Як розповіла «Журналісту» глава Васильківської районної ради Наталія Баласинович, притулок для жінок і дітей, які постраждали від домашнього насильства – це перше в Україні комунальне підприємство, спрямоване на захист цієї соціальної групи. За словами чиновниці, робота над створенням притулку велася близько року і вимагала великих зусиль з боку місцевої влади. На думку Баласинович, такі центри повинні працювати у всіх містах України, як обов’язкова міра в боротьбі з домашнім насильством.
«Я була ініціатором створення в Київській області єдиного на сьогоднішній день центру для жінок і дітей, які страждають від домашнього насильства. На сьогоднішній день приблизно два роки цей притулок активно функціонує в Київській області. Ми приймаємо жінок не тільки з Київської області, а й з усієї України, тому що їх (таких установ, – ред.) так мало, на папері це приблизно 30, а насправді працюють, куди можна приїхати і оселитися, не більше 9 на всій території України. Тому це стало місією мого життя – міняти жіночі долі, коли вони загнані в кут і думають, що іншого життя немає, тільки те, що за вікном. У нас є професійні психологи та юристи. Всеукраїнська благодійна організація «Конвіктус Україна» є постійним нашим партнером. Ми разом створювали центр. Це єдина комунальна установа, адже це не приватний центр, він функціонує як комунальний заклад Васильківської районної ради, головою якої я є. Це була серйозна і велика робота зі створення центру. Якщо у нас район пристоличний, але не дуже багатий, то зазвичай бюджетів не вистачає навіть на дороги, ремонти дахів, лікарні, школи, тобто завжди є витрати, які вимагають великих витрат. Найчастіше витрати більше доходів, якщо говорити про конкретний наш кейс. Тому знайти можливість для створення центру було непросто. Суспільство у нас в Україні просто було не готове до цієї теми, особливо в сільській місцевості, адже до сих пір панує стереотип, що «б’є, значить любить». Про це не прийнято говорити, про це соромно говорити. Мені знадобився приблизно рік, щоб розворушити це. Я почала з того, що на конкретній території, в своєму районі, в поліції прийняла статистику звернень. У поліцію за рік їх було приблизно 300, тобто на 60 тис. населення виявилося 300 звернень. Міжнародна соціологія і статистика говорить про те, що приблизно тільки кожна 10-я і навіть 15-я жертва вирішується звернутися до поліції. Тобто на 60 тис. населення це може бути приблизно 3 тис. жінок, які можуть страждати від цієї біди, але мовчати. Ми почали проводити круглі столи. Люди спочатку не розуміли, для чого це, але на сьогоднішній день всі наші педагоги, лікарі, соціальні працівники та просто пересічні громадяни знають, що так жити не можна, що це злочин. У Кримінальному кодексі є 126 стаття, яка говорить про те, що якщо ти когось вдома ображаєш, б’єш, то за це будеш нести кримінальну відповідальність. Я рада, що змінилося законодавство. Я особисто брала участь і докладала зусиль разом зі своїми колегами, щоб ця стаття з’явилася, щоб домашнє насильство криміналізували. Я вважаю це величезним досягненням. За останні 5 років в Україні змінили ставлення до домашнього насильства. Після великої підготовчої роботи вдалося відкрити центр. Я зрозуміла, що мало хто хоче цим займатися, тому що тема важка і неприбуткова. У мене була така приватна сумна історія, тому я не просто цікавилася цією темою, тому вирішила, що буду присвячувати свій час, щоб нести світло в життя жінок і дітей, вчити їх, що так жити не можна. Я на цю тему пишу свою кандидатську дисертацію: «Державна політика у сфері протидії домашньому насильству». Непроста тема, але цікава. Є досвід іноземних партнерів, з якими ми постійно спілкуємося. Наша делегація з району їздила до Канади для обміну досвідом з протидії насильству», – розповіла Наталія Баласинович.
Також Баласинович зазначила:
«Це серйозний проект, якому я приділяю багато свого вільного часу. Я впевнена, що ми прийдемо до того, що в кожному районі, місті та громаді будуть такі центри. Це необхідно. У цивілізованому світі це вже не є приватною проблемою, а це є суспільною проблемою. Тема протидії домашньому насильстві – це частинка моєї душі».
Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today
