#ВетНамет інтерв’ю: Мої вірші впевненіші за мене, – Андрій Кириченко.

243
Фото Ярослава Матвєєнко

Поет Андрій Кириченко – професійний військовий та професійний поет. Минулого року вийшла вже друга його поетична збірка «Це наша правда!». Кожен відвідувач та відвідувачка Ветеранського намету знаходили серед його віршів саме свій та мали унікальну можливість послухати, як цей вірш виконує автор особисто. Першу збірку «От така війна..» Андрія Кириченка надрукували волонтери в 2017 році.

Поділіться дитячими літературними спогадами. Що читаєте, читали? Улюблені книжки та автори,герої?

Поки не навчився читати сам, було важко. Доходило до того, що мама ставила в куток і заставляла читати вголос. Коли навчився читати, мене навпаки ставили в куток аби не читав чи знаходили інші корисні справи. Читав і твори за шкільною програмою, і історичні, і фантастику, і філософські речі. Як усі хлопці в моєму віці, багато читав про війну. У сьомому класі я «підсів» в хорошому сенсі цього слова на фантастику. Книжками, які вплинули на світогляд, були Роберт Гайнлайн «Подвійна зірка» та «Лялькарі», Гаррі Гаррісон, брати Стругацькі. Коли в мене був вибір, я обирав фантастику. Читав класиків: Ліну Костенку, Івана Драча, Тараса Шевченка, Льва Толстого, Олександра Пушкіна. Із сучасних авторів подобається Сергій Жадан, хоча не всі його твори. Пише він гарно і образно, на мою думку. Подобаються вірші молодого поета Олександра Кучеренка, в нього незвичний погляд, а ще поет Букатюк Олександр. Читаю все більше зараз у дорозі, або пишу своє. Але це вже як прийде натхнення. Це вже друга  моя збірка.

Я почав писати вірші в 1995 році, коли навчався у військовому виші, писав російською і виключно для себе. Максимум, хто читав – батьки та друзі, кому було цікаво. В мене тоді не було мети десь друкуватися. Мій сокурсник по училищу казав: «Романи пишуть всі, кому не лінь. Кому лінь, пишуть вірші». Були роки 2-3 вірші за рік, а були і 150-200 за рік. Якщо були якісь події, які мене хвилювали, натхнення приходило частіше:переживання виливалися в твори.  

Вірші були завжди, не можна сказати, що їх спонукала війна, вони і далі були б. Що таке натхнення? Це коли Бог водить твоїм пером. Деякі речі з написаного потім можуть здійснюватися. В мене так було декілька разів. В першій збірці в мене є вірші 2010, 2011 років на військову тематику, а видав я їх вже після 2014 року, багато хто питає, чи це не помилка в даті. Я не відчував, мені просто було потрібно написати саме це, а осмислювати та підганяти під реалії я не намагався і не планую.

Для прози є багато матеріалу і бажання, та поки не буде оформленого рукопису, я поки що про це не кажу. Поки що я виключно поет. Є багато матеріалу і по війні, і з мирного життя. Як би це банально не звучало в періоди навчання в мене ніколи не було проблем ні з творами, ні з переказами.

Про що Ваша поезія?

Життя. Смерть. Кохання.

Чим відрізняється перша збірка від другої?

Перша збірка віршів відрізняється від другої повністю, вірші не повторюються. Першу збірку видали волонтери, яких вразили мої вірші. В неї був більший наклад, я її просто дарував. В основному хлопцям-побратимам. Там було багато присвят. Вони хотіли, щоб рідні побачили, що вони роблять, за що воюють.  Присвяти увіковічують діяння, життя. Таким чином, хочу зберегти пам’ять про хлопців, побратимів, нашу 72 бригаду (прим. ред. – 72-га окрема механізована бригада імені Чорних Запорожців (72 ОМБрю).  

Яку книгу колег порадите почитати? Яка їх книга вразила?

З представленої у ветеранському наметі літератури читав третину. Побратими, з якими я  воював,  описують ті події, або ті відчуття, які передають близькі мені погляди перебування людини на війні, її мислення. Звичайно ж, Мартін Брест. Я його бригаду приймав, я його і звільняв. Книги Кості Чабали, Сайгона. На фронті не питають, на якій мові ти спілкуєшся, аби ти виконував завдання. Якщо ти добре воюєш, ніхто не звертає уваги на суржику ти розмовляєш, чи говориш на рідному івриті. Олексій Петров, «Іловайський щоденник» Романа Зіненка, зараз лежить книга Валерія Ананьєва, сподіваюсь нарешті прочитати. «Іловайський щоденник» – речі, які викладені там. Це, по-перше, сокирою не вирубаєш, і, по-друге, містера Оруела ніхто не відміняв. Враховуючи наш менталітет, я не виключаю, що через покоління та роки про цю війну пріоритети та факти зміняться і героями стануть зовсім інші люди. Хоча б для того, щоб не забути, хто там був, і що дійсно відбувалося, без оцінки вірності чи не вірності. Армія привчила мене до того, що любе рішення, відповідальність за яке ти береш на себе і яке доводиш до кінця, вважається правильним.

Чи були б ці вірші, якби не війна?

Я фаталіст. Якщо воно має бути, то воно проявиться. Коли мені запропонували видати збірку, я не відмовився. Якщо воно моє, воно мене наздожене. Дві тисячі примірників першої збірки розійшлося буквально за три місяці. Я їх не продавав, просто дарував, люди підходили самі, просили підписати: побратими, для бібліотек, для шкіл. Хтось брав на книжкову поличку, інші дійсно цінували саме творчу складову. Були вірші і російською, і українською, більше любовної лірики, але достатньо і військової, якісь жорсткі речі, які сприймаються через збентеження. 

Багато матеріалу не ввійшло у видану збірку?

Все, що написав, до 2014 року є в електронному вигляді я передрукував з рукописів. У збірку входять, як правило, вірші за півтора-два роки. Перша збірка – це 2014, 2015, 2016 роки. Друга – 2017-2018рр. В третій будуть і переклади, і крайні. За минулий рік я написав 66 віршів. Це небагато: від швидкості та кількості виходжу на якість. Я не можу писати на замовлення або про те, що мене не цікавить. Це не творчість, коли немає натхнення. Та коли тема дійсно мене зачепила, то народжуються досить непогані речі.

Що у Вас змінилося у внутрішньому світогляді після видання збірки?

Насправді, нічого. Деякі знайомі називають мене більше публіцистом в тому сенсі, що мої вірші краще сприймають, коли вони виконуються публічно. Дякую мамі за те, що в свій час мене навчила виразно декламувати поезію. Всі тонкощі. Як навчають на курсах ораторського мистецтва, відчуваю інстинктивно: так мені читала мама, тож я не усвідомлено перейняв від неї це. І питання лише в тому, чим більше аудиторія, тим більше людей сприйме мій твір.

З написанням та виданням збірки чи змінилися Ви як читач?

Звичайно. Почав більше звертати увагу не тільки на зміст, а ще й на форму. Крім ідеї та завершеної думки, є ще деякі моменти професійної літератури. Якщо людина має натхнення, але не має таланту, то вона, як-то кажуть, «виписується». В той же час, чим більше я на цьому розуміюсь, ти більше починаю працювати над своїми текстами. Вірші, які я писав на початку 2000-х рр. я рідко ставлю в збірку, бо фактично все воно переосмислене і перероблене. Стикнувся з тим, що бачу гарний вірш, але він написаний російською, починаю сам себе перекладати, і в процесі перекладу народжується новий твір, з іншою думкою та змістом.  І я розумію, що цей вірш набагато краще, ніж його «попередник» мовою оригіналу.

Хто більш сприйнятливий до поезії – чоловіки чи жінки? До намету заходили різні читачі.

Можу сказати, що за мої спостереженнями однаково сприймають. Тобто гендерна рівність. Якщо ти дивилась уважно, помітила певно, що я  ніколи не пропонував конкретний вірш. Питав номер сторінки, таке собі ворожіння по книзі. І за чотири дні вона мене ні разу не підвела. Людина могла купити або ні збірку, це питання її вибору. Мені було важливіше подивитися на реакцію. Розкажу два приклади. Такий заходить собі весь брутальний, в тактичних штанях, з бородою, називає сторінку, а там інтимна любовна лірика. Побачив, на свій подив, що людину «торкнуло». Другий приклад. В мене, до речі, є і я продовжую писати досить провокативні вірші російською мовою. Заходить тендітна дівчинка в окулярах, студентка з мамою і їм випадає вірш «Орден». Думав не сприймуть: зачитую. Вони беруть книгу і кажуть: «Ми з Донецька, переселенці і бачили те, що ви розповідаєте. Дякуємо». Мої вірші бувають часом впевненішими за мене.

Який відгук читача найбільше запам’ятався, зворушив?

Знову ж таки, якщо брати військову лірику, в першій збірці в мене є «Балада про орла» про подвиг наших хлопців під Авдіївкою в січні 2017 року. Навіть у новинах по телебаченню був сюжет, де журналіст на передовій просить зачитати, зачитають, зривається голос, згортають збірку, так і закінчилося відео. Я ніколи не кажу, що я  герой. Я просто служив з героями, особисто знайомий з ними і маю змогу розповісти про їх подвиги поки мені Бог дає сили. Люди, як кожен день ризикують своїм життям, оцінюють мої слова «достойними», «правдивими», для мене це найкращий відгук. 

Чи плануєте наступну збірку?

В третій збірці будуть так звані «перекладанки»: на одній сторінці вірш російською, на другій українською. Для того, щоб людина окрім змісту могла порівняти глибину. Дуже часто, коли мене запрошують на уроки мови та літератури в школах, я для прикладу читаю свої твори і українською, і російською. Діти на прикладі бачать, наскільки українська мова глибша, багатша і наскільки з нею можна працювати  більш образно. Одна справа, коли ти комусь розповідаєш про це сам, або чуєш від когось, а коли ти працюєш зі словом, шукаєш синоніми, риму, докопуєшся, шліфуєш, граєшся, то тоді насправді зовсім інша картина. Це потрібно відчувати.

Що читаєте або читали молодшому поколінню: дітям, хрещеників, племінникам?

Все читаю, крім інтимної лірики. А ось учням 10-11 класів вже можна і про любов.

Хто Ваш найбільший критик?

Критику сприймаю будь-яку, але всім не догодиш. Треба перш за все залишатися собою.

Лейтмотив цього проекту феномен ветеранської української літератури – у чому він для Вас?

Говорячи про ветеранську військову літературу, потрібно враховувати декілька моментів. По-перше, це спроба ре-соціалізації та реабілітації. Людина пише та відокремлює ті переживання, страждання та біль. Як би це пафосно не звучало, але це так. Друге, це донести правду, те, що ти бачив, те, що важливо, що, на твій погляд, має право на життя. Це може бути с точки зору літературної непрофесійно написано, але людина пише, бо її бентежить пошук правди. Третій момент лежить в площині бізнесу, коли людина намагається бути в тренді та заробити, як би це матеріально не звучало. Є ряд авторів, які піаряться. Хоча я не виключаю те, що вони дійсно були волонтерами та воювали. Тут іде питання попиту, який буде забезпечуватись товаром. В даному випадку літературою.

Фото Ярослава Матвєєнко

Серію інтерв’ю з учасниками проекту #ВетНамет читайте за посиланням

Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today