Фото: скріншот із відео
До студії «Журналіста» завітала українська письменниця Олена Гураль, яка презентувала свою нову книгу «З любов’ю Серж Лифар. Київ назавжди». Гостя розповіла, як виникла така ідея, хто її надихнув на написання книги, а також з якими надзвичайними людьми вона познайомилася, працюючи над своїм творчим доробком.
«На написання цієї книжки надихнула мене моя дочка. Все почалося з того, що вона у 12 років сказала, що хоче танцювати. Ми були здивовані, спочатку вирішили записати її у якусь танцювальну групу. А нам вона сказала, що хоче балетом займатися. Це при тому, що дитина не займалась хореографією. Ми знайшли у Києві муніципальна академія танцю імені Сержа Лифаря (Коледж хореографічного мистецтва «Київська муніципальна академія танцю імені Сержа Лифаря», – ред.). Дитина була у 6-му класі, ми її туди возили кожного дня, треба було чекати поки закінчиться заняття, репетиція. І я за це час роздивлявся навкруги у приміщенні будівлі, де розташована ця муніципальна академія танцю. Там дуже гарне оформлення. Мене здивувала людина, яку я побачила на всіх світлинах. Тоді я подумала, що я щось про нього чула, але дуже мало. І вирішила більш детально про поцікавитись по цю постать, про Сержа Лифаря», – поділилася спогадами письменниця.
Олену Гураль просто зачарувала історія життя легендарного українського балетного танцівника, хореографа, який був засновником Академії танцю при «Гранд-Опера», ректором Інституту хореографії та Університету танцю Парижа, а також почесним президентом Всесвітньої ради танцю ЮНЕСКО. Сучасники називали його «богом танцю», «добрим генієм балету XX століття». За словами гості, попри свою світову славу у біографії видатного українця є чимало білих плям, які заінтригували письменницю і надихнули розпочати дослідження.
«Коли я дізналася про історію Сержа Лифаря, скільки білих плям є у його біографії, я як юрист вирішила зробити дослідження про цю людину. Це видатний хореограф, танцівник Серж Михайлович Лифар. Він народився в Києві в 1905 році. У 16 років вирішив займатися балетом. Саме з цієї причини у 1922 році емігрував до Франції. От найбільша біла пляма його біографії – це київський період. У багатьох джерелах, наприклад, можна знайти інформацію, що він кохав жінку Графиню П, але ніхто достеменно не знав, хто це така. Я почала шукати про неї інформацію і знайшла її родичів. Вони живуть у Санкт-Петербурзі. Її правнук надав мені світлини, які взагалі ніде не публікувалися. Тобто ви знайдете ці фото лише у моїй книзі, яка є першою частиною трилогії про Сержа Лифаря. «З любов’ю Серж Лифар. Київ назавжди» охоплює саме київський період його життя (від народження до еміграції 1922 року). Я вдячна видавництву «САМІТ-КНИГА» за співпрацю. У мене уже готова друга частина, яка буде про зоряний період Сержа Лифаря на великій сцені, а над змістом третьої я ще розмірковую», – розказала дослідник біографії легендарного балетного танцівника, хореографа Сержа Лифаря.
Як зауважила письменниця, робота над біографією видатного українця подарувала їй цілу низку знайомств у різних країнах світу з такими надзвичайними людьми, з якими за інших обставин вона навряд би познайомилася.
«Я відвідала багато архівів, наприклад, архів СБУ. Вони навіть оцифрували для мене справу, яка була заведена на брата Сержа Лифаря Леоніда, який у 1932 році покинув Радянський Союз без дозволу, тобто втік. Я перечитала багато мемуарів. Наприклад, Серж Лифар товаришував із видатною французькою кутюр’є Коко Шанель. Вона про нього багато писала. Коко Шанель навіть коли купувала собі місце для поховання, то поряд купила місце і для Сержа Лифаря. Хоча він не скористався цим, і похований у Франції, неподалік Парижа. Цікаво те, що, коли я працювала над матеріалом, то у потрібний час зустрічала потрібних мені людей, випадково знаходила необхідний матеріал. Наприклад, у Сержа Лифаря є хрещеник у Франції. Він видатний скульптор Андрій Гофман (Садко). Одного разу я сиділа в теренах інтернету, натрапила на інформацію про продаж на аукціоні раритетів російського поета Олександра Пушкіна. До слова, Серж Лифар був колекціонером, зокрема, і творів Пушкіна. Я почала про це читати, натрапила на прізвище Гофман. А він разом із Лифарем робили спільну виставку до 100-річчя смерті Пушкіна. Я почала шукати далі і знайшла інформацію, що Андрієві Гофману (Садку) виповнюється 70 років. Я почала всіх піднімати, включаючи посольства, щоб знайти і привітати таку видатну людину, подарувати йому мою книгу про Сержа Лифаря. Я дізналася, що помер його друг барон Фальц-Фейн (поміщик, барон Фрідріх Фальц-Фейн, – ред.), батько якого був засновником заповідника «Асканія-Нова», якому було тоді, здається, 106 років. Я з дочкою була у нього. Правда, ми спілкувалися через домофон, бо на той момент він був паралізований. Йому допомагали соціальні служби Ліхтенштейну, проте ми приїхали до нього дуже рано, о 8й годині, нікого так рано поруч із ним не було, тому наше спілкування було через двері. Проте, це не стало нам на заваді. Завдяки нашій розмові я намагалася дізнатися, хто ж все-таки познайомив нашого легендарного балетного танцівника, хореографа з його дружиною графинею Ліллан Аллефельдт-Лаурвік, бо ця історія теж достеменно невідома», – поділилася спогадами Олена Гураль.
Ще одна знакова постать, з якою вона познайомилася, це пані Тетяна Лазарєва. Вона також дуже зацікавилася історією життя і біографії Сержа Лифаря, що надихнуло її зняти фільм про «генія балету».
«Наразі я опановую мистецтво сценарію. На відміну від написання книги це зовсім інший процес. Пані Тетяна мені у цьому допомагає», – підкреслила гостя студії «Журналіст».
Коло читачів письменниці дуже широке від дитини до дорослого читача, і навіть метри зі світу величного мистецтва балету. Хоча, як зауважує авторка книги «З любов’ю Серж Лифар», спочатку знавці та фахівці цієї сфери сприйняли критично те, що людина, яка не є експертом у цій царині, пише про балет, про Сержа Лифаря.
«Я пояснила, що пишу як юрист, тобто я фокусуюся не на темі балету як такій, а на його історії, адже він кохав, когось ненавидів, хворів, переживав, він людиною був. Перша людина, яка в мене повірила, видатний танцюрист, хореограф Іван Путров, який працював у Королівському театрі, у Ковент-Гардені, він був принципалом Королівського балету Великої Британії, а зараз він заслужений артист балету України. Чим особлива ця постать? Саме він переміг на першому конкурсі імені Сержа Лифаря. І мама Івана Путрова Наталя Василівна, яка, свого часу, була примою-балериною Національної опери України. Вона зараз на відпочинку, на пенсії. От Наталя Березіна-Путрова читала мій рукопис, розповідала, як балетники спілкуються між собою, розмовляють в повсякденному житті, вона підказувала, коригувала, де і які терміни треба вживати», – додала Олена Гураль.
Як каже сама авторка, наразі вона вирішила сфокусуватися і працювати над тим, щоб про легендарного «бога танцю», його життєвий і творчий шлях дізнався увесь світ, адже, на її думку, це важливо і загалом для нашої держави, для іміджу України.
«Серж Лифар страждав через те, що Батьківщина його не приймає. Він готовий був все віддати, він намагався зробити свої постановки у Великому театрі, а також в Києві, писав листи, але його листи залишалися без відповіді. Йому так і не дали жодної такої можливості. Він завжди пишався, що є українцем, хоча помер із паспортом біженця, попри те, що йому пропонували громадянство багато країн. Він завжди був з Україною в серці, пишався своїм походженням, часто одягав вишиванки на зустрічі. Твоя країна дає тобі стержень, без цього ти не досягнеш висот, успіху, не будеш видатним. Для мене, моїх дітей – це Україна, як і для Сержа Лифаря. Тому я хочу, щоб світ про нього знав. Це дуже важливо для встановлення нашої держави, щоб в культурному плані затвердити свої позиції. Але моя робота не обмежується лише Україною. Наприклад, в першій частині я пишу про хлопчика, який мріяв, який мав мету, і хотів її реалізувати. Тому я хочу, щоб хлопчик в Америці прочитав цю книгу, і в Швейцарії, щоб діти в Африці її прочитали. Я хочу, щоб діти надихалися історією Сержа Лифаря, щоб розуміли, що світ для них відкритий і через мистецтво у тому числі. До речі, діти із задоволенням читають мою книжку, вони приходять на презентації і кажуть, що мріяли отримати цю книгу. Як правило, коли я влаштовую розіграші, часто саме діти її і виграють», – підсумувала гостя студії «Журналіст».
Більш детально про усе це дивіться у відеоверсії інтерв’ю на сайті.
Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today
