Єгор Соболєв: Україна один із передовиків у відкритті даних на планеті (ВІДЕО)

92
Фото: скріншот із відео

Кореспондент «Журналіста» поспілкувався із народним депутатом Верховної Ради України VIII скликання, ексголовою парламентського комітету з питань запобігання і протидії корупції, а тепер ще й co-founder та Python developer проєкту Data Ocean Єгором Соболєвим. Ми поцікавилися, чим займається колишній парламентарій зараз та чому вирішив кардинально змінити сферу діяльності.

– Розкажіть, чим Ви займаєтеся після завершення політичної кар’єри? У якій сфері зараз себе реалізовуєте та над чим працюєте?

– В останні роки з’явилося дуже багато інформації, яка є відкритою, і просто трильйони записів уже існують. Ця інформація є відкритою, до речі, в тому числі, завдяки моїй роботі у Верховній Раді. Якщо ми цю інформацію об’єднуємо і аналізуємо, то вона стає корисною. Так, як, наприклад, Google-карти, якими кожна людина може тепер не просто користуватись, а й гарно орієнтуватися в будь-якому місті, селі і просто на природі, де вона ніколи не була. Ідея Data Ocean – зібрати всі відкриті державою дані в зручний конструктор. Наприклад, ви хочете бізнес який-небудь відкрити, або подумати про майбутню роботу. Ці відкриті дані дозволяють вам зробити багато підказок. Найпростіші вже реалізовані YouControl-ом функції: бізнесмен думає про контракт, дивиться на своїх контрагентів (чи немає судових рішень, чи немає інших сумнівних схем), це одразу спрощує і допомагає вам не потрапити у пастку. От ми хочемо зробити глобальний всеукраїнський контент-інструктор для того, щоб кожен – від підприємця до громадянина – міг користуватися цією відкритістю інформації, яку в тому числі в політичній роботі вдалося запровадити. Україна один із передовиків у відкритті даних на планеті. В порівнянні з європейськими країнами, з Америкою, не говорячи вже про менш розвинений світ, ми виглядаємо дуже-дуже гідно.

– Чому Ви змінили політичну діяльність, і що спонукало обрати саме IT-галузь? Який шлях Вам довелося пройти, щоб стати Python developer?

– Я ще в парламенті про це замислювався, тому що політик – це людина, яка веде. А щоби вести, бажано знати, куди. Мені дуже не подобалися і не подобаються люди, які після того, як втратять чи припинять працювати на якійсь посаді, сідають в Facebook і зранку до ночі пишуть, як все погано і як все треба робити інакше. Я одразу перед собою ставив запитання (по завершенню моїх повноважень у Верховній Раді), яка робота, яка справа тобі справді цікава, так, щоб вона була пов’язана з суспільним прогресом, з розвитком України. IT було безальтернативною відповіддю, тому що справді ніщо так зараз не міняє світ, як IT-технології. Звісно, мене трошечки непокоїло, що я у цьому нічого не розумію, що в мене навіть у школі не було гарних вчителів математики, на жаль, не говорячи вже про освіту впродовж життя – вона ніяк не була пов’язана з IT. Але я вважаю, що якщо є мета, то ти завжди до неї можеш прийти. Питання просто – скільки доведеться йти. Тож я вирішив для себе: іди вчися, забувай про все, що ти вмів у політиці, в журналістиці, вдягай знову шляпу першокласника для того, щоб мати достатньо енергії, достатньо мотивації навчитися справді нового. Я пішов на курси IT, куди, до речі, беруть за конкурсом, я туди ще й не одразу потрапив – перший раз я провалився, що мене шокувало (недостатньо гарно підготувався). Другий раз мене вже взяли, я закінчив ці курси і отримав пропозицію від двох дуже досвідчених айтішників зайнятися проектом з використання відкритих даних. Я майже не думав, тому що це продовжує мою парламентську роботу і одночасно дає мені потрібний досвід в новій, досить невідомій складній професії, якою є програмування. У процесі навчання на курсах я використовував і вчив мову Java, а наш весь проект написаний Python. Мені довелося робити такий світч, але я думаю, що це в IT-професії нормально. Ти маєш до такого звикати, що майже кожен місяць ти маєш опановувати нові технології, нові фріворки, нові бібліотеки, нові мови… Все, що може бути нового, тобі вже сьогодні потрібне, бо інакше не буде завтра. Тепер я зранку до вечора, а інколи й до ночі, якщо якесь завдання в мене не виходить, воно мені, як правило, сниться. Це, до речі, дуже хороша для мене ознака – якщо я чимось захоплений, воно мені сниться. І коли я почав уві сні бачити код, я зрозумів, що все добре, правильне рішення, це моє. Звісно, трошечки складно себе відчувати початківцем у 43 роки. Я звик до результатів, до того, що я можу спиратися на попередні свої досягнення. Коли я в політиці представлявся, люди казали: «А, ну, ми вас знаємо, звісно» . І це завжди було приємно і легко, щоб якісь добрі речі організовувати. В журналістиці так само – я віддав 18 років цій професії, почував себе дуже вільно і впевнено, легко знаходив спільну мову, партнерів, рішення. В IT мене не скажу, що мучить, але вимагає певних зусиль статус повного новачка. Єгор Соболев, айтішник – це нічого не говорить людям, навпаки, навіть відлякує. Коли мої нові колеги розуміють, що це я – людина з Верховної Ради, людина з політики – вони думають: «Що він тут робить, що це за афера, авантюра». Але попередні професії мене навчили, що не буває недосяжних речей – буває мало твоєї віри в їх досягненні, тому я докладаю всіх зусиль, щоб і в цій професії стати гарним спеціалістом.

– Наскільки наша держава потребує цифрової трансформації? Яким чином це може допомогти Україні?

– Те, що зараз держава відкрила багато даних, те, що вона починає робити електронні сервіси для громадян, коли ти можеш права носити в телефоні і так далі, насправді дуже доповнюється тим, що ми зараз робимо. Коли відкриваються дані, на основі цих даних можна будувати нові проекти, нові програми, нові технології, так, як, наприклад, пошуки військової технології в Пентагоні призвели до виникнення мікрохвильових пічок, які є в кожному будинку.  Або сам інтернет. Він теж виник через потреби військових мати комп’ютери, які б обмінювалися даними. Те, що Україна стає цифровою країною, насправді допомагає і буде допомагати не тільки з точки зору зручності отримання послуг від держави, збереження цих даних, зменшення витрачання грошей платників податків, але це і буде допомагати Україні ставати цифровою країною в приватному бізнесі, в економічних зв’язках. Це дуже схоже на процес в природі: якщо виросла трава, наступними виростуть кущі, якщо виросли кущі, то далі чекай на дерева. Кожен крок у цифровому напрямку уряду, міністерств, насправді допомагає громадянам, бізнесу робити свої кроки. І Data Ocean це такий крок.

– Як буде працювати Data Ocean? Яка мета та цільова аудиторія проєкту?

– Один з наслідків нашого проекту, про який я мрію, це легкість залучення іноземних інвестицій. Коли будь-яка компанія може взяти наш конструктор і швидко подивитися, які ринки є в Україні,  що з їхньою місткістю, що з їхньою динамікою, то це буде пришвидшувати процес прийняття рішень компаніями, які в інших країнах готові інвестувати сюди. Відкритість і прозорість насправді діють, як світло: якщо ви спробуєте прибиратися ввечері, без світла, у вас не дуже класно вийде. Якщо ви включите одну лампочку, буде зовсім інший рівень. Якщо вранці почнете, ще краще вийде, бо світла буде більше. Звісно, треба пам’ятати, що саме по собі світло не прибере в вашій квартирі. Щоби в Україні з’явився суд, щоб в Україні з’явилася справедлива, порядна, віддана людям поліція, і так далі аж до якості труб під дорогами – до всього цього треба кожному докладати зусилля, і ця робота не буде припинятися. Просто IT-технології дозволяють це робити швидше і легше. Будь-які проекти вже не можна уявити без мобільних телефонів, без Facebook, без Google-пошти, Google Groups, так і в цілому все наше життя IT буде просто акселеруватися. Воно не буде робити за нас всю іншу роботу, але воно буде, як світло, цю роботу полегшувати.

На цьому етапі ми тільки дискутуємо про монетизацію. Взагалі більшість хороших IT-проектів виходять не тоді, коли ти думаєш, як це перетворити на бабло, а коли ти думаєш про саму ідею. Google виник з курсової роботи двох студентів. Зараз змучишся нулі рахувати про вартість цієї компанії. Більшість мегакомпаній (вони в IT називаються єдинорогами – це компанії, які коштують більше мільярда доларів) виникли з ідеї, яку було цікаво групі програмістів реалізувати. Ми йдемо цим шляхом. Зараз період, коли ми витрачаємо – хтось гроші, хтось час, хтось і те, і те – для того щоб стартап вийшов. Мені більше здається, що наша модель заробляння грошей буде змішаною.  Велику кількість послуг можна буде отримати безкоштовно, а окремі сервіси, пов’язані насамперед з потребами бізнесу, очевидно, ми будемо продавати. Я буду чесним, коли мене запросили в стартап, я спеціально подивився статистику успішності стартапів за 2019 рік. 9 з 10 стартапів провалюються. Це нормальні цифри в світі, де дуже багато ідей, дуже багато конкуренції, дуже багато пасіонаріїв, по всьому світу десятки мільйонів програмістів щось собі придумують і хочуть досягти успіху. Але я собі сказав, що для мене не буде програшу за жодних обставин. Як мінімум, я отримаю досвід нової професії, яку я собі тепер обрав, стану спеціалістом. На помилках ти навіть часто вчишся більше, ніж на успіхах. А як максимум це принесе ще й економічний результат – буду двічі тоді у виграші.

– Яка сфера діяльності для вас є складнішою: політика чи IT? Чи задоволені Ви своїм вибором опанувати нову професію?

– Ніщо не може порівнятися з політикою по складності. Мабуть, космонавтика так само вимоглива. Я космонавтом не був, тому не можу порівнювати, але IT після політики це відпустка, курорт, безкінечний відпочинок. Навіть якщо ти працюєш і код тобі сниться зранку до ночі, але насправді це не порівняти з роботою в парламенті, роботою в політичній боротьбі. Я бачив багатьох людей, які були успішними в бізнесі (в тому числі в IT-бізнесі), які пройшли війну, великі випробування, і приходячи в парламент, вони здавалися, заплутувалися, продавалися, або втомлювалися – у кожного була своя біда. За вимогливістю, за рівнем тиску, за величезною конкуренцією ніщо не може перевершити сферу політики, тому, до речі, людям в Україні дуже важливо це усвідомити. Як нам гарно і важливо мати своїх космонавтів, ядерних фізиків і так далі, так нам гарно і важливо мати управлінців державою. Ми як народ, який сотні років не мав власної держави, звикли ставитися до уряду, до політиків, як до чогось ворожого. Хіба що навчилися кепкувати відкрито в останні роки демократії і свободи. Насправді ж це пілоти літака, де ми летимо. І нам дуже важливо, щоб там були якомога більш кваліфіковані і успішні в управлінні літаками люди, тому до політики треба заохочувати йти якомога більше людей, вибирати з них найкращих, тих, то проявив результати, і ставитися до них, як до загону космонавтів. Це дуже потрібні люди, підготовка яких коштує дуже дорого, і, відповідно, помилки або успішні дії – ще дорожче.

– Як рідні та близькі сприйняли Ваше рішення у 43 роки кардинально змінити професію?

– Дружина мене завжди підтримує, думаю, що їй було набагато важче, коли я з журналістики йшов у політики. Це був 2012 рік, я був успішним журналістом, був керівником Бюро журналістських розслідувань, в мене була чудова зарплатня, повага з боку колег, гарна редакція. Я сказав, що я все це маю залишити і піти міняти країну, бо я не бачу нічого доброго в нашому майбутньому. Я тоді з нею серйозно поговорив, що Україна в такому стані, що або треба забирати всіх наших дітей і мігрувати негайно, або її змінювати. І вона мене тоді підтримала, хоча я розумію, що це було дуже важке рішення. Я залишився без роботи, без зарплати і з перспективами швидко потрапити до в’язниці, що майже одразу й сталося. Я ніколи не забуду, як мене заарештували за організацію протестів в Києві одразу після того, як я оголосив про перехід до політики, і як Марічка мене зустрічала після виходу з тюрми. Я тоді сказав: «Дякую Януковичу і Клюєву, це один з найнезабутніших моментів нашого подружнього життя». Коли я їй зараз сказав: «Мила, я хочу зайнятися IT і піти на курси», – думаю, що їй було набагато легше сприйняти. Діти дуже зраділи, коли закінчилися мої повноваження, коли я став більше перебувати вдома, приділяти їм більше уваги. Я став добрішим і спокійнішим, бо політика дуже виснажує. Тому діти дуже зраділи, коли зрозуміли, що я не піду на нові вибори. Щодо саме вибору сфери IT, думаю, що вони були здивовані. Проте в моєму рішенні було бажання і їм продемонструвати на своєму прикладі, що можливо все. Наприклад, наші батьки все життя любили працювати на одній роботі чи принаймні в одній професії з 20-ти до 60-ти досягати успіху. Я знаю, що цей час закінчився. Наші діти не можуть собі дозволити жити таким життям. Саме IT-технології та науково-технічний прогрес буде вимагати здобувати постійно освіту упродовж життя, так само як і пошуку нової роботи. Думаю, що професійна перекваліфікація кожні 3-5 років стане нормальним явищем. Я хочу, щоб мої діти були до цього морально готовими. Я спеціально розповідав їм про труднощі, з якими зіштовхнувся і зіштовхуюся під час опанування нової професії. Я хочу, щоб вони бачили, що виклики, труднощі і поразки – це нормальна частина загального шляху прогресу. І коли вони підростуть, то щоб вони пам’ятали, що їх тато змінив роботу, досягнув на ній успіху, і щоб вони зрозуміли, що можуть вчинити так само.

– Чи страшно Вам було опановувати нову професію з нуля?

– По-перше, боятися – це контрпродуктивно, коли ти чогось боїшся, то воно тобою керує. У кожного свої страхи, але коли їм кинути виклик, то це набагато краща позиція для майбутнього. Коли чогось боїшся, то це схоже на дитячу реакцію, коли вони закривають очі, і думають, що їх ніхто не бачить, але дорослі розуміють, що це не так. Тож страх – це програшна позиція. Якщо я розумію, що попереду можуть бути економічні та інші виклики, адже ми живемо у буремні часи. Ми точно живемо не в найстрашніші часи історії України, нам є чому радіти.

Тут треба ще дивитися на зміни з іншого боку. Наприклад, у школі я мріяв стати археологом, я готувався до цього, їздив в археологічні експедиції, тому ця справа і отримані знання залишилися зі мною назавжди. Хоча я істориком чи археологом не працював, але отримані знання допомагали мені приймати політичні рішення, бо ця наука найбільш політична. Водночас журналістика розкрила в мені бажання розуміти людей, слухати їх, ставити під сумнів деякі твердження, докопуватися до суті. Політика навчила мене ставити великі цілі і досягати їх, розуміти, що зміни – це ти, а не те, що навколо. Політика навчила мене бути терплячим, виробила вміння вистояти під тиском, часто несправедливим та незаслуженим. Я до того, що кожна людина має з моменту народження чимало талантів. Якщо ви займаєтеся однією роботою, то розкриєте лише одні свої здібності, а якщо а вас буде декілька професій, то ви більше розкриєтеся. Одна мудра людина сказала: «скільки ти знаєш мов, стільки ти разів людина». Думаю, що те саме можна сказати і про опанування професій. Зараз у мене таке враження, що мені знову 20, адже я – новачок, я мало що вмію, мені ще стільки треба вивчити, але це і класно. Мене це дуже мотивує. Мені 43 роки зараз, і я можу згадати, що мене вело до успіху у 20 років. Це класне поєднання, коли ви наче повертаєтеся на 20 років назад, але при цьому маєте уже чимало досвіду, друзів, родину, – це все підтримує, тому не лише не треба боятися пробувати щось нове – навпаки треба боятися не робити нових кроків, адже попереду багато прекрасного і цікавого.

Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today