Він якісь життєві ситуації тут же перетворював на міфи. Наприклад, люди працюють у полі, пролітає гелікоптер над полями, і всі одразу вірять, що це податкова рахує їх з неба, щоб перевірити хто працює легально, а хто ні. Ми вирішили на основі нашого документального спостереження цього написати сценарій. Тому оцей етап роботи над фільмом (сценарієм) тривав досить довго, а самі зйомки тривали 27 знімальних днів. Ми знали, чого ми хочемо. У нас знімалися лише два професійні актори. Це Віктор Жданов (роль Вови – ред.), який відомий за фільмом «Кіборги», а також Христина Дейлик (роль Марушки – ред.), для якої це дебют у великому кіно. Усі інші люди, які знімалися у фільмі «Вулкан», це або непрофесійні актори, або місцеві жителі, типажі, яких ми знаходили. У нас був великий кастинг у Бериславському та Каховському районах. Усі, кому це було цікаво, приходили пробувати себе. Крім того, ми, коли бачили цікаву людину на вулиці, то підходили і пропонували прийти на проби», – розповів режисер .

Відповідаючи на запитання, наскільки важко або легко працювати із непрофесійними акторами, Роман Бондарчук наголосив, що є певні деталі, характери, манера говорити чи рухатися, які важко зіграти. Натомість вони є природніми для простих людей. А це додає стрічці неповторності та самобутності.

«Я дуже ціную фактуру. Мені здається, що багато речей неможливо підробити, або дуже важко підробити. Наприклад, акцент, спосіб як людина відчуває час. Адже ми, у столиці особливо, дуже всі пришвидшені, а там (у малих містах і селах – ред.) люди абсолютно інакше живуть, для них час інакше плине. Це все видно на екрані, там особлива навіть засмага, а золоті коронки на зубах у столичного мешканця уже складно зустріти, а там це цілком звичне явище. Через те, щоб передати непідробну фактуру, ми обирали таких акторів. Також ці люди багато приносили від себе. Наприклад, в діалогах, в гуморі, у них він особливий, місцевий. Часто ми просто говоримо про те, що треба у цій сцені сказати, а самі речення часто приходять від персонажів, типажів. При цьому я не відкидаю потрібність професійних акторів. Суть у тому, як це правильно комбінувати. Звичайно, що є задачі, які можуть вирішити тільки професійні, обдаровані актори, і мені подобається це поєднання,  коли все складається в один гарний пазл», – підсумував режисер.


«Мені здається, що різниця між непрофесійними і професійними акторами у тому, що перші передають свій власний життєвий досвід. Все ж таки досвід професійного актора, як правило, в акторській площині. Наприклад, Сергій Степанський, котрий грає Лукаса, насправді звукорежисер, він непрофесійний актор. А у певний період його життя ми запропонували йому роль чоловіка, який переживає кризу середнього віку, що було йому дуже близьким у реальному житті. Тому я вважаю, що він геніально упорався із завданням», – додала сценарист Дар’я Аверченко.

Усі свої фільми Роман Бондарчук створює разом із європейськими продюсерами та фахівцями кіноіндустрії. На переконання українського режисера, медійний продукт має охоплювати широку аудиторію, міжнародна творча співпраця цьому сприяє якнайкраще.


«Під час роботи над фільмом «Вулкан» нам продюсери запропонували режисера монтажу з Німеччини Хейке Парплайс, яка отримала німецький «Оскар» за свою роботу. Вона працювала над багатьма відомими фільмами, наприклад, «Тоні Ердманн» (Німецько-австрійський драмедійний фільм, світова прем’єра якого відбулась 2016 року на Каннському кінофестивалі. Фільм був висунутий Німеччиною на премію «Оскар» за найкращий фільм іноземною мовою. Стрічка розповідає про складні стосунки між батьком та його дорослою донькою – ред.). Вона приїжджала до Києва. Для нас це була фантастична співпраця. Я у неї дуже багато чому навчився, ми навіть потоваришували.
Виключно українським продуктом може бути молоко чи сирок. Я вважаю, що все ж медійний продукт має охоплювати широку аудиторію. Наприклад, коли ми працювали над фільмом «Українські шерифи» (Документальний фільм Романа Бондарчука, знятий у копродукції України, Латвії та Німеччини. Світова прем’єра відбулась 20 листопада 2015 року на Амстердамському міжнародному документальному кінофестивалі, де стрічка «Українські шерифи» отримала Спеціальний приз журі. Картина розповідає про жителів села Старої Збур’ївки Херсонської області, зокрема про двох чоловіків, які взяли на себе функції охорони громадського порядку. «Українські шерифи» був висунутий Україною на премію «Оскар» за найкращий фільм іноземною мовою – ред.), українське кіно тільки-тільки розпочинало дихати після 10-літньої перерви. Тоді не було нормальної державної підтримки, продюсерської системи, зрозумілої дистрибуції. Тому наша амбіція була у тому, щоб зробити фільм за європейською, світовою системою, де уже є усі ці ланки виробництва, і де, власне, у нас буде аудиторія. Ми витратили багато років на пітчинги, знайомства, переговори. Ми знімали епізоди, їздили з ними по світу і показували потенційним редакторам каналів, продюсерам, які б могли зацікавитися і показувати наш фільм. Зрештою ми отримало добро від каналу ZDF Arte, у якого аудиторія налічує приблизно 20 мільйонів глядачів та мовлення на кілька країн. Коли у тебе уже є такі партнери, ти розумієш, що все складається інакше, що ти робиш універсальне кіно, яке зрозуміле великій кількості народу», – пояснив український режисер і сценарист.

На думку Дар’ї Аверченко, європейська копродукція дає можливість розповідати українські історії світові.

«Ми не гналися за екзотикою. Я знаю, що для багатьох історія про українських шерифів доволі екзотична. Це історія, винесена із села, у якому у моїх батьків дача. Тобто для нас те, як ці люди живуть, не становило екзотики. Нам були надзвичайно цікаві люди. Ми захоплювалися істориком, інтелігентною людиною, яка очолювала село, Віктором Васильовичем Маруняком. Він зробив у Старій Збур’ївці парк, пляж і … винайшов інститут шерифів. Ми, коли з ним зустрілися, то зрозуміли, що про нього треба знімати кіно, тому що він наш герой. Який має усі шанси стати національним героєм. Звісно, ми багато зробили для того, щоб ця історія стала цікавою світові, на різних етапах виробництва ми їздили до Праги, Барселони, Берліна, щоб показати стрічку. Тут велика робота режисера та продюсера зробити так, щоб на момент прем’єри твій фільм уже чекали, щоб він був упізнаваний», – пояснила пані Дар’я.

«Ми не знали, що фільмом треба займатися після того, як ти його зробив. У нас в інститутах цьому не вчать. У нас вчать режисерів, що ти зняв стрічку і відійди у бік, займайся наступною. Ніде це так не працює. Промотувати фільм після його виходу, показувати на фестивалях, не полишати його щонайменше ще упродовж року після завершення роботи над ним, це велике завдання. Після роботи на «Українськими шерифами» з нами залишилися люди, навіть ціла команда, з якими ми і надалі співпрацюємо. Наприклад, німецька продюсер Таня Георгієва займалася і стрічкою «Вулкан». «Вулкан» – це інший жанр, ми перейшли від документального до ігрового кіно. Цей стрибок допомогла зробити продюсер Олена Єршова, якій під час Одеського кінофестивалю ми розповіли про свій намір, і вона доволі швидко перетворила «Вулкан» із проекту безпосередньо у фільм. Тобто освоєння нового жанру ми не пройшли самі, а з допомогою досвідченої людини. Специфіка документального кіно у тому, що команда може бути зовсім невеликою, і чим вона менша, тим краще. На першому етапі я знімав як оператор, Дар’я писала звук, ми їздили на одній машині і підвозили іноді своїх героїв, коли треба було кудись їхати. Далі було зрозуміло, що нам потрібен звукооператор. Ми запросили Бориса Петера, який став повноцінним співавтором фільму. На фінальному етапі роботи підключилася до монтажу Катерина Горностай. Вийшло так, що фільм зробила команда із чотирьох людей, якщо не брати міжнародну продюсерську групу. Однак з ігровим кіно так не виходить. Як би ти не хотів все зробити в документальній манері, як би ти не просив людей поєднувати посади гримера, стиліста та перукаря, щоб це була одна людина, все одно це все розростається до 20, 30 чи 40 людей. Тут складно змінювати щось у процесі, складно навіть розвернути камеру на 360 градусів, якщо ти щось побачив, чого раніше не помічав. Треба звикнути, треба розуміти, що є певна процедура початку і завершення роботи. Це дає свої плюси та мінуси, але якщо налагоджений зв’язок, то виходить хороша командна робота», – сказав Роман Бондарчук.

В очікуванні прем’єри стрічки «Вулкан» в Україні Роман Бондарчук та Дар’я Аверченко займаються організацією Міжнародного фестивалю документального кіно, який стартує наприкінці березня.

«Docudays UA – це Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини. Він стартує 22 березня. Щороку фестиваль змінює свою тему. Цього року нам здалося, що напередодні виборів актуальним буде поговорити про права людини у цифрову добу, про те, як можуть бути використані соцмережі, наприклад, у передвиборчій боротьбі. Адже уже відомі такі випадки, як то з останніми американськими виборами. Ми будемо говорити про явище кібербулінгу. У нас надзвичайно цікава кінопрограма. Відкриває фестиваль фільм «Bellingcat: Правда у світі постправди» – про агенцію людей, активістів, які збирають інформацію з відкритих джерел і розслідують резонансні справи: від катастрофи MH17 до отруєння російського шпигуна у Сполученому Королівстві. У нас планується зустріч й дискусія після показу з представником Bellingcat», – анонсувала Дар’я Аверченко.

«Світ дуже швидко змінився, ми усі перейшли у дівайси, інтернет, якесь цифрове життя, але правила у такому світі незрозумілі, невстановлені. Де настає відповідальність за неправдиву інформацію?  Які правила безпеки у цьому новому цифровому світі, щоб його переваги не обернулися для тебе проблемами? Ми підбирали програму фільмів, які би розказували про цей прекрасний новий світ та правила життя і поведінки у ньому», – пояснив пан Роман.

Фестиваль проходитиме із 22 по 30 березня на кількох локаціях: кінотеатр «Жовтень», кінотеатр «Київ», кінотеатр «Ліра», Національний центр Олександра Довженка та IZONE, де крім кінопоказів передбачено чимало пізнавальних та інтерактивних заходів. Повний розклад програми на сайті docudays.ua.

Більш детально про усе це, а також відеоверсію інтерв’ю із режисером, сценаристом і лауреатом Шевченківської премії Романом Бондарчуком, а також сценаристом і продюсером Дар’єю Аверченко дивіться на сайті «Журналіста».

Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today