Наприкінці лютого на екзотичній фермі-теплиці Анатолія Патія в селі Рожни на Київщині квітли апельсини, лимони та мандарини. Їх схожий на жасмін аромат наповнював простір і наче повертав до мирного життя. Колись тут проходили екскурсії, за саджанцями тропічних рослин приїжджали покупці. Поруч у будинку вирувало творче світське життя. Але під час активної фази війни замість музики лунали вибухи, а за 30 км від села вже стояли росіяни. Було незрозуміло, чи витримають під обстрілами й без опалення холодну весну банани, ананаси, лимони, гранати… Та що там, тоді ніхто не знав, чи виживуть люди. Анатолій Патій розповів спеціально для проєкту “САДИ” ГО «Місто-сад» як він, інженер-системотехнік, за мирних часів вивів нові сорти екзотичних рослин та створив для них унікальний “термодім”. А також показав, як почуваються його теплолюбні дерева та кущі після трагічної весни 2022-го.
Все почалося з апельсина
Анатолій Патій народився в місті Погребище на Вінниччині. Коли йому було сім, рідний дядько привіз у подарунок апельсин. Тоді, в 1959-му, діти з маленьких містечок не могли і мріяти про таке. Фрукт Анатолію сподобався. А тато, який працював агрономом, порадив посадити кісточку в горщик із землю. Дерево проросло, для хлопця це було дивом. Та перші квіти на ньому з’явилися аж за 23 роки.
Незважаючи на потяг до ботаніки, Анатолій все ж обрав спеціальність інженера-системотехніка в Київському інституті інженерів цивільної авіації. Три роки відпрацював за фахом, а потім вирішив заробити грошей. Тому зібрав будівельну бригаду і поїхав на заробітки в Росію. Так впродовж 10 років по кілька місяців на рік він проводив на будівництві: зводив будинки, склив теплиці, прокладав дороги. А в перервах між роботою все глибше занурювався у світ рослин.
Однієї зими на початку 80-х він поїхав до Москви, де місяць в читальній залі бібліотеки вивчав книги про вирощування цитрусових у Російській імперії.
“Я знайшов і прочитав там 12 книг, це були старі видання 1848 року. Їх не дозволяли брати з собою, тож я місяць жив у друзів і ходив до читальної зали. Я міг дозволити собі витрачати час на таке самонавчання, адже добре заробляв у відрядженнях. Для порівняння, моя місячна зарплата була 1500 рублів, у той час як мій батько стільки за рік заробляв”, – згадує чоловік.
З часом у Анатолія з’являлися знайомі та друзі за інтересами. Один із них подарував саджанці лимона Мейера. Повернувшись додому до Києва, Анатолій почав розводити їх на підвіконні однокімнатної квартири.
Рослини прижилися, але їх треба було постійно підсвічувати лампами. Та й плодів вони давали мало. Тому Анатолій загорівся ідеєю – вивести сорт лимона, який би ріс у квартирах без підсвічування та дава плоди в умовах помірного клімату.
Із книжок Анатолій дізнався про метод інвітро: коли з однієї клітини можна виростити в пробірці рослину. І садівник подумав: треба склеїти лазером клітини двох рослин, помістити їх у пробірку і таким чином отримати новий сорт із потрібними характеристиками.
“Це були 80-ті роки. Я прийшов до вчених інституту біології в Києві, вони тоді по пів року сиділи без зарплати. А я заробив грошей, хотів вкласти їх в науку, щоб потім робити бізнес. Сказав так: я платитиму вам 200-300 доларів на місяць, а ви робіть експерименти. Вони спочатку посміялися з моєї ідеї склеювати клітини лазером, але все ж погодилися”, – розповідає Анатолій.
Результатами 25 років досліджень стали лимон київський крупноплідний, фрукти якого можуть досягати 1,5 кг. Щоб його отримати, “склеїли” клітини лимона турецького та помело. Інший сорт лимона з солодкуватим присмаком вивели, з’єднавши лимон та апельсин.
Пізніше інжир схрестили з шовковицею і отримали сорт, який не боїться морозу. Усі ці рослини добре прижилися в умовах будинків та звичайних теплиць навіть без додаткового освітлення. Їх саджанці Анатолій почав продавати на ринках та ярмарках по всій Україні.
Теплиця-термос
Підвіконь стало замало, щоб задовольнити попит на саджанці цитрусових. Тому в 1987 році Анатолій придбав будинок на Чернігівщині та почав будувати там теплицю. Щоб зменшити втрати тепла, він частково вкопав її в землю.
“Мене в тому селі Кротом прозвали, бо тижнями копав і вивозив землю. П’ять вагонів вивіз. Але таки створив першу теплицю, яка працювала за принципом термоса: не впускала холод і не випускала тепло. З роками, коли з’явилися сучасні матеріали, я удосконалив проєкт і в 1995-му запатентував цю технологію”, – ділиться садівник.
Патент він отримав у Німеччині. Каже, в Україні технологію могли присвоїти. Спочатку Анатолій не продавав патентів, бо не хотів створювати собі конкурентів. Але коли в 2003-му мав замовлень на 700 тисяч саджанців на рік, а виростити зміг лише 40 тисяч, то почав реалізовувати франшизу. Наразі продав уже 796 проєктів в Україні та 30 за кордон.
Франшиза на будівництво до 1000 квадратних м споруд коштує 500 євро. За технологією Патія будують не тільки теплиці, але й будинки, гаражі, магазини, кав’ярні, готелі.
“Тут стіни, як багатолистковий пиріг. Вони завтовшки 25 см, але за теплотою це еквівалентно 3,5 м цегляної стіни. В мене й дім так побудований. Тому опалення ми вмикаємо лише 3-4 години на добу. Якщо ж виходить сонце, то навіть при -30 за вікном в оселі та теплиці температура без опалення піднімається до +15 градусів і вище. Коли великі морози і сонця немає, то я опалюю будинок і теплицю 3 години на добу. Це велика економія”, – пояснює Анатолій.
Він хотів розвивати цей проєкт на державному рівні, адже це енергозберігаюча технологія. Але свого часу підтримки від чиновників не отримав.
Тропіки та субтропіки в теплиці біля Києва
В село Рожни Анатолій Патій із дружиною Тетяною Бердник переїхали в 2003 році. Тут він збудував дім та теплицю на 750 квадратних метрів. Назвав її “Бананова ферма”. Вона розділена на дві кліматичні зони: субтропіки та тропіки. У першій частині ростуть лимони, мандарини, апельсини, оливки.
Є дерева ферми: це коли на одному стовбурі прищеплені різні сорти цитрусових – лимон, лайм, апельсин, мандарин. У другій частині – кавові дерева, ананаси, гранати, папая.
Банани тут низького зросту, як жартує господар теплиці, вивів їх такими за своєю технологією, щоб зривати плоди, лежачи. Також є більш рідкісні рослини: найдорожчий серед цитрусових кінкан, псидіум суничний.
До коронавірусу Анатолій проводив на своїй банановій фермі сотні екскурсій, співпрацював з 12 турагентствами. З початком пандемії гостей стало менше, але люди все одно приїжджали.
Так само Анатолій продавав саджанці екзотичних дерев. Хтось купував для дому, хтось робив на них бізнес – створював теплиці і теж продавав саджанці. А хтось так декорував простір, наприклад, підприємець із Тернопільщини придбав одразу 10 кавових дерев, аби поставити їх у своїх кав’ярнях.
“Коли квітне кавове дерево, тут неймовірні аромати. Крім того, я з одного дерева збирав десь 700 г ягід. Також дуже ароматні цитрусові. Саме вони стали основою аромату Chanel №5 колись. Я й з дружиною так познайомився, вона приїхала до мене на інтерв’ю і все ж не встояла перед цим ароматом”, – посміхається садівник.
Дружина Тетяна займається мистецтвом ошибана – робить картини з засушених квітів та листків. Їх для неї Анатолій вирощує у саду та в теплиці.
Рослини витримають навіть блекаут, аби не бомбили…
24 лютого Анатолій та Тетяна почули вибухи: то бомбили Київ та околиці. Згодом росіяни окупували село за 30 км від Рожнів. Зникло світло, а згодом і газ. Коли вибухало все ближче, родина переселилася до теплиць, які якраз наповнилися схожим на жасмін ароматом квітів цитрусових.
“Тетяна з перших днів вторгнення ліпила сотні вареників та передавала військовим тероборони. Ми кілька тижнів трималися, не виїжджали, але одного дня ракета впала за 500 м від нашого будинку. Від вибухової хвилі в нас упала люстра. У сусідів взагалі знесло частину будинку. І саме в цей час, 19 березня, оголосили про “зелений коридор”, тож ми зібралися за 30 хвилин, взяли нашого пекінеса та поїхали до Німеччини, де жила подруга Тетяни. Їхали об’їздними шляхами, через Молдову, бо дорогу на Львів тоді обстрілювали росіяни”, – згадує Анатолій.
За будинком та теплицею після від’їзду господарів наглядав племінник, який живе неподалік. Він поливав рослини – хоча світла та газу вже не було, але від акумулятора можна було запустити насос свердловини.
Опалення не працювало, а на вулиці знов стало холодно. Але рослини вижили навіть у тропічній частині термотеплиці. Тож його технологія себе виправдала.
У Німеччині подружжя прожило пів року. Тетяна робила та продавала картини. Частину коштів донатила на ЗСУ. Також вона провела для німців майстер-клас із створення картин в техніці ошибана. Про це навіть написали в місцевій газеті.
Анатолій дуже сумував за своїм садом. Каже, ці пів року наче й не жив.
“Садівництво – це моє життя. Я більшу його частину вклав у те, щоб кожен вдома міг мати свої тропікі. І я не просто маю бізнес на саджанцях. Я й людям даю можливість заробляти та жити краще, комфортніше. Свого часу цей сад дозволив моїй дружині займатися улюбленою справою – ошибана. А людина щаслива лише тоді, коли вона реалізує себе. Також ми витрачали зароблене на подорожі, до вторгнення відвідали 15 країн. Що може зрівнятися з цим досвідом? Адже у засвіти ми заберемо тільки його. І всі ці можливості дали мені рослини”, – підсумовує власник бананової ферми.
І додає: теплиця-термос захистить його екзотичні дерева від холоду, відключень світла та інших негараздів, це вже перевірено. Аби тільки більше не бомбили…
Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today
