Політичний експерт Аманда Пол: Прокидаючись вранці, перше, про що я думаю – що я можу зробити для України сьогодні

104

Засновник організації «Promote Ukraine» (Брюссель) Марта Барандій поговорила з провідним експертом Центру європейської політики в Брюсселі Амандою Пол. «Журналіст» пропонує вашій увазі оригінал інтерв’ю, опублікованого раніше в журналі «Бізнес WOMAN».

c23ae34b-85cc-454e-a408-db297606836f.

– Амандо, дякую Вам за те, що Ви погодилися поділитися своїм досвідом з нашими читачами! Ми зустрілися під час заходів в Брюсселі, де Ви обговорювали проблеми, пов’язані з Україною. Не могли б Ви розповісти нам більше про Вашу діяльність, як довго Ви знаходитеся в Брюсселі і як Ваша робота пов’язана з Україною?

  • Я приїхала до Брюсселю близько 20 років тому після закінчення навчання у Великобританії. Мені пощастило, що я отримала роботу в центрі європейських політичних досліджень (CEPS), де я пропрацювала 5 років. За цей час у мене була можливість працювати з Туреччиною, що укріпило мій інтерес до цієї країни. Я написала магістерську дисертацію про стосунки Туреччини з ЄС. Туреччина є стратегічною країною, і кожен аспект стосовно її внутрішньої і зовнішньої політики, політики безпеки є дуже цікавим. Під час моєї роботи в CEPS я жила в Стамбулі, що дало мені можливість ще більш поглибити мої знання про Туреччину. Коли я повернулася до Бельгії, я деякий час працювала в Європейській комісії, перш ніж приступити до роботи в Європейському політичному центрі. Тут я була відповідальна за Туреччину і Євразійський регіон в цілому, включаючи Україну. Особливу увагу я приділяла іноземним питанням і питанням безпеки, включаючи вирішення конфліктів на території колишнього радянського простору. В останні роки я також почала працювати з питаннями, пов’язаними з боротьбою з тероризмом і джихадистами.

a0db6a1d-bece-b1b1-580d-efe3f71c4c92.

– Це широке коло обов’язків, але оскільки ми торкнулися теми України, чи була це для Вас така ж бажана галузь знань? Або це було просто доручено Вам керівництвом?

  • Я не дуже багато знала про Україну, до того як почала працювати з проблемами, пов’язаними з нею. Після початку Європейської політики добросусідства, досьє по цій країні з’явилося у мене на робочому столі. Це сталося тоді, коли я зустрілася з колишнім послом України в ЄС Костянтином Єлісєєвим. На той час він був дипломатом української місії в ЄС. Він був відмінним джерелом інформації стосовно стосунків України з ЄС. Я була заінтригована Україною так само, як раніше Туреччиною. Це велика і важлива для Європи країна з дуже цікавою геополітичною направляючою. Як і Туреччина, Україна також хоче стати членом ЄС. Оскільки EPC почала організовувати більше подій в Україні, я стала більше долучилася до роботи, почала читати книжки і писати коментарі і публікації. Одна з моїх перших зустрічей з політичною елітою України відбулася, коли Віктор Янукович відвідав ЕРС з виступом. Це сталося до Помаранчевої революції, за декілька місяців до того, як Віктор Ющенко став президентом. Я написала свою першу доповідь про Україну, що стосувалася цієї події. Це був довідковий документ про майбутні вибори.

f63b4ca5-a01b-ddd0-bc72-eaa7c735ccad.

– Ви згадали Костянтина Єлісєєва. Яку роль він зіграв у ваших стосунках з Україною?

  • В той час, коли Костянтин був послом в Брюсселі, він іноді дзвонив мені і говорив: «Амандо, що ти збираєшся зробити сьогодні для України? Коли ти прокидаєшся вранці, я б хотів, щоб перша думка, яка приходила тобі в голову, була: «Що я можу зробити сьогодні для України?». Він інколи був дуже кумедною людиною!

– Ви прокидаєтеся з цими думками? Хоч інколи?

  • Так, я думаю, в деяких випадках інколи так і було. Особливо під час і після Революції Гідності (Майдан). Костянтин був зацікавлений в тому, щоб змусити людей підтримати Україну, особливо в ті критичні періоди. Костянтин був дуже талановитим і дієвим послом. Таким же, як і діючий посол Микола Точицький. Я виявила, що професіоналізм українських дипломатів в Брюсселі завжди був на високому рівні. Мені було дуже приємно працювати з багатьма з них, наприклад, з Любов’ю Непоп, Всеволодом Ченцовим, Василем Філіпчуком, Назаром Бобицьким і Оксаною Дякун.

– Хто ще допоміг сформувати Ваші відчуття до України?

  • Кілька років тому, коли EPC працювала над рядом різних проектів, пов’язаних з Україною, ми шукали нового помічника для реалізації програми. Один з кандидатів виділявся особливо. Це був Василь Бельмега, і йому запропонували цей пост. Василь, який зрештою став одним з моїх кращих друзів, зробив великий вплив на моє життя і нашу роботу в Україні. Він був представником нового покоління українців. Надзвичайно розумний і амбітний. Завдяки йому, я змогла ще більше поглибити своє знання і розуміння про життя в Україні. Не в останню чергу він інформував мене про те, що відбувається в Україні, допомагав мені визначити кращих українських експертів для проведення заходів. У нас було багато складних і емоційних моментів під час Революції Гідності. Він зближував мене з Україною, як на професійному рівні, так і на емоційному, і той день, коли він покинув EPC, був для мене дуже сумним. Інші українські експерти також допомогли мені сформувати погляд на Україну, і тим людям я теж дуже вдячна. Це стосується української діаспори в Канаді. У мене була прекрасна можливість побувати в Канаді тричі, щоб взяти участь в заходах, під час яких я дізналася багато історій і ідей про Україну.

7a61ff3f-107c-c660-8720-ff392ade10f8.

– Як мати трьох дітей розкажіть, як Ви поєднуєте свою роботу і родинне життя?

  • Робота в аналітичному центрі гнучка, у нас немає жорсткого графіка. У EPC ми працюємо з 9 до 18, але у нас є можливість працювати і з дому. Моя робота вимагає частих зустрічей і подорожей, тому ця гнучкість важлива. Мені дуже пощастило працювати в такому приголомшливому аналітичному центрі з такими чудовими колегами. Враховуючи, що я мати-одиначка і у мене троє дітей, ця гнучкість дуже важлива. Така гнучкість підходить для моєї роботи, яка полягає в написанні політичних документів та інших публікацій. До речі, написання публікації – відмінний спосіб для підвищення професіоналізму.

– Підготовка документів – саме в такий спосіб Ви отримали свій досвід?

  • Я отримала досвід в результаті багатолітньої роботи з одних і тих самих проблем і регіонів, а також зустрічаюся з людьми, що працюють з тієї ж теми, але мають іншу точку зору. Протягом 9 років я також працювала оглядачем для газети в Туреччині, де двічі на тиждень я писала про проблеми, пов’язані з поточними справами, і про події в країні. Робота в газеті була відмінним тренуванням. Мало того, що вона розвивала мої знання, тому що мені доводилося працювати з питань, про які я мало що знала, але також навчила мене писати короткі, але ґрунтовні статті. Я також читала (і досі читаю) об’ємні книги з історії і політики України, Росії, Ірану. Я стежила за роботою деяких з кращих експертів: наприклад, мені дуже подобається робота Джеймса Шерра, якого я вважаю блискучим аналітиком відносно Росії. Я багато читаю, коли освоюю нові теми, з якими мені доводиться мати справу.

e1fd6156-ab3b-a587-5e61-0ea43d9370ed.

– Україна як і раніше користується популярністю в Брюсселі?

  • Після Революції Гідності Україна стала популярною темою, і з’явилося багато експертів. Набагато більше, ніж було раніше. Несподівано всі стали експертами в області України, здебільшого заради здобуття фінансування для проектів. Написання інформації про Україну дозволило багато чого про неї дізнатися. Кількість експертів і подій в Брюсселі дійсно збільшилося в чотири рази. Для ЄС Україна як і раніше дуже важлива. Сьогодні існує безпрецедентна політична й економічна підтримка України Європейським Союзом.

– Ви були в Україні?

  • Не дивлячись на те, що я довгий час працювала з Україною, мій перший візит туди відбувся лише у 2009 році. До цього моменту мені було важко подорожувати з родинних причин. Це був такий щасливий момент для мене, коли я вперше в житті зійшла з літака, – як мій польський друг і я називали Україну – на «Землю Обітовану». Під час цього першого візиту, який відбувся холодним і сніжним лютневим днем, я прокинулася о 06:00 задовго до початку конференції, просто щоб прогулятися Києвом. Я пам’ятаю, що це гарне і чарівне місто. Я закохалася у Київ, в Україну. Мені подобаються люди, ця країна, і я подорожувала нею майже скрізь. Я узяла свою старшу дочку з собою на відпочинок до Криму, і їй там сподобалося. Ми їхали по Криму потягом. Для неї це був чудовий досвід. Ми подорожували по всьому півострову, були в Севастополі, Ялті, це, зрозуміло, сталося до того, як росіяни незаконно окупували Крим. І ви знаєте, в російського населення, що живе в Криму, жодних проблем з Україною не було. Хоч я і не українка, але коли Крим був анексований, я відчула, наскільки глибоко це травмувало моїх українських друзів, і була неймовірно засмучена.

– Ми зустрілися під час показів фільму «Кіборги», і після фільму Ви сказали мені, що для Вас це було дуже емоційно.

  • Я пам’ятаю цю історію, коли вона ще була в засобах масової інформації, коли хлопці застрягли в аеропорту, не могли вибратися звідти, були оточені, коли над ними рушилися перекриття. Коли ви знову бачите це у фільмі, він нагадує вам про ті моменти, і ви згадуєте, наскільки це було жахливо. Час минув, і у багатьох людей Україна більше не спливає в свідомості, так само як і в засобах масової інформації. Той факт, що сотні людей досі вмирають в зоні конфлікту кожного місяця з початку року – ніхто більше про це не замислюється. Фільм був хорошим нагадуванням про ті масштаби війни, про ті жертви, які прості українці приносили і продовжують приносити для своєї країни. Ці хлопці не були навчені бути солдатами, вони були простими добровольцями, що б’ються за свою країну. Отже цей фільм змусив мене відчути себе емоційно. Це був хороший фільм, але ви розумієте, що ситуація ще не закінчена, конфлікт все ще продовжується. Лише цього місяця зареєстрована рекордна кількість загиблих українців, і як це вирішити? Я добре пам’ятаю Донбас. Я не помічала, щоб раніше там була якась напруженість. Я пам’ятаю, яким живим був Донецьк під час проведення чемпіонату Європи з футболу в 2012 році. Не було необхідності в конфлікті, який розділив Україну. Це була спровокована Росією війна, і коли говорять, що ця війна громадянська, це нісенітниця.

– У Вашій роботі Ви говорите з представниками простого українського суспільства, а також з урядовцями. Що, на Вашу думку, заважає Україні рухатися вперед?

  • Я б не сказала, що Україна не просунулася вперед, тому що вона зробила це. Важливі кроки були зроблені. В України є величезний економічний потенціал, але вона хоче позбавитися від шкідливих звичок минулого. Це тривалий процес, а після революції українське суспільство чекало, що ситуація почне мінятися дуже швидко. Але це неможливо зробити швидко, особливо в країні з багатолітньою історією корумпованого і кримінального управління. Зміни вимагають часу і великої політичної волі та підтримки. У всіх має бути одна і та ж мета, але є багато дійових осіб, які не хочуть що-небудь міняти, тому що у них є власні інтереси, їх всіх влаштовує. Інші люди визнають, що речі повинні мінятися, але вони не готові йти до кінця. В Україні йдеться про об’єднання, йдеться про людей, які покладаються на інших, задля захисту своїх інтересів, і ці інтереси можуть стати перешкодами для реальних змін. Але це не означає, що в Україні нічого не змінилося. Я пам’ятаю, якою країна була до Майдану, я пам’ятаю, як працювало управління, а корупція була «усім». Зараз же все стало набагато краще, стало відкритіше, але ще багато що, звичайно, належить зробити. Я думаю, що прогрес не обов’язково видно для звичайного громадянина України, який хотів повністю і відразу викоренити корупцію і зажити краще. Боротьба з корупцією – це довгостроковий процес. Схоже, що люди стали біднішими, але це короткострокові жертви для довгострокових змін. Керівництво України і Верховна Рада повинні підтримувати імпульс в процесі реформ, і їм необхідно краще інформувати громадян про те, що вони роблять.

– Ви бачите, що Україна змінюється? Чи вважаєте Ви, що нове покоління стане кращими лідерами?

  • Майбутнє України залежить від майбутніх поколінь. В Україні тисячі талановитих молодих людей. Ось чому важливо утримати цих людей у країні. Існує тенденція: молоді люди масово залишають країну, і якщо це продовжуватиметься далі, то закінчиться остаточним витоком «мізків», що стане катастрофою для держави. Мають бути упроваджені механізми, які допомогли б утримати талановитих людей в Україні. Йдеться про прискорення реформ, створення нових перспективних робочих місць, підтримку малого і середнього бізнесу. Президент Порошенко зробив багато обіцянок, він виконав деякі з них, але, звичайно, не всі. Він повинен зробити більше для того, щоб і він, і уряд зберігали темп в процесі реформування країни, і повинен прислухатися до міжнародного співтовариства, включаючи міжнародні інститути, такі як МВФ і Венеціанська комісія. Україна повинна стати стійкою і процвітаючою державою.

c43627de-48f2-6ed1-86b4-4d660cf7c9bd.

– Ви знаєте, президент другий рік поспіль пропонує ухвалити закон, який передбачає автоматичну втрату українського громадянства для тих українців, які отримали громадянство іншої країни. Це означає, що молоді люди, які планують одного дня повернутися до України, більше не зможуть цього зробити.

  • Я вважаю, що це неправильний підхід. Замість того, щоб відміняти громадянство, було б краще вирішити справжню проблему, проблему, унаслідок якої люди покидають державу. Президентові необхідно створити гідні умови для життя українців і заохочувати тих, хто повернувся. Загроза позбавити громадянства – це не рішення.

– І ще одне, останнє питання: Аманда, що б Ви хотіли побажати українським жінкам з активною життєвою позицією?

  • Сьогодні в Україні багато успішних жінок. На жаль, чоловіки домінують в політиці, але все міняється, і, звичайно, ця ситуація не відрізняється від ситуації в багатьох країнах ЄС. У вас є сильні і розумні жінки, такі як Іванна (Климпуш-Цинцадзе Іванна Орестівна – ред.), віце-прем’єр-міністр, і багато інших, схожих на неї, і не лише в уряді і в Раді, але і в суспільстві, в засобах масової інформації і взагалі всюди. Це жінки, які роблять чудову роботу. У вас також є чудові представники України, що працюють за межами країни в неурядових організаціях. Наприклад, Олена Пристайко, яка є головою відділення зв’язку українського аналітичного центру, Світлана Кобзар, яка працює в Європейському фонді демократії, Марина Ярошевич з українського світового Конгресу і Орися Луцевич з Чатем Хауса. Це все приклади чудових, розумних українських жінок.
    Якщо Ви жінка, і Ви хочете щось зробити, Ви не повинні дозволяти нікому і нічому стримувати Вас. Жінки сильні, вони співчутливі і в цілому більш багатозадачні, ніж чоловіки. Якби ви бачили, наскільки активні були українські жінки за часів Майдану, яку надавали підтримку, як вирішували гуманітарні проблеми, ви б зрозуміли, наскільки ключову роль жінки зіграли під час тих подій. Роль жінок ніколи не слід недооцінювати.

– Дякую Вам, Амандо, за щиру розмову!

Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today