У розпал політичної боротьби напередодні місцевих виборів в Україні «Журналіст» поспілкувався із військовим, громадським діячем, а також народним депутатом України VIII-го скликання Андрієм Тетеруком. Ми поцікавилися його думкою щодо ефективності роботи чинного парламенту як з токи зору прийнятих законів протягом останнього часу, так і з точки зору боротьби із коронавірусною хворобою. Також ми поцікавилися у колишнього парламентарія, чим він займається у теперішній час, чи хотів би він повернутися знову у велику політику, а також, якою він бачить Україну у найближчому майбутньому.
– Як оцінюєте роботу Верховної Ради IX скликання? Наскільки ефективною є робота чинного парламенту?
– Я вважаю, що Революція Гідності не закінчена. Тоді вона лише розпочалася, і одночасно наша країна отримала виклик у вигляді агресії Російської Федерації, у вигляді анексії частини території, спроби окупації більшості території України. Часи 2014-2015 років були надзвичайно важкими для нашої держави, і люди тоді насправді усвідомлювали небезпеку, обираючи парламент. Ми відчували не тільки небезпеку, але і величезну надію і довіру людей, тому, коли ми заходили у парламент, очевидно, що ми були високо мотивовані. Дуже багато людей у парламенті VIII скликання було з Майдану, які мали внутрішню мотивацію, мотивацію людей, які боролися за свою країну. Дуже величезна кількість людей прийшла з лінії фронту як я, наприклад. Я так само мав систему цінностей, яка не дозволяла мені шукати жодних компромісів з ворогом. Я розумів, що його або треба знищувати, або зменшувати потенціал до критично низького рівня, коли він би не зміг продовжувати агресію проти нашої держави. Тому у нашій роботі, а для мене це важливо, бо це частина мого життя, частина енергії, яку я витрачав не тільки на лінія фронту, але і коли вже був народним депутатом, ми намагалися виправити багато помилок наших попередників, які призвели до абсолютного падіння економічних показників, абсолютної залежності нашої держави в газовій енергетичній сфері. Ми були надзвичайно швидкими в зовнішньополітичній площині. Майже кожну галузь доводилося або запускати, або відновлювати з нульових показників. Зазвичай політиків оцінюють на виборах за їхніми гаслами, а, підводячи підсумки, оцінюють їх результативність, що вони змогли зробити за той термін, коли вони мали довіру і надану владу. Тому, коли ми пішли до парламенту, то майже всі показники нашої держави, це таке цифрове підтвердження – статистика, у нас було потужне зростання спроможності Збройних сил до виконання бойових завдань за призначенням, у нас були позитивні показники зростання економіки, в міжнародному середовищі було сформовано антипутінську коаліцію, де всі розуміли небезпеку тирана, який узурпував владу, переписав Конституцію і намагається тепер розширювати свій вплив на інші незалежні держави. Всі консолідовано працювали на те, щоб допомогти Україні, підтримати нас в протистоянні. Це було надзвичайно важливо. Але разом із тим, я вже так зараз оцінюю, всі наші спроби убезпечити українців від розуміння, що йде війна кожного дня, незважаючи на перемир’я, дуже багато кого або розхолодили, або поставили у такі умови, що люди перестали відчувати загрозу і небезпеку російської агресії. І це дозволило тій владі, яка зараз прийшла, я маю на увазі президента Зеленського і всю вертикаль, яку він привів зі собою, паразитувати на гаслах, які нічого спільного з реальністю не мали. Ба більше, ці гасла цілком і повністю відповідали російській пропаганді, що нібито війна йде, бо це вигідно Україні, бо, наче б то на цьому хтось заробляє, і тому достатньо просто домовитися, що давайте просто припинимо заробляти на війні і війна закінчиться. Очевидно, що це глибоко хибна теза, яка зараз знаходить підтвердження для самого Зеленського і для його прихильників, які прийшли з ним у владу, і для тих, хто за нього проголосував. Очевидно, що для Путіна неважливо домовлятися, для нього важливо отримати ключі від України, або саму Україну як запечену індичку, тому про жодні перемовини немає і мови. Хіба що говорити з нашими союзниками про посилення санкцій, про посилення реакція всього демократичного світу, аби Путін розумів наслідки, чого йому буде коштувати розв’язувати питання за допомогою сили. Для мене як для громадянина, який захищав свою країну на лінії фронту, який захищав свою країну в парламенті, а тепер як громадський діяч, який бере участь у багатьох процесах в нашій державі, щоб контролювати владу, для мене, безумовно, надзвичайно важливо, щоб всі наші надбання за останні 5 років не були втрачені. Коли бачу, що люди в певному сенсі ставляться байдуже до виконання своїх посадових обов’язків, пропонують людям замінник того, що ми вважали справжньою роботою. Мене це розчаровує. І в 95-ти випадках зі 100 оцінка роботи з мого боку буде, скоріше, з негативним забарвленням, ніж з позитивним. Тому я не хотів би детально фокусуватися, хоча зауважу, що вважаю, будь-які помилки можна пробачити, якщо вони спрямовані на досягнення позитивного результату, якщо вони вчиняються у правовому полі. Коли ж одразу обирається шахрайський спосіб досягнення мети, то жодного виправдання не може бути. Тож я зазвичай критикую ці досягнення, тому що вони є досить умовним. Показники економічні з позитивної динаміки змінились на різко негативні, у міжнародній площині у нас також є охолодження відносин з тими країнами, з якими ми старанно їх розбудовували, у внутрішній ситуації в країні ми бачимо все більше безладу. Щодо викликів економічних або ендемічних ми бачимо провали у рішеннях і діях влади. Хвалити їх можна за буквально ліченими випадками.
– Як Ви оцінюєте дії влади у боротьбі з пандемією COVID-19?
– Я оцінюю цю ситуацію як серйозну. Треба розуміти, що вчені вивчають родину вірусів COVID близько 30 років. Вони досліджують мутації цього вірусу. Людство накопичило достатньо інформації, щоб розуміти велику небезпеку саме цього різновиду коронавірусу. Остання мутація призвела до потужної пандемії, яку можна порівняти з пандемією іспанського вірусу грипу, який після Першої світової війни забрав мільйони життів. І лише сучасні заходи медицини, які залучаються, а також науковий прогрес дозволяють у певному сенсі стримувати жахливі наслідки розповсюдження цієї хвороби. Мене надзвичайно турбує не тільки те, що більшість громадян зневажливо ставляться до оцінки ризиків, вважаючи, що це якесь сезонне захворювання. Насправді небезпека набагато серйозніша. Мені неприємно бачити, що українська влада ставиться несерйозно до викликів. Спочатку, коли на території України фіксували близько ста випадків, то було прийнято рішення зупинити майже всю економіку. Людей посадили на жорсткий карантин. Настільки неправильно оцінювалась ситуація, що коли були зменшені карантинні заходи, то насамперед вони були зменшені через те, що громадяни України бачили, як сама влада нехтує заходами безпеки, яких вона вимагала від своїх громадян. Сам президент Зеленський дозволяв собі перебувати в публічних місцях без засобів захисту. Чимало «слуг народу» розважались у своїх закладах, коли іншим підприємствам забороняли ведення бізнесу. Люди відчули, що з ними влада є нещирою, тобто, встановлює обмеження для громадян, а до себе влада цих обмежень не застосовувала. Це призвело до того, що в Україні чимало громадян почали ігнорувати цю ситуацію. І тепер маємо катастрофічну ситуацію різкого зростання кількості захворювань. Зараз те, що оприлюднюється щодо кількості нових випадків і загальної кількості хворих на COVID, я переконаний, що справжні цифри є набагато більшими, тому ці дані, скоріше за все, обмежені кількістю тестів, які ми можемо робити.
Влада не готова звітувати за ті плани, які вона приймала в лютому-березні. Затвердження цього плану не означає, що він буде запроваджений і буде ефективний. Фонд для боротьби з COVID – це місце переміщення коштів платників податків зі сфери освіти, науки та інших багатьох важливих для країни галузей, щоб сформувати таке джерело фінансування для подолання пандемічних наслідків. Натомість ми не бачимо, що було закуплено апарати штучної вентиляції легенів, щоб ми бачили додатковий захист лікарів, щоб були створені додаткові місця в лікарнях. Ми бачимо, що ці кошти просто розбазарюються на будівництво доріг. Все це має нас навчити, що не можна до політики, до отримання влади ставитися зневажливо. Ми живемо так як ми обираємо.
– Яким Ви бачите життя країни після проведення місцевих виборів?
– Розумним рішенням було б запровадити зміни до виборчого законодавства, щоб можна було пропустити один цикл. Наприклад, якщо вибори цього року, то варто було б приймати рішення, котрі не стосуються найближчої кампанії. Для того, щоб було достатньо часу, щоб перевірити або на якомусь пілотному регіоні, як працює ця модель, а також чи є достатньо часу, щоб виявити помилки і внести корективи до законодавства. Це б дозволило не тільки громадянам України зрозуміти, які правила пропонуються для чесних, прозорих та демократичних виборів, а також політичним силам бути готовими брати участь у виборчих процесах за затвердженими правилами. Адже всі мали б чітко розуміти, які правила встановлені, як будуть карати за порушення цих правил, і що ми отримаємо в результаті виконання цих правил. Натомість ми бачимо спроби замінити якість роботи на поспіх, з яким вона виконується, що призводить до того, що навіть увійшовши в процес виборів «слуги народу» продовжують на ходу приймати додаткові якісь правила щодо місцевих виборів. Це несе хаос у виборчий процес. Це вдарить по владі, яка спромоглася організувати процес саме так. Безумовно, рейтинг довіри буде продовжувати падати. Цього слід очікувати, коли ніхто не планує свою діяльність і свої рішення за довгостроковою перспективою, натомість всі хочуть отримати результати тут і зараз.
Я переконаний, що наслідки, які будуть після 26 жовтня, дозволять нам краще зрозуміти, що перед нами стоїть величезна кількість роботи щодо виправлення допущених помилок. Я переконаний, що після цих виборів ми маємо зробити висновки і прийняти зміни до законодавства, які б насамперед затвердили вибори не тільки до місцевих громад, а й до центральних органів влади, де б громадяни мали можливість обирати без тиску адміністративного ресурсу, без втручання виборчих технологій і вибори визнавалися б легітимними. Це надзвичайно важлива складова для демократичного розвитку нашої держави.
– Чим Ви займаєтеся тепер? У якій сфері себе реалізуєте?
– Насамперед я займаюся внутрішнім самовдосконаленням, це найголовніша діяльність для кожної людини. Я продовжую спостерігати за всіма процесами, які відбуваються в країні. Я є активним учасником «Руху опору капітуляції», де зі своїми однодумцями ми звертаємо увагу суспільства на дії влади, які можуть послабити позиції нашої держави. В більшості випадків ми змогли зупинити негативний напрямок діяльності нашої влади, коли вона намагалася імплементувати надзвичайно шкідливу «Формулу Штайнмаєра», або намагалася починати виконувати мінські домовленості за вказівками Кремля. Це є величезною небезпекою. Надзвичайно боляче дивитися, як наші досягнення зараз або нівелюються, або скасовуються. Тому ми продовжуємо як громадяни України робити все можливе аби захищати нашу країну. Оскільки я маю зараз більше часу, то багато читаю. Тим паче, що умови карантину створили належні умови для того, щоб вільний час використовувати для читання книжок. Також я продовжую займатись спортом і маю особисті досягнення у плаванні на відкритій воді. Зокрема, у вересні переплив з острова Джарилгач до Скадовська, там майже 9 км по відкритому морю. Я вважаю, що це хороше досягнення. Я працюю над собою і вважаю це важливою інвестицією.
– Чи хотіли би Ви повернутися у велику політику?
– Революція Гідності не є закінченою, так як і шлях нашої країни до незалежної, правової держави так само ще не подоланий, тому відчуваю внутрішню відповідальність за рішення, які я приймав у 2014-му році. До парламенту я заходив з лінії фронту, для мене було боляче залишати добровольчий підрозділ «Миротворець», який я особисто відбирав, разом з хлопцями виконувати бойові завдання. Тому для мене було боляче їх залишати, але, залишаючи їх, я приймав рішення, пов’язуючи себе з продовженням своєї боротьби. Тому, якщо будуть умови, де мій досвід, знання і моя позиція будуть належним чином оцінені українським народом, я готовий знову приймати рішення, маючи відповідну владу (законодавчу ,виконавчу і будь-яку іншу) або повноваження. Кожен громадянин України, який відчуває в собі належні знання, належну систему цінностей, належну самодисципліну, а це надзвичайно важливо в умовах публічної діяльності, має робити все на своєму місці, щоб наша країна розвивалася, насамперед як правова держава. Для мене це найбільш болюче питання. Я хочу, щоб Україна була правовою державою, а не понятійною, де все вирішують знайомства. Я хочу, щоб ми поважали закон, щоб всі були рівними перед законом. Якщо кожен на своєму місці матиме нульову толерантність до будь-яких проявів правового нігілізму, тоді ми будемо мати прогрес у всіх площинах, а громадяни будуть відчувати себе захищеним. Якщо така можливість буде, я обов’язково повернуся (у велику політику – ред.).
– Яким Ви бачите найближче майбутнє України?
– Зараз я бачу, що владу в Україні отримали люди, які не заслуговують на довіру українців, вони не відповідають за системою цінностей, за моральними, професійними і діловими якостями найкращим представникам українського громадянського суспільства. Очевидно, що через певні інформаційні технології українцям нав’язали такий образ, який відповідав їхнім очікуванням. Українці як нація, яка хоче жити краще, безумовно, повірили людям, які їх тепер ошукують. Ми бачимо очевидні наслідки цієї спецоперації. Я називаю це спецоперацією, тому що це певні технології впливу на свідомість громадян, які, безумовно, мали місце. Тепер ми бачимо падіння економіки, негативну внутрішню ситуацію в нашій країні, на зовнішньополітичному фронті у нас лічені перемоги. Не зрозуміло, чого очікувати сьогодні від української влади. Бачимо негативну оцінку дій влади з боку Світового банку, Міжнародного валютного фонду, які шоковані рішеннями, які приймаються зараз на рівні вищої влади. Це має стати для нас певним щепленням від байдужості громадян до власного вибору. Ми не можемо дозволяти собі обирати невігласів і сподіватися, що вони зроблять краще. Ми хочемо від лікарів, щоб вони могли застосовувати новітні технології, щоб ми могли отримати найкраще лікування. Ми хочемо від вчителів, щоб вони професійно навчали. Ми хочемо від інженерів і техніків, щоб вони якнайкраще полагодили нашу техніку. Тоді чому ми дозволяємо приймати рішення на законодавчому або виконавчому рівні людям, які не є взірцем професійних або ціннісних якостей. Ми повинні подорослішати, перестати інфантильно ставитися до свого життя, до влади і ми маємо позбутись совкового патерналізму. Коли ми будемо відчувати свою відповідальність за рішення і за наслідки цих рішень, тоді ми отримаємо необхідне щеплення, яке дозволить нам одужати. Якою я бачу нашу країну? Насамперед, я бачу Україну державою успішних людей, які поважають один одного як громадяни. Людина, яка поважає себе, ніколи не ображатиме або кривдитиме інших людей. Я бачу Україну державою, у якій люди від пересічних громадян до найвищих керівників держави дотримуються законів. Це запорука того, що закон буде виконуватись. Я бачу Україну сильною і здатною себе захистити від будь-яких викликів сучасності, починаючи від гібридних війн, від кіберзагроз, які є невід’ємною частиною сучасності, від медичних захворювань, які стають дедалі жорстокішими, від чинників погіршення екології. Зараз людство потерпає від недбалого ставлення до природи. Ми маємо розуміти, якщо така тенденція буде продовжуватись, то ми своїм дітям залишимо не квітучу Україну, а країну, де потрібно буде перебувати у засобах захисту. Це неприпустимо. Тому я хотів би бачити злагоджені дії українців, кожного на своєму місці, та владу, яку ми обираємо, і котра має візію, якою має бути Україна. У такому разі через 5-10 п’ять років ми будемо тішитися наслідками наших досягнень. В іншому випадку, ми будемо змушені заплатити занадто високу ціну за нашу недбалість та інфантильність.
Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today
