Михайло Забродський: Зараз лінія зіткнення проходить і в залі Верховної Ради (ВІДЕО)

51

До студії «Журналіста» завітав генерал-лейтенант ЗСУ, Герой України, Народний депутат України IX-го скликання, Командувач Десантно-штурмових військ (2015—2019 рр.), перший заступник керівника Антитерористичного центру при СБУ і керівник Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей (2017 р.) Михайло Забродський.

З нашим гостем ми обговорили його діяльність у парламенті та Комітеті Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки, дії влади щодо досягнення миру на Донбасі, та наслідки чергового перемир’я, яке було анонсоване з 27 липня.

– Ви – Герой України, який значну частину свого життя присвятив військовій справі. Чому Ви вирішили піти в політику? В нашій країні це доволі неоднозначна сфера.

– Перш за все, зазначу, що будь-яка політика є неоднозначною. Це завжди специфічна сфера діяльності, наскільки я уже можу розуміти, яка потребує певного відношення і навіть філософії стосовно того, як реалізовувати свої задуми, прагнення тощо. Якщо говорити конкретно про мене, то, мабуть, відіграли роль і продовжують відігравати роль дві складові. Перша, цілком людська, це бажання спробувати щось нове, спробувати себе у нові іпостасі. Загалом це виправдано, тому що значно розширилося коло спілкування, коло інтересів, я ознайомлений з новими правилами гри, з новими підходами, а рівень завдань і питань, які вирішуються, значно вищий. Друга складова суто політична. Ми знаємо, що в умовах гібридного конфлікту, який нам нав’язаний, чимало впливу наших противників здійснюється саме через політичну складову, саме через політичну сферу, а також інформаційну. Не завжди ситуація на лінії зіткнення напряму загрожує настільки, наскільки може загрожувати законопроект, який може бути розглянутий, прийнятий або не прийнятий парламентом, який може мати відповідні наслідки. Ми про це говорили ще на передвиборній кампанії під час парламентських виборів, ми продовжуємо відстоювати і зараз цю позицію. Зараз лінія зіткнення проходить у тому числі і в залі Верховної Ради. Там теж не можна відступати, там теж потрібно все, починаючи від військової хитрості, завершуючи досвідом, правильним розумінням ситуації. 

– Як Ви оцінюєте рішення Тристоронньої контактної групи щодо 27 липня, коли мало настати повне та всеосяжне припинення вогню на лінії розмежування? Чи ефективні такі кроки у досягненні миру?

– Всі епітети, якими супроводжується заява про чергове перемир’я, треба додати ще один в черговий раз. Якщо я не помиляюся це 17 чи 18 оголошення перемир’я. Ви згадали, що їх було уже чимало, і небагато з них тривали більше ніж декілька діб. Якщо говорити про цей конкретний випадок, те, що подається, як серйозний крок вперед до миру, то ми знаємо, що навіть у першу добу після оголошення перемир’я з боку противника були і обстріли, і відповідний вогняний вплив. Це можна називати як завгодно, можна використовувати різні терміни про турбуючий вогонь, а нещодавно я почув формулювання несистемні обстріли. Так і хочеться спитати, а які обстріли були системними у такому випадку? Справа не в цьому. Беззаперечно, якщо ми говоримо про перемогу чи просування вперед, суто з військової точки зору, то таким чином нічого крім непотрібного, на мій погляд, морально-психологічного напруження, коли під підпис доводиться заборона відкривати вогонь, коли на командних пунктах бригад з’являються так звані спостерігачі, крім додаткового навантаження на командирів усіх рівнів та особовий склад це більше ні до чого не приведе. Тим паче це значно ускладнить адекватне реагування, яке може знадобитися, наприклад, якщо противник перейде до більш рішучих дій, або у випадку, якщо так званий турбуючий чи несистемний вогонь приведе, борони Боже, до втрат серед особового складу і буде пряма загроза життю і здоров’ю наших військовослужбовців, а ми знаємо, що на війні до цього лише пів кроку. В цьому плані ті надзвичайні заходи, які застосовуються у тому числі і командуванням збройних сил, Об’єднаних сил, сприймаються досить неоднозначно і непросто. Мене, наприклад, здивувала заява, що направлена група офіцерів, у тому числі і вищого командування, які набули відповідного досвіду у міжнародних миротворчих операціях. Це взагалі може сприйматися, як образа і як крок недовіри до тих, хто виконує завдання саме у складі Об’єднаних сил, тому що всі міжнародні миротворчі операції – це виконання завдань за межами України. Це досить широка географія навіть сьогодні, але жодна миротворча операція не може зрівнятися з тим рівнем напруги, небезпеки, що відбувається на сході нашої держави. Не кажучи вже про те, що відбувалося там на самому початку у 2014, 2015 та наступних роках.

– Чи готується Росія до чергового наступу?

Представник Головного управління розвідки Міноборони України Вадим Скібіцький сказав в інтерв’ю одному з видань, що Росія з початком активної фази своїх військових навчань «Кавказ-2020», яка запланована на 21-26 вересня, планує перекинути до кордону з Україною близько 120 тис. військових, не менше 500 танків, 300 літаків та сотні іншої техніки та озброєння.

– Я би не став прив’язуватися до ситуації, яка склалася сьогодні, тому що я завжди був впевнений, що ця ситуація суттєво не змінювалася, починаючи з весни 2014 року. І навчання відбуваються майже кожен рік, і відповідні пересування військ теж майже щороку, і відповідні реагування з боку ЗСУ та інших складових секторів безпеки оборони, тут треба говорити про те, що про це нарешті заговорили, бо майже рік нам розповідали, що до миру лише один крок. Перший раз нам про це розповідали у грудні перед паризькою зустріччю, зараз був створений відповідний документ у контактній групі, знову нам декларують, що ось-ось і мир настане. Інша справа, як автори мирної цієї програми бачать, що мир настане. Якщо  мир полягає у тому, щоб витримувати безсистемний вогонь противника, може це вже і мир. Якщо вилучити із лінії зіткнення все важке озброєння, це що важче автомата або кулемета, може в їхньому розумінні це мир. Можна тоді лише уявити, які заходи вжиті щодо більш серйозних систем озброєння, наприклад, міномети або артилерія. Не кажучи уже про застосування армійської авіації чи тактичної авіації. Важко сказати, з якою метою це робиться, але що ми бачимо на сьогодні, то можна стверджувати, однозначно це диктується лише політичною волею і нічим іншим. З військової точки зору будь-які обмеження лише наражають особовий склад на небезпеку. Для чого це робиться політично? Відповідь, на мій погляд, проста: ми всі пам’ятаємо передвиборні обіцянки, пам’ятаємо, що треба лише припинити стріляти, але чому оце «припинити стріляти» відноситься лише до наших збройних сил і наших військовослужбовців, які виконують завдання в зоні ООС? Чомусь та сторона стріляти не припиняє. З того боку, як я розумію, розуміння і контролю ситуації щодо припинення вогню наразі не можна констатувати.

– Що таке кадрова реформа, яку анонсував головнокомандувач ЗСУ, котра передбачає оптимізацію штатної чисельності військових? Чи варто вдаватися до таких кроків країні, яка захищає свої території від агресора?

– Зараз у нас будь-яке скорочення збройних сил, починаючи з 1191 року, коли у спадок нам залишилося відповідне угрупування від радянської армії і практично до початку конфлікту на сході, завжди називалося гарними словами «оптимізація», «реформи» тощо. Тому, на мій погляд. Нічого крім скорочення у даному випадку під цією фразою не криється. Тут йдеться про те, що треба привести чисельність військ до вимог закону 2015 року. Виникає закономірне запитання: а чому ніхто не намагається підійти до вирішення проблеми з іншого боку? Що заважає збільшити чисельність, яка теж регулюється законодавством України? По-друге, лунають заяви про те, що скорочуються не живі люди, а переважно вакантні посади. Теж не зовсім зрозуміло, бо вакантна посада, якщо вона ніким не зайнята, то вона не потребує жодних грошових видатків, вона лише зберігає структуру. Наступний момент, ми пам’ятаємо, що більшість структур, зокрема, і військових, формувалися під тиском та на вимогу обставин того часу. Це не просто чиїсь фантазії. Були відповідні виклики, на які були відповідні реагування, у тому числі організаційні. Скорочення вакантних посад призводить до руйнування цієї структури, яка уже певною мірою перевірена часом. Щодо кадрової реформи, поки можемо констатувати, що під виглядом руху у томі числі і до НАТО, найбільш успішне реформування у нас іде саме в органах військового управління. Їх стало значно більше, я вже не буду говорити, що збільшилася кількість генеральських посад, але кількість посад в органах управління збільшилася однозначно, на тлі того, що у бойових підрозділах, щоб збалансувати чисельність іде скорочення і ніяк інакше. Це, на мій погляд, той класичний приклад, коли маніпуляціями можна одне і те ж явище по-різному називати, а відповідно і по різному оцінювати.

– Чи можна було звільнити Донбас від російської окупації у перші роки війни? Чи можна зробити це зараз і як перемогти у цій війні?

– Ми знаємо, що перебіг історичних подій, зокрема військових конфліктів, не дуже доречно розглядати з формулюванням «що можна було б зробити, але не зробили». На мій погляд, остаточний висновок щодо того «чи можна було, чи не можна» можна буде зробити лише тоді, коли буде зібрана повна інформація про перебіг подій, коли буде проведений глибокий і політично незаангажований аналіз, який потребує певного часу. Наприклад, всі ми знаємо, що перші серйозні висновки щодо Другої світової війни почали з’являтися через 10 років. Беззаперечно, ситуація на Донбасі це не той масштаб, не та кількість військ, зовсім інший рівень конфлікту, але, на мій погляд, це потребує часу, щоб все оцінити виважено. Може хтось колись з військових істориків чи аналітиків саме дасть відповідь на це питання. Я не хочу її давати не тому, що я не маю певної точки зору, а тому, що я не вважаю себе вправі з позиції командира бригади, а потім командира десантно-штурмових військ оцінювати весь спектр тих особливостей і викликів, а головне – реальних можливостей, які існували або не існували на той час. Відповідні рішення приймалися і реалізовувалися. Те, що ми маємо змогу тут у Києві спілкуватися і обговорювати ці речі, це краще підтвердження того, що рішення були вірними. Значить мабуть на той час іншого виходу не було, проте остаточна відповідь я впевнений, буде дана пізніше.

– Що б Ви хотіли зробити для України як народний депутат?

 – Якщо говорити про список законопроектів, то такий список є, є така і особиста програма. Навіть можу похизуватися, що багато що уже реалізовано навіть за цей рік. У нас достатньо розуміння для роботи в комітеті, незважаючи на те, що Комітет Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки дуже збалансований за своїм складом. Він, фактично, відповідає складу різних фракцій Верховної Ради. У нас є контакт із ЗСУ, з керівництвом ЗСУ та керівництвом інших силових структур. Всі законодавчі ініціативи, які з різних причин не розглядалися, або не могли бути розглянуті у попередні роки, доопрацьовані і нові погляди, які з’явилися нещодавно. Ми намагаємося це реалізовувати, щоб зробити те мале, що ми можемо зробити для наших силовиків, щоб забезпечити цим структурам нормальне функціонування. Я веду мову саме про законодавчу базу.

Як зазначив генерал-лейтенант ЗСУ, Герой України, Народний депутат України IX-го скликання Михайло Забродський, 16 липня Верховна Рада України ухвалила в цілому закон «Про оборонні закупівлі». Це рішення підтримали 276 народних депутатів. 17 липня Верховна Рада України ухвалила у другому читанні законопроект №2414-д про Службу зовнішньої розвідки. Закон вдосконалює правові засади діяльності Служби зовнішньої розвідки України як суб’єкта розвідувального співтовариства. За документ проголосували 244 нардепи.

Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today