Ірина Золотаревич: я допомагаю масштабувати особистість (ВІДЕО)

202

Студію «Журналіста» відвідала провідний експерт з масштабування особистості і бізнесу, автор технології трансформації мислення, коуч коучів Ірина Золотаревич. Наша гостя – ексрадник прем’єр-міністра України. Вона координувала національні комунікаційні кампанії, ініціювала створення бренду України Ukraine NOW.

Чи було Вам страшно, коли Ви зважилися піти з посади і вирішили запустити свій власний бізнес?

– Так. Я вважаю, що страх – дуже крутий ресурс, який в собі дуже цікаво спостерігати. Якщо запитати у людей, які багато чого досягли, чи було їм страшно, навряд чи вони скажуть, що ні. Страшно всім, при чому що б не робив, чого б ти не навчався, як би ти не розвивався на кожному новому рівні буде страшно і це нормально. Питання в тому, що ти далі з ним робиш?

– Як не піддатися своїм страхам?

– Коли я справлялася зі своїм страхом глибини, займалася в басейні. Одного разу я прийшла на тренування, а там прибрали огороджені резиночки між доріжками і хлопці з МНС (ДСНС) складали іспит зі стрибків у воду. Їх ніхто до цього не готував, а завдання було не класно стрибнути, а просто стрибнути з вишки. І було цікаво спостерігати за їхньою поведінкою. Деякі з них робили це відразу, стрибали, інші зупинялися, їм було явно страшно, всі кричали «Давай!», і вони стрибали, а треті вразили мене найбільше. Вони піднімалися вгору, там на платформі просто закривали очі, йшли до краю з закритими очима, щоб не бачити цього краю, і просто впасти у воду. Ось ця історія для мене класний приклад того, що з нами відбувається, коли ми боїмося змін. По суті, ми не боїмося того, що з нами станеться – ми боїмося страху страху. Коли ті хлопці стрибали у воду, вони ж розуміли, що вони в безпеці. Тобто страх – це емоція, коли ти боїшся впасти. І коли ти розумієш, що твій страх перед змінами – це страх падіння, і ти ставиш перед собою завдання, точку росту, це перетворюється на цікавий проект.

– Як оточення сприйняло Ваше рішення по зміні діяльності і запуску власних проектів?

– Всі з радістю поринули в мій перший проект. Коли я оголосила свій перший онлайн курс, мені було страшно. Коли я зробила пост у Facebook, я вирішила не робити ніякої реклами, піти безпечним шляхом, оскільки небезпек навколо я собі і так набудувала, тому тут вирішила не ризикувати. Я просто зробила Google-форму, сиділа, заплющивши очі, і чекала реакції людей. За день у мене повністю набралася група, і навіть більше. Потім я запитала, чому люди з мого оточення до мене прийшли, це ж зовсім інше, не те, що я робила раніше. Мені відповіли: «Ми просто знаємо, що все, що ти робиш – круто». Мені здається, що всі настільки звикли до моїх трансформацій, які у мене відбуваються раз на кілька років, що їм просто цікаво спостерігати.

У мене кілька днів тому вперше в житті була консультація астропсихолога, і мені сказали: «Ви – про інновації. Це Ваша суть. Якщо Ви робите щось, і розумієте, що там нічого нового не винайдете, значить це не Ваше». І він мені просто сказав те, що я і так знала.

Ірина Золотаревич консультує відомих людей з бізнесу і політики, вчить мисленню змін і формуванню особистої стратегії. Проводить глибинні стратегічні сесії за власною авторською методикою.

– Як змінюються люди, які беруть участь у Ваших проектах, курсах, тренінгах? Що вони отримують?

– Якщо люди приходять за змінами, то вони йдуть масштабовані. Я це так зараз називаю: я масштабую особистість. Що відбувається? Я навчаю людей думати по новій програмі, спостерігаючи за своїм мисленням і керуючи ним. Як це працює? Зазначу, що у мене глибока психологічна освіта, ще радянських часів, коли без знань ти нічого не здаси. Тому я розумію, як працює мозок, як він запускає всі процеси в організмі. У нас народжується думка, або запускається якась установка несвідома, яка як додаток на мобільному телефоні, коли ти приходиш туди, де вже був, і телефон автоматично знаходить wi-fi. Приблизно так працюють наші установки в голові, або якась неусвідомлена наша думка, вони запускають певний хімічні процеси, які вводять нас в певний емоційний стан. Це емоційний стан змушує нас певним чином діяти, що призводить до певних результатів.

То для чого нам потрібен страх? Страх нам потрібен, щоб ми не влізли в щось небезпечне. Це інстинкт самозбереження. Коли ми розуміємо, як це працює, і якщо це інстинкт самозбереження, то до якого результату мене це призводить? До того, що я не роблю чогось. А якщо я хочу зробити, то я просто перезавантажую весь ланцюжок по тому маршруту, по якому мені потрібно. Коли людина цей шлях вперше проходить, це відбувається дуже швидко. Люди бачать величезні результати, вони розуміють, що все легко. І всі кажуть: «Чому всі люди цього не знають? Це ж так просто». Людина просто починає по-іншому думати, отримувати інші результати.

– Що заважає людям отримувати задоволення від життя і розвиватися?

– Роль жертви. Найголовніше, що зупиняє, це коли люди живуть в парадигмі, в гіршому випадку, «мені всі винні». Це коли людина не усвідомлює своєї відповідальності за те, що з нею відбувається. Я називаю роллю жертви, коли людина поринає в емоції образи, самозневаги, агресії, злості, люті, коли у неї опускаються руки, коли вона говорить, що від неї нічого не залежить.

Ми можемо в нашому житті вплинути абсолютно на все. Коли людина це розуміє і починає маленькими кроками пробувати, вона дивується, скільки вона недоотримала в минулому, тим самим стаючи на грань ролі жертви знову. Господар життя замість того, щоб жаліти про те, що було, думає: «Чого я хочу? Як я це отримаю? При цьому як я це отримаю екологічно для оточуючих».

– Які у Вас критерії щастя?

– Зараз для мене щастя – народжувати нові системи. Коли з хаосу збираю щось нове, розуміючи, що це нове не тільки для мене, але і для всього світу, і я ще розумію, що воно просте. Це для мене найголовніша гармонія і, відповідно, щастя.

Ірина Золотаревич – автор 5 книжок по розвитку дорослого мислення та шкільного підручника «Фінансове виховання». Зараз вона пише нову книгу про масштабування мислення.

– Чи можуть люди після проходження навчання у Вас знайти свою власну точку опори? Тобто вони вміють застосовувати отримані знання у своєму житті?

– Я вважаю, що все працює, коли люди навчаються. Я виходжу з того, ось кажуть, потрібно дати не рибу, а вудку, а я кажу, що потрібно навчити майструвати вудку з підручних засобів. Це те, що я даю, і як я працюю, і я вірю, що це інструментарій навчання майбутнього. Я так працювала в навчанні завжди: і коли діток у школі вчила фінансової грамотності, коли тестувала наш з чоловіком підручник «Фінансове виховання», і коли я піарщиків вчила в університеті, і коли зараз на MBA я менеджерів вчу, і своїх клієнтів. Я вчу їх розуміти, як це влаштовано, і як вони з цієї моделі збудують нові рішення. Тільки так можна розвиватися. Інфобізнес – мій біль, коли (зараз я використовую терміни інфобізнесу, не свої) у людей знаходять точку болю, на неї натискають, створюють воронку, дають великі обіцянки, людину заводять, людина потрапляє в харизму тренера, заряджається енергетично, виходить і не розуміє, що з цим робити. Це дуже неекологічно, поганий шлях з точки зору тренерів, і неефективний для людей.

– Як Ви переживаєте цей період кризи і випробувань у зв’язку з пандемією і карантином?

– У всіх труднощах я бачу можливості. Головне вчасно повернути себе до запитання, а що мені це дає? Щоразу, коли я це питаю, то піднімаюсь на новий рівень. Тому особисто для мене карантин – це благословенний час. Я так прокачалась, отримала стільки досвіду і знань, пройшла стільки навчання. У мене було стільки нових запитів на консультації.

Те, з чим люди зараз ефективно працюють, те, з чим я працюю, проект, який називається «Особисте стратегування». Це дуже важливий момент у житті кожної людини. Чомусь люди думають, що стратегії повинні бути тільки у компаній, але коли у тебе є життєва стратегія або сімейна стратегія, коли ти для себе вирішуєш, що в цей момент часу (не завжди так буде), прямо зараз у мене такі важливі речі, у мене такі пріоритети, я хочу опинитися в певній точці через якийсь час, і вона може бути хоч географічною, хоч професійною, хоч у розрізі стосунків. Це можуть бути різні точки. Я визначаю план, як я до них іду. Коли до мене приходять певні можливості (кар’єрні пропозиції, партнерські пропозиції в бізнесі, зустрічаються якісь люди), я легко їх звіряю з цими своїми векторами і розумію, моє чи не моє. Наведу простий приклад. Під час стратегічної сесії моя клієнтка зрозуміла, що для неї важливо мати можливість кілька місяців у році жити в іншому місці, наприклад, їхати кудись на острів і звідти працювати. Вона зрозуміла, що для неї це просто критично важливо, що це відповідає особистісним цінностям її чоловіка. Їй відразу ж після стратегічної сесії роблять круту робочу пропозицію, що відповідає її зарплатним очікуванням, вона майже готова її прийняти, але тут відкриває свою власну особисту стратегію і розуміє, що не готова відмовитися від можливості їхати на кілька місяців, а ця робота аж ніяк не дозволить їй це робити. Відповідно, вона відпускає цю можливість, в очікуванні нової, розуміючи, що вона тепер точно знає, що для неї цінно. Коли людина у вакуумі, особливо класно поставити собі ці запитання, витратити кілька годин на себе, для того щоб потім наступні кроки в житті йшли гладко і легко. Якщо ми кожну хвилину замислюємося «що я буду зараз їсти», «що мені приготувати», «на чому я поїду», – ми ставимо перед собою нескінченну кількість виборів кожну хвилину, тому що ми не продумали наперед якісь прості речі, то  ми постійно посилюємо власний стрес.  Якщо ж ми одного разу для себе вирішили пересуватися, наприклад, громадським транспортом (в цей період свого життя), то мені не треба кожен момент вирішувати спуститися в паркінг за машиною/йти пішки/на громадському транспорті… Я розумію, що мій перший вибір буде громадський  транспорт.  Це звільняє мені в голові простір для вирішення якихось більш серйозних завдань.

 – Назвіть, будь ласка, Ваші 3 улюблені проекти.  

– Найважливіший для мене проект зараз – опис своєї методології, за якою я допомагаю людям масштабувати себе, їхні бізнес проекти, пишу по ній книгу.  Це буде методологія, яку я сертифікую і буду по ній вчити психологів, тренерів, коучів.  Моя амбіція – створити мережу по всьому світу, побудувати тренінговий центр і зробити так, щоб якомога більше людей отримали можливість навчатися за цією програмою, тому що буде велика кількість фахівців, а не тільки я.  Зараз це мій проект №1.  Другий проект – особисті стратегічні сесії, які приносять дуже круті результати, а результати мене дуже надихають.  Третій проект – я сама.  Це не в порядку пріоритетів, це я згадала зараз, тому що я продовжую пізнавати себе, шукати, що мені подобається робити, і дозволяти собі це робити.  Я думаю, це мій шлях ще на кілька років.

Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today