Олесь Доній: Прірва між Україною і Європою зростає (ВІДЕО)

42
Фото: з відкритих джерел

Ментально мінятися Україна поки не готова. Таку думку під час спілкування у студії «Журналіста» висловив політик, громадський і культурний діяч, Народний депутат України 6-го та 7-го скликань, Голова Мистецького об’єднання «Остання Барикада» Олесь Доній.

Наш співрозмовник нещодавно повернувся з Польщі, де пройшов XIII Форум «Європа-Україна». Як зазначив на своїй сторінці у Facebook Олесь Доній після повернення, прірва між Європою (і навіть Польщею у Європі) і Україною не скорочується, а зростає.

«Європа – це не однорідне поняття. Для декого це омріяна категорія. Дехто дивиться на Європу як на «дійну корову», яка повинна постійно давати кошти Україні. А дехто навпаки Європу зневажає і не готовий прийняти цінності, які притаманні більшості європейських країн. Під час презентації у Києві книги «Кінець Євро» професор із Мадриду, який сам з Німеччини, переконував українців, що їм не треба в Європу. Тому навіть європейці бувають різними. Щодо XIII Форуму «Європа-Україна», він відбувається для підтримки України. Це ініціатива польської сторони для підтримки України, ділитися власним досвідом. На диво, виявляється, це треба полякам, але не дуже треба українцям. Починалося все перспективно, з вищими чинами польської влади. Приблизно 4 роки тому сталася криза, коли українська сторона, українська влада через лише зрозумілі їй причини вирішила сваритися із сусідніми державами (Польщею, Угорщиною, Румунією). Раптово Україна почала переривати усі взаємостосунки на горизонтальному рівні з багатьма нашими партнерами, і українські міністри перестали їздити на цей Форум до Польщі. З боку Польської сторони ще за інерцією був вищий рівень представництва, тобто влада була готова. А у форумі беруть участь майже тисяча осіб, це фахівці і дипломати з різних європейських країн. Але для мене було дивно, що нинішня влада абсолютно не скористалася цією можливістю. І цього року теж не було ані міністрів з боку української сторони. Я розумію, що Ряшів – невелике місто, і для дипломатичного туризму, до якого звикли українські високопосадовці, це місто мало цікаве. Хоча там все добре продумано. Уявіть місто десь рівня міста Бердичів, де нещодавно збудували аеропорт, де відреставрований центр міста, а щороку помітне величезне будівництво. І величезний центр, конференц-зал побудований за кілька десятків кілометрів від міста. Відповідно ті, хто бере участь у таких заходах, не мають можливості тікати в ресторани. Очевидно, це може теж не подобатися українській стороні, яка звикла на таких Форумах не проблеми вирішувати, а використовувати запрошення з метою відпочинку. Ця проблема передається у спадок від влади до влади. Завдяки Україні цей Форум затухає, а інтерес з боку європейських країн не може бути вічним. І на цьому заході стала ще більш помітною стратегія ЄС тримати Україну десь на відстані. Умовно кажучи, якщо люди не хочуть цивілізуватися, то скільки можна у них вкладати своїх зусиль. Тому я назвав цю стратегію – «європейська Туреччина», яка може формально подавати заявки, але яку не готові чекати у родині Євросоюзу», – відзначив Доній.

Проте, як зауважив громадський і культурний діяч, поляки у розмові постфактум говорять, що для їхньої країни надзвичайним стимулом до трансформацій і реформ була реальність вступу в Європейський Союз.

«Для України такої реальної можливості ніхто не дає. Відповідно, цей спонукальний момент втрачений. Тому слід шукати внутрішні ресурси для трансформацій. Треба розуміти, які цілі Україна ставить перед собою, які шляхи їх досягнення, і власне, дії. І от тут, крім розмов про те, що ми хочемо в Європу, реальної трансформації в нашій державі не відбувається. Тут у нас проблеми з інтелектуальним прошарком, який скукожений до попередніх етапів національної ідеї. Це два великі напрямки: мовно-культурний і державно-політичний. Тобто боротьба за мову і боротьба за державу. Якою має бути українська держава, для кого вона взагалі створена? У нас це не виписано досконало. Тому ми створили державу для чиновників, для чиновницького апарату, котрий, незалежно від зміни влади, почуває себе добре. Відповідно є і чимало спокуси для зловживання владою. Це роблять чиновники, а населення спостерігає. А тепер значна пасіонарна частина населення тікає з України. А ситуація залишається. Тому, коли ми говоримо про європейські цінності, то мало хто замислюється, а що це за цінності? Про що мова? Чи готові українці жити за такими принципами? У нас у багатьох сферах шириться ксенофобія. Це точно не європейська цінність останніх десятиліть, хоча Європа теж переживала різні процеси. Але упродовж останнього десятиліття взятий вектор на гуманізацію. Нам, як нації, поки це не дуже зрозуміло. А європейцям не дуже зрозуміла наша поведінка. Вони, коли говорять про бажання допомогти, то говорять про інституції. Ми їх створюємо, але вони можуть зжерти кошти і не показувати результат, про це мало замислюються. Тому прірва між нами і Європою збільшується. Ми візуально бачимо ряд покращень, які пов’язані з технічним прогресом (автомобілі, гаджети тощо), але не бачимо, як ми віддаляємося від Європи з ментальної точки зору, яка насправді і впливає на науково-технічний прогрес», – пояснив співрозмовник.

За словами Олеся Донія, Україна дивиться на Європу споживацьки, а от європейським цінностям українці вчитися не хочуть. Тому наш гість переконаний, що Україні потрібна Світоглядна Реформація, яку він пропонує у «25 сходинок до суспільного щастя».

«Без усвідомлення стану хвороби одужання неможливе. Жодна Європа не допоможе, якщо Україна і українці не усвідомлять, що у нас є проблема з такими-то речами. У свідоцтві 25-ти пунктів для суспільного щастя є 2 тези, наприклад, які викликають у багатьох громадських активістів (особливо в ультраправому середовищі) страшенну критику. Одна з тез – вгамуй власну агресію. «Як це так, ми повинні бути…»… Я кажу: «Ну, почекайте, не йде ж мова, що ми повинні здаватися комусь, ні». Для цього є пункт «Вмій відстоювати свої права і свободи».  Права і свободи це і наші виходи на Майдан, попередні етапи боротьби за незалежність, це і зараз відстоювання територіальної цілісності. Але не помічати, що українці агресивні один до одного, вбивають один одного (найбільше ж у нас вбивають насправді не на фронті, у нас найбільша кількість вбивств на душу населення серед країн Європи). В європейській країні це скандал. У нас це не скандал, тому що у нас це постійно. У нас вбивства щоденно, не буває дня без вбивства в Україні. Такої агресії давно нема в Європі. Ми не усвідомлюємо, що це є проблема. І коли я пишу, що це проблема, на мене нападають. А значить, хвороба не усвідомлена. Коли я кажу, що у нас необхідна критика самообмеження, мене багато хто не розуміє з власних товаришів. Вони ідуть до влади з метою власного збагачення, під іншими гаслами, вони про це не говорять. Вони говорять про якісь позитивні речі, щось обіцяють, говорять про українську мову, про культуру, яку вони будуть захищати, а використовують владу з метою власного збагачення. Пояснити їм, що це ненормально, не виходить, тому що вони вважають це нормальним, фактично, що це трофей. Влада, як трофей. І це пояснює, чому така кількість людей, які були разом з нами на Майдані, прийшовши до влади під хорошими гаслами, використовували ці посади з метою власного збагачення. Немає етики самообмеження. Але питання не в тому, що немає етики самообмеження у тих, хто був на Майдані, це ж неправда. Немає етики самообмеження в суспільстві, незалежно від того,  до якого партійно-політичного угруповання ти належиш. Тобто це є проблема загальнонаціональна. Не усвідомимо, що це є проблема – не зможемо вилікувати. Не буде процесу одужання. 25 сходинок, які я написав, це ідеальне майбутнє з моєї точки зору. Я не претендую казати, що у мене є право бути істиною в останній інстанції, але я перший, хто виписав це з новітньої, модерної позиції, цінності, які я вважаю за необхідне зараз прищеплювати в суспільстві.  Питання запитаності актуальне. Справедливо поставити питання, а чи готове суспільство прийняти ці цінності. У мене там початок від критичного мислення, а закінчуючи «будь щасливий». Не держава заради чиновників, а держава, щоб українець був щасливий. Українці навіть це поки не готові сприйняти», – зауважив гість студії «Журналіста».

Як відзначив Олесь Доній, наразі в Україні переважають патерналістські відносини між державою та суспільством, і щоб стати самобутньою та європейською країною, цей підхід треба змінювати.

«Тобто, що держава це не самоціль, а це один із інструментів, щоб студент не був змушений виїжджати вчитися в Польщу, його мама не була змушена виїжджати дивитися за старшою пані десь в Італію. Я був здивований, уже навіть у Фінляндію їдуть полуницю збирати, не тільки в Польщу. Українці повинні отримати щастя в Україні. Зрозуміло, що щастя це індивідуальна категорія, воно складається з дуже багатьох аспектів: як наших взаємостосунків в родині, з коханими, але і з соціальних перспектив в державі. Тому що коли говорять, що їдуть за зарплатами, це не так. Їдуть для того, щоб їхні діти могли вільно гуляти по вулиці. Це проблеми світоглядні, які ми повинні спільно вирішувати, а не обрати якогось батюшку-царя, який нам все це вирішить. Поки що цього розуміння нема, є патерналістське ставлення. Боюсь, що мої «25 сходинок для щастя» – це заділ на майбутнє, що колись українці усвідомлять, що це необхідно і будуть жити за цими канонами. Але не факт, що зараз», – підбив підсумки Олесь Доній.

Повну відео версію інтерв’ю дивіться на сайті «Журналіста».

Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today