10 вересня у Києві, в концертній залі Українського дому відбулася пресконференція Олега Сенцова та Олександра Кольченка. Як відомо, 7 вересня в рамках обміну «35 на 35» до України повернулися 35 українських політичних в’язнів та військовополонених. Зокрема, Сенцов та Кольченко опинилися на Батьківщині після п’яти років незаконного ув’язнення в РФ.
І вже через три дні після повернення вони зустрілися із представниками ЗМІ, щоб відповісти на усі запитання медійників. Як передає «Журналіст», спілкування тривало понад дві години. За цей час журналісти випитували у колишніх бранців Кремля і про умови за ґратами, і про правдивість «звинувачень», і про листи, які вони отримували, про те, що читали та дивилися під час ув’язнення. Цікавилися і їхньою думкою, чия заслуга у тому, що саме зараз обмін відбувся, і станом здоров’я Сенцова та Кольченка, якими були їхні перші думки та емоції, коли 7 вересня літак приземлився, і традиційно – про плани на майбутнє і поїздки до рідного для них Криму.
«Журналіст» підготував для Вас ключові відповіді та найцікавіші моменти пресконференції Олега Сенцова та Олександра Кольченка. Першими словами обох звільнених політв’язнів були слова подяки усім, хто розповідав про них, хто нагадував суспільству і міжнародній спільноті, що їх заарештували за сфабрикованими справами, хто брав участь і докладав зусиль для їхнього звільнення, хто говорив правду.
«У першу чергу хочу подякувати усім тим, хто докладав неймовірних зусиль для нашого звільнення. Завдяки цьому ми змогли повернутися набагато раніше, ніж закінчувався наш термін ув’язнення. Дуже всім дякую», – такими словами Олександра Кольченка розпочалася зустріч ЗМІ зі звільненими з РФ українськими політв’язнями.
«Я хочу подякувати всім. Не буду називати когось конкретно, бо людей було дуже багато з різних країн. Ми дуже вдячні, що ви нас підтримували і змогли нас врятувати. Я зі свого боку теж постараюся зробити все, що у моїх силах, для інших полонених. Крім наших полонених у Росії є люди, які також борються за себе, за вільну Росію, за нашу Україну. Користуючись нагодою, дякую усім українським і не лише українським ЗМІ за вашу роботу, за вашу боротьбу. Те, що зараз відбувається в Україні, наш конфлікт із Росією, він багато у чому інформаційний. І проблема не втому, що Путін напав на Україну, а в тому, що більшість росіян його там підтримують. Тобто ця імперія будується на брехні. А єдиний спосіб боротьби з брехнею – говорити правду», – заявив український режисер.
Одним з перших запитань було ставлення Олега Сенцова до Геннадія Афанасьєва та його зізнань, які стали основою для затримання, зокрема, українського режисера.
«Колекціонування образ – це захоплення слабких. Якщо хочеш бути сильним, треба вміти прощати. Тому в мене немає жодних образ, претензій або дій проти Афанасьєва та навіть Чернія. У кожного своя доля, кожен обирає своє. Я бажаю Чернію свободи, Геннадію Афанасьєву – всього хорошого. Але це не означає, що я зобов’язаний з ними спілкуватися», – пояснив колишній політв’язень Сенцов.
На запитання медійників, чия заслуга у тому, що цей обмін відбувся, чоловіки відповіли виважено та лаконічно.
«Не можу однозначно сказати, що більш за все вплинуло на цей обмін. Все ж таки в Росії та на території невизнаних цих республік залишається багато полонених. Раніше заважала впертість Путіна. Мені невідомо, які зміни відбулися, що він пішов на такі поступки», – відповів звільнений з російського полону активіст Олександр Кольченко.
«Обмін не випадковий, робота велася всі ці роки ледь не з перших днів (їхнього арешту – ред.). Вся колишня адміністрація дуже багато над цим працювала. Не треба наш кейс розглядати окремо, нас багато, і за минулої влади були звільнені полонені, просто в якийсь момент перемовини зайшли в глухий кут. Зараз, за нової влади, у Росії є шанс ці відносини перезавантажити. Я бачу, що президент Зеленський робить якісь кроки, що він щиро хоче цей конфлікт вирішити на благо країни. Щодо того, що Росія хоче миру… Скільки б вовк не одягався в овечу шкуру, зуби у нього все ж на місці. Не вірте в це. Я не вірю. Я усі ці роки намагався бути поінформованим про події в Україні, в Росії, у світі. Я не міг дивитися українські новини. Доводилося дивитися їхні, купу цього лайна відсіювати, щоб віднайти кілька насінин правди. Я читав «Новую газету», завдяки якій знав, що відбувається в Україні. А також із листів людей я дізнавався, що відбувається. Тому щодо нашого обміну я спостерігав, як все розвивалося, були періоди затишшя і активізації щодо обміну, а те, що відбулося зараз, на мою думку, почалося з кінця травня, коли Росія могла вийти з Ради Європи й прийняла для себе рішення залишатися. Були перемовини, і я зрозумів, що Росія хоче залишитися в європейському суспільстві. Зміна влади в Україні теж давала надію на початок нового діалогу. Ці фактори співпали і вплинули на те, що ми тут. Однак це не означає, що Росія готова відпустити Україну, віддати Крим, Донбас. Цього не буде», – зауважив український режисер.
Сенцов та Кольченко подякували усім, хто писав та надсилав їм листи. За словами чоловіків, це додавало їм сил, отримані листи були для них підтримкою та надією.
«Важко відокремити якийсь один лист. Мені дуже надавали сил усі листи: і Олега, і моїх друзів, і всіх, хто писав. Було приємно отримувати листи та відчувати підтримку. Я знаю, що на початку надсилали різними мовами листи: і українською, і англійською. Але цензура не знає жодної мови, крім російської. Тому мені їх не давали, непевно, такі листи знищували», – розповів Сашко Кольченко.
«Для будь-якого в’язня листи – це дуже важливо, всі на них чекають. Пишіть, пишіть, пишіть. Про що завгодно. Це дуже підтримує. Мені писали багато людей, я намагався всім відповідати. На жаль, не всі листи доходили, в цьому не треба шукати зраду, це просто бюрократія та російське недбальство», – сказав Олег Сенцов.
Розповіли чоловіки і про перебування у в’язниці, ставлення, яке до них було, та чим вони займалися у цей період.
«Було певне особливе ставлення через розголос наших справ. Але, щоб уникнути проблем, співробітники намагалися до мене ставитися коректно. Все було за правилами, ні кроку ліворуч, ні кроку праворуч. Я багато спілкувався із в’язнями. Були і суперечки стосовно Криму і так далі. З часом я намагався уникати їх, тому що є така категорія людей, яким нічого не доведеш у суперечках», – поділився спогадами про перебування за ґратами Кольченко.
Як наголосили обидва спікери, попри те, що на них чинили певний психологічний тиск, у них не було думки піддатися впливу та купитися на обіцянки спецслужб. Як стверджують хлопці, за весь час перебування за ґратами жодного разу не виникало бажання відмовитися від своїх переконань, і навіть російська пропаганда не вплинула на це.
«У в’язниці були суворі правила, ніхто не дозволяв собі зайвого щодо мене. Психологічно намагалися тиснути іноді, але це було в рамках, розуміли, що мене краще не чіпати. Зручно жити в горизонті 1,5-2 місяця: от зараз нічого не відбувається, але обов’язково відбудеться через 1,5-2 місяця. Ти цю планку весь час відсуваєш, і таким чином можна протриматися п’ять років. В основному я читав, переписувався з людьми, багато працював. Я привіз 22 кг макулатури – це листи (не викинув жодного), книги та зошити, у яких я писав. Я привіз 15 зошитів. Це не просто думки, вода чи щось на кшталт. Це готова робота: сценарії, книги, збірки оповідань. Писати мені не забороняли, але я робив це ночами, щоб ніхто не заважав, не відволікав. Я також вів щоденник голодування – всі 145 днів. Дуже ризикував, не знав, що буде далі, що буде зі мною. Я не знав, чи побачить цей щоденник світ. Спеціально все писав дрібно, нерозбірливо, аби ніхто не розумів. Мене обшукували щодня. Я вивіз свій щоденник. Це великий прокол всіх російських спецслужб, що я зміг вивезти його звідти. Сподіваюся, цей щоденник буде видано наступного року. Скоро піде в роботу один зі сценаріїв, які я написав у колонії. А також дві книги. Одна з них – збірник оповідань «Маркетер» – вийде 22 вересня, її видасть «Видавництво Старого Лева», я буду присутній у Львові на презентації. Другий – це роман ще не оформлений, його видання буде лише наступного року. Потрапивши до російської тюрми, я зрозумів, що Росія – це дійсно болото. Я спілкувався лише з певними людьми, але це не страшні кримінальники, яких показують у кіно, а й звичайні люди, яким просто не пощастило. І їм все одно. Хтось за Путіна, хтось дуже проти, але більшості – все одно. Тому це болото, і я не знаю, чи можливі якісь зміни», – розповів звільнений український політичний в’язень Сенцов.
Неодноразово журналісти запитували і про плани чоловіків на майбутнє і про повернення до рідного Криму.
«Я поки ще не будував жодних планів, перші дні хочу трохи відпочити, трохи адаптуватися. Доки Путін при владі, у Крим повертатися не збираюся. Хотів би подивитися новий фільм Квентіна Тарантіно «Одного разу в Голлівуді». Маю намір продовжити навчання у Таврійському національному університеті, де я уже провчився два курси до арешту. Навчання хочу продовжити за тим же фахом, який я уже обрав», – сказав звільнений український політв’язень Олександр Кольченко.
«В якійсь газеті написали, що йому (Путіну – ред.) простіше віддати Кремль, ніж Крим. Але він не вічний, дракони теж помирають. Я сподіваюся, колись побачу цю подію. Зараз я збираюся займатися двома найпрекраснішими речами: знімати кіно і жити. Щодо Криму, то я можу повернутися хіба що на танку, але поки не можу. Не сприймайте ці слова буквально, ви розумієте, що я маю на увазі. Я буду жити в Києві. Донька вже переїхала сюди, мама, син і колишня дружина приїхали мене провідати. Мама поки що залишиться, а син з дружиною повернуться до Криму. Загалом спілкуємося, вирішуємо сімейні справи, все в порядку», – відповів Сенцов.
Активно цікавилися журналісти, чи є у планах звільнених бранців Кремля політична діяльність, міжнародні зустрічі.
«Політики зі мною не зв’язувалися упродовж 5-ти років. Я їм за це вдячний. Щодо моїх політичних планів: для мене самого поки це питання залишається відкритим. Я сам по собі людина не публічна, я більш закритий, але так вийшло, що життя так склалося. І я відчуваю за це відповідальність перед своїм народом та країною, тому буду робити все, що в моїх силах для своєї країни», – наголосив Олег Сенцов.
Питання щодо ставлення та заслуг чинної влади чоловіки відмовлялися коментувати, пояснюючи це тим, що за 5 років перебування за ґратами вони були і в інформаційній ізоляції, тому зараз їм необхідно розібратися у тому, що відбувається в Україні.
Як зауважив Олег Сенцов під час спілкування зі ЗМІ, день його повернення до України, мить, коли він обійняв свою доньку – саме те, заради чого варто жити.
«Коли мені сказали, що обмін відбудеться зовсім скоро, і замовили мене з речами на етап, я сам собі дивувався – був дуже спокійний, спокійно спав. Був спокійний до виходу з літака, поки не обійнявся з донькою. А далі було відчуття, що це один із тих небагатьох днів, заради яких варто жити», – зауважив звільнений з російського полону український кінорежисер.
Більш детально про це дивіться у сюжеті «Журналіста».
Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today
