Антон Корвін-Піотровський: Охоронна археологічна служба України покликана розбудовувати охорону археологічної спадщини

258

Фото: Журналіст

Археолог, директор підприємства «Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології Національної академії наук України Антон Корвін-Піотровський розповів про мету, з якою організацію було створено ще в 2001 році, про основні напрямки її діяльності, здобутки, перспективи та проблеми, з якими стикаються спеціалісти організації.

– Коли прийшло усвідомлення, що в Україні назріла необхідність в такій організації як ОАСУ, коли її було створено та з якою метою?
– Нашу установу було створено у 2001 році, і пов’язано це було з необхідністю проведення чисельних рятівних археологічних досліджень по всій території України. Свого часу, ще за радянських часів, проводились рятівні дослідження, пов’язано це було з різними проектами освоєння території, меліоративних, енергетичних та інших проектів, в результаті яких руйнувались пам’ятки, і їх потрібно було досліджувати. Цим переймався Інститут археології Національної академії наук України, проте було змінено законодавство, і якщо за радянських часів обсяги пам’яткоохоронних робіт проводились лише в межах визначених плановою економікою, і не обов’язковим було дослідження усіх об’єктів, які зазнають руйнації, то на сьогоднішній день вітчизняне пам’яткоохоронне законодавство і акти міжнародної юридичної дії, ратифіковані Україною, це зокрема, Європейська конвенція про охорону археологічної спадщини чітко вказують на те, що всі археологічні об’єкти, які можуть зазнати руйнації, мають бути дослідженні перед проведенням цих робіт, коштом замовника, який фінансує даний проект.

– Детальніше хотілося б зупинитись на законодавчій базі, тому що не всі розуміють, власне, чим регулюється проведення робіт, якщо ми говоримо, виключно, про територію України. Розкажіть про специфіку законодавчої бази тут?

– Наша діяльність регулюється законами «Про охорону культурної спадщини» та більш вузьким законом «Про охорону археологічної спадщини». На жаль, ці два нормативних документи на сьогоднішній день не настільки прогресивні, як хотілося б, і насправді не настільки відповідають нормам міжнародного права. Що я маю на увазі? Протягом декількох років, починаючи з початку 2000-х було прийнято ці два законопроекти, це 2000 і 2004 рік, і потім вони досить гармонійно розвивались, імплементувались норми міжнародного права до нашого пам’яткоохоронного законодавства. Однак, переломним моментом став 2010-2011 роки, коли був прийнятий закон «Про регулювання містобудівної діяльності» та низка деяких інших законодавчих змін, якими було внесено досить не продумані і вкрай шкідливі норми до пам’яткоохоронного законодавства. Зокрема, було скасовано археологічну експертизу і залишилась сильна неузгодженість. З одного боку, держава охороняє всі об’єкти археологічної спадщини, але з іншого боку, вона позбавила себе контрольних функцій. Яким чином діє це на даній земельній ділянці, яка відводиться під будівництво чи якийсь інших проект, є давнє, якесь, поселення чи інший об’єкт археологічної спадщини або його немає? І через це, протягом останніх років, мені відомо дуже багато, це мабуть, сотні випадків, коли такі археологічні об’єкти зазнають руйнації внаслідок тих чи інших робіт.

– Давайте повернемося до діяльності організації ОАСУ, а потім Ви розкажете про те, які об’єкти саме зараз у нас в такому стані знаходяться. ОАСУ було створено в 2001 році. Які основні напрямки роботи проводить дана організація?

– На сьогоднішній день, в структурі нашої організації працює два відділи. Це відділ превентивної археології, і займаємось ми дослідженням, саме об’єктів археологічної спадщини, які можуть зазнати руйнації внаслідок великих інфраструктурних проектів. Це об’єкти енергетики, водосховища, автодороги, кар’єри, і такі інші великі об’єкти у більшості регіонів України. І є відділ регіональної археології. Це фахівці, в основному, представленні з різних регіонів, які займаються дослідженням певних більш локальних наукових тем, в межах своїх міст, містечок, своїх регіонів, які виконують ті чи інші роботи, на замовлення місцевої влади, місцевих підприємців, які теж проводять якісь роботи в своїх містах, і можуть, так чи інакше зачіпати пам’ятки архітектури.

– Ми говоримо про якісь постійно діючі експедиції, в даному випадку, чи ні?

– Постійнодіючі експедиції в нас працюють. В першу чергу, це експедиції, які займаються дослідженням великих об’єктів, наприклад на Канівщині досліджується городище Лисуха – декілька поселень, які складають округу цього городища. Роботи на ньому тривають польові, зазвичай, з квітня по грудень, а решту часу ми займаємось камеральними роботами, підготовкою звітів, можна сказати, що ця експедиція постійно діюча. А решта, в принципі, вони локальні і виконують ті чи інші роботи якраз тоді коли польовий сезон найбільш активний, це коли весна-літо, максимум осінь.

– Чи достатнє розуміння в українському суспільстві, що таке археологія, в принципі, і про необхідність збереження матеріалів пам’яток давнини?

– На жаль, доводиться констатувати той факт, що це розуміння, не просто недостатнє, його майже, взагалі немає. Майже щодня доводиться стикатись з абсолютно дикунським ставленням до нашої археологічної спадщини. Багатьом людям немає до неї ніякого діла, вони абсолютно вважають, що це нікому не потрібно. Коли той чи інший проект реалізується, я маю на увазі будівництво, я ще ніколи не бачив забудовника, який за своєю волею виконує законодавство, і дійсно, сплачує археологам, за те щоб провести дослідження на ділянці, якій збирається будуватись, якщо там є археологічна пам’ятка. Зазвичай, роблять все аби уникнути цього, навіть свідомо йдуть на порушення законодавства, причому за це передбачена кримінальна відповідальність, але, нажаль, на сьогоднішній день в нашій державі так працює ця система, що я не знаю випадку, щоб хтось був за це покараний. Те саме стосується, і так званої, «чорної археології», яка на сьогоднішній день стала досить поширеним явищем. В будь-який вихідний день, проїжджаючи дорогою, можна побачити в полі людей, які ходять з металошукачами, навіть там, де пам’ятки перебувають на державному обліку, і вони на цих пам’ятках проводять свою діяльність. Ніхто цим особливо не переймається, ні правоохоронні органи, ні місцева влада, остання не відчуває ніякої відповідальності за ті пам’ятки, які перебувають на її території.

– Станом на сьогодні, є якісь об’єкти, які потребують негайного втручання?

– Ситуація полягає в тому, що одна з найбільших проблем охорони археологічної спадщини, це майже повна відсутність будь-якої нормальної бази даних наших об’єктів археологічної спадщини. Тобто, облік на сьогоднішній день не ведеться.
Існує досить складна і забюрократизована система державного обліку, яка передбачає дворівневу систему. На першому етапі об’єкт археологічної спадщини береться до переліку щойно виявлених, це робить місцева влада, потім він має подаватись в Міністерство культури і заноситись до державного реєстру нерухомих пам’яток України, та, нажаль, ця робота не проводиться ні на місцевому рівні, де обласні органи охорони культурної спадщини не хочуть брати собі додаткову роботу з підготовки облікової документації, брати на себе відповідальність за ці об’єкти. Від Міністерства теж немає якої небудь зацікавленості державний реєстр розвивати, створювати електронну систему, для того щоб будь-який громадянин, будь-який забудовник міг зайти на сайт і побачити на тій ділянці, де він планує проводити певну діяльність чи є там пам’ятка, відповідно – чи можуть накладатися якісь обмеження на те, що він збирається там робити. Цього, на жаль, на сьогоднішній день немає, і я не знаю щоб хтось планував на найближчі кілька років рух у цьому напрямку, з боку влади. Саме тому, якщо ми констатуємо, що система охорони культурної спадщини перебуває в такому паралізованому стані, доводиться таким структурам як наша – Охоронна археологічна служба України, деяким громадським організаціям, перебирати на себе низку пам’яткоохоронних функцій, проводити моніторинг стану об’єктів археології. Ми займаємось також впорядкуванням даних про них, проводимо розвідки з метою складання археологічної карти України, встановлюємо де ці пам’ятки знаходяться, їх межі, культурно-хронологічну приналежність, і самі складаємо археологічну карту, навіть готуємо облікову документацію і подаємо її до органів охорони культурної спадщини. Хоча, навіть, готову документацію вони не дуже хочуть приймати до своїх переліків.

– Як Ви можете пояснити дану ситуацію, чи є якесь логічне пояснення такому стану речей?

– Тут два чинники. Перший – це, те що чиновник намагається робити якомога менше, максимально хоче позбутись будь-яких функцій, щоб нічого не робити. Другий – корупційна складова, оскільки так склалося, що деякі, є звичайно й досить не погано працюючі обласні управління, але в деяких це перетворилось на бізнес. Коли треба, пам’ятка «знаходиться», коли не потрібно вона, навпаки, «ховається», і люди на цьому заробляють непогані гроші. Особливо коли йдеться про історичні місця, де земля коштує немалих грошей.

– Підсумовуючи, Охоронна археологічна служба України вже існує 17 років. Розкажіть, будь ласка, про досвід та перспективи на найближче майбутнє.

– За роки існування нашої установи ми, по-перше, збудували певну систему. В нас є експедиції в більшості регіонів нашої держави, в нас є фахівці, які можуть оперативно реагувати на порушення, які ми виявляємо, і досліджувати ті чи інші об’єкти у віддалених куточках України. Відповідно, наш найбільший актив – це наші кадри, тому що, на сьогоднішній день, в Україні, дуже мало археологів. Всього їх у нашій державі 300-400 людей, які дотичні до археології так чи інакше на фаховому рівні. Для порівняння в Польщі їх близько 10 тис. Тому є така проблема, що коли виникають якісь великі проекти, то не вистачає людей. Наш здобуток, що у нас дуже потужний колектив, який може на сьогоднішній день виконати будь-які роботи, навіть великі масштабні археологічні дослідження.
Наші перспективи – розбудовувати охорону археологічної спадщини, навіть, ті речі, які не є нашими безпосередніми обов’язками, як от питання, що стосуються фактично контролю за дотриманням пам’яткоохоронного законодавства. Оскільки ми не фінансуємось з бюджету, всі кошти, які ми маємо, це кошти приватних замовників, які отримуємо за проведенні дослідження. Проте, ми маємо можливість своїм коштом фінансувати роботи розвідкові і планомірно створювати археологічну карту України, це дозволить, на майбутнє, вберегти нашу археологічну спадщину.

Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today