Ігри Нескорених: Австралія показала світу справжніх Незламних духом українців (ФОТО)

5

Фото Ярослава Матвєєнко

З 20 по 27 жовтня в Сіднеї, Австралія, відбулися четверті «Ігри Нескорених». Україна взяла участь у змаганнях вдруге. Нагадаємо, що Ігри Нескорених (англ. Invictus Games) — це міжнародні спортивні змагання в паралімпійському стилі, які були засновані онуком королеви Великобританії Єлизавети II герцогом Сассекським. Перші «Ігри» пройшли в 2014 році в Лондоні, другі відбулися в Орландо, США, треті – минулого року в Торонто, Канада. В «Іграх» беруть участь поранені військовослужбовці та ветерани. «Invictus» на латині означає «непереможний», «незламний» або «нескорений».

Кореспондентка «Журналісту», яка вже другий рік являється волонтеркою проекту в Україні, цього року була в офіційному складі команди підтримки. Тож мала можливість побачити цей захід зсередини, та особисто засвідчити, як українські ветерани і ветеранка підкорили країну Down Under. (прим. Down Under – розмовна назва країн Австралії та Нової Зеландії). Своїми враженнями вона поділилася з нашим виданням:

Банально чи ні та вислів «Краще один раз побачити, ніж сто разів почути» вкотре доводить свою актуальність. Можна безліч разів написати про «Ігри Нескорених», про принципи та мету цих змагань та насправді зрозуміти і відчути про що ці Ігри та що таке Нескореність, можливо лише на власному досвіді, вживу.

Про підтримку, атмосферу та родину

Кожна з 18 країн учасниць «Ігор» привезла с собою потужний десант групи підтримки. І хоча в України була одна з найменших за кількістю учасників збірна, наша делегація була найголоснішою, найпомітнішою, найбільш підтримуючою. Адже до нас доєдналися наші українські австралійці з діаспори. Ще довго наше «Ча-Ча Чалапчій» та «уууУКраїна» будуть лунати у пам’яті інших збірних та їх рідних, а ще наша «Червона рута» та «Слава Україні!».

З моменту поселення до Гаят готелю, де жив супровід учасників змагань, до відправлення делегацій все було організовано бездоганно та чітко. Якщо якісь огріхи і траплялися, то все вирішувалося за місцевим принципом «No worries» (пер. «Без хвилювань»). Велика міжнародна родина Friends and family (по 2 супроводжуючих на кожного з 500 спортсменів-учасників) була дійсно як вдома. Те, що ти в пріоритеті, відчувалося навіть у дрібницях. Спитаєш, де купити води – місцеві волонтери вже мчать з пляшкою, роздають сонцезахисні окуляри, креми та віяла, загубитися було нереально навіть без знань англійської мови. До речі серед місцевих волонтерів багато людей похилого віку та людей з інвалідністю.

Це вже не кажучи про безкоштовний та додатковий транспорт для зручності пересування до локації змагань – Олімпійського містечка (від центру міста потягом хвилин 40), квитки на більшість туристичних пам’яток, обладнані дитячі, ігрові, фото- та лаунж зони, конкурси та пересувні салони краси, сувеніри та аксесуари для підтримки своїх збірних, майже цілодобовий концерт місцевих музикантів у приміщенні Invictus house.

Атмосфері релаксу сприяли організовані сеанси йоги та медитації, а також спеціально навчені собаки-лабрадори, з якими можна було погратися та просто почухати їх за вушком.

Під час «Ігор» всі дійсно підтримують всіх та вболівають за всіх, звичайно за свою країну трішки більше, та це нормально. Відчуття «свій серед своїх» не полишає тебе навіть тоді, коли за тобою в черзі за обідом стоїть майбутній король Данії. Слід зазначити, що враження від королівської особи залишилися найприємніші. Кронпринц Фредерік пробув на змаганнях три дні, від фото не відмовлявся, обідав та вечеряв з усіма, багато часу приділив збірній своєї країни.

Цього року вперше в деяких видах спорту нагороди призерам вручали їхні родини або друзі, команда підтримки.

Однією з традицій «Ігор» є міжнаціональний обмін символікою країн – це і значки, і прапори, і футболки та навіть шеврони. Справжньою зіркою цьогорічних Ігор був пес Кобер – офіційний талісман змагань.

Так чи інакше, долучившись до проекту Invictus games ти назавжди стаєш частиною єдиної Invictus родини.

Про Нескореність

«Нове покоління – покоління Invictus – визначає, що саме означає служити. Покоління Invictus вирішило служити своїм країнам у складних і небезпечних конфліктах, і надто часто ця відданість залишається невизнаною. Вони нагадали нам, як насправді виглядає самовідданий обов’язок. Ви – непереможне покоління. Ви оптимістичне покоління. Ви є новим поколінням служіння, і ви є нашим прикладом для наслідування для всіх», – сказав патрон змагань Його Королівська Високість герцог Сассекський на церемонії відкриття «Ігор».

І ці сім днів вкотре показали всьому світу, що таке справжня Нескореність. Складно це описати, тому що бракує слів від відчутих та побачених прикладів. Коли стартує пловець лише з однією рукою і пливе так швидко, що голова йде обертом, коли два учасники велогонки допомагають докотити дистанцію третьому, у якого порвалися сухожилля, коли ті що фінішують, повертаються, щоб підтримати тих, хто відстав, коли учасник з тяжкими ушкодженнями хребта на знак вдалого фінішу палить величезну цигарку, коли тих, хто впав, вмить піднімають турботливі руки суперників, коли тятиву натягують не рукою, а зубами…

«Ви – звичайні люди, як роблять надзвичайні речі» – краще, ніж герцог Сассекський, напевно, важко сказати.

Про…не про медалі….

Це, напевно, єдине, чого нам внаслідок певного історичного виховання слід навчитися: насолоджуватись моментом та фактом самої участі у змаганнях. Хоча спорт є спорт: без мотивуючих «перше-друге-трєте місце» ніяк. Та й переможці розквітають, коли крокують олімпійським містечком, а звідусіль лунає «Congratulations!», до тебе навипередки біжить міжнародна малеча, щоб торкнутися медалі та зробити спільне фото.
До речі, одне з правил «Ігор» те, що під час нагородження лунає лише один гімн – гімн «Ігор Нескорених». Про кількість медалей української збірної написано багато і детально.

Від себе скажу, що найдорожчу медаль «за перше місце в наших серцях» здобув Олександр Чалапчій. Олександр взяв участь у змаганнях з п’ятьох видів спорту, та, на жаль, не виборов призового місця. Тому було вирішено нагородити Олександра спеціальною медаллю, і ця мить була дуже зворушливою.

Закриття «Ігор» було більш масштабним та душевним, ніж відкриття, та менш офіційним. «Парад націй», запалені вогники мобільних на честь подяки та пошани, а після церемонії міжнаціональна дискотека.

Більше за Сідней за нашими Нескореними буде сумувати місцева українська громада, яка проводжала співвітчизників до самісінького паспортного контролю. Завдяки діаспорянам українці за майже п’ятнадцять тисяч кілометрів почувалися не у гостях, а вдома. З моменту прибуття до Австралії збірну, їхніх рідних та друзів оточили такою турботою, що почуватися чужинцями було просто нереально. Возили на екскурсії по місту і до зоопарків Taronga Zoo та Featherdale Wildlife Park, шопінг та океан, влаштовували вечірки та концерти, запрошували в гості та пригощали смачненьким, підтримували під час змагань на трибунах, слідкували, щоб не загубилися, презентували подарунки, та найголовніше – свою увагу та любов.

Особливо запам’ятався прийом в Українському народному домі в передмісті Сіднею Лідкомбі. Емігранти кількох поколінь довго готувалися до цієї зустрічі, слідкуючи та щиро переживаючи події в Україні, достеменно знаючи історію кожного Нескореного. Відтак, учасники змагань та їхня група підтримки були для українських австралійців як рідні. До речі, цього року святкується 70-річчя поселення українців в Австралії.

На Батьківщині збірну урочисто зустрічали квітами та подарунками, обіймами та поцілунками, лунав оркестр. Незабутня подорож завершилась, та найцікавіше і у проекту, і у його учасників ще попереду. Бо вже час готуватися до нових Нескорених звершень.

П’яті «Ігри Нескорених» відбудуться з 9 по 16 травня 2020 року, в Гаазі, Нідерланди.

Автор тексту і фото Ярослава Матвєєнко

Раніше «Журналіст» повідомляв про те, як саме збірна «Ігор Нескорених» тренується до змагань у Сіднеї.

Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today