Волонтерка Наталія Юсупова: Командування медслужби ЗСУ дало вказівку не пускати мене на територію госпіталю (ВІДЕО)

41

Студію «Журналіста» відвідала відома волонтерка і громадська діячка Наталія Юсупова, яка з моменту Революції Гідності, а потім початку АТО (зараз ООС) на сході України регулярно допомагає пораненим українським солдатам, разом з іншими волонтерами відвідує госпіталі, спілкується з хлопцями та їхніми рідними.

У ході бесіди гостя розповіла, що командування медслужби збройних сил України (командування Медичних сил ЗСУ) дало вказівку не пускати її на територію госпіталю через те, що Наталія Юсупова публікує в соцмережах пости, в яких критикує владу.  Крім того, за її словами, таке розпорядження стосується також волонтерки Наталії Воронкової, яка критикує роботу медслужби ЗСУ (Медичних сил ЗСУ).

 – Що відбувається в госпіталі?  Чого бракує?

 – Замість слова «я» казатиму «ми», тому що я не одна в госпіталі, а під словом «ми» я матиму на увазі інших дівчат та інших хлопців, які займаються волонтерською діяльністю.  Якщо буду говорити «я», це буде якось нечесно.  Ми – це вся волонтерська спільнота.  Дружимо ми чи не дружимо, але всі допомагають і дуже багато роблять для поранених, для бійців, для хлопців не поранених, але з тяжкими хворобами.

Так вийшло з 2014 року, що моя сторінка стала джерелом – для когось натхнення, щоб допомагати, для когось інформаційною, для когось – дізнатися, що і де відбувається і на фронті, і в госпіталі, і взагалі в політиці.  Я себе вважаю не тільки волонтером – я громадянин цієї країни, я не можу просто так дивитися, сходити в госпіталь і все.  Я висловлюю свої політичні погляди, свою думку.  Я вважаю, що кожен громадянин країни в такий важкий час повинен самовиражатися.

 – Така активна волонтерська діяльність забирає багато часу. Де Ви черпаєте сили, щоб усе встигати?  Хто Вас підтримує?

 – Не повірите, пости я пишу, здебільшого, коли кудись біжу або в машині.  Я пишу, потім 10 разів виправляю, пропускаю коми. Ввечері приходжу додому – постійно потрібно відповісти на повідомлення, дзвінки, скоординувати людей.  Що стосується мого сина, він отримав освіту політолога в Британському університеті, він там і коледж, і школу закінчив, а зараз і в Колумбійському вивчає політику.  Він мій консультант, я йому повністю довіряю, він абсолютно незалежна людина, ніхто йому не платить за думку, коментарі.  Він знає політику як професіонал, він її вивчав багато років.  Ще краще, коли він розповідає про геополітику.  Якщо ти розумієш, що відбувається в світі, ти будеш розуміти, що відбувається в Україні.  У нас в Україні така демократія, що все вже перетворюється на хаос, і на території України просто живуть і діють сотні організацій, дика пропаганда «русского мира», чого взагалі не повинно бути.  Тому у мене є образа на попередню владу, при тому, що звичайно, Петро Олексійович та інші зробили багато, але в перші роки у мене було багато критики.  Мене за це сварять, кажуть, що я зробила внесок у те, що Зеленський прийшов.  Я вважаю, що повинна бути конструктивна критика.  Я не можу піти до нього в кабінет і сказати, що вважаю за потрібне.  Яка зброя у нас є?  Наша сторінка в Facebook, де можу про це писати.  Повірте мені, я не пишу 70% того, що могла б написати.  Просто не хочу сварити, і так усі посварилися навколо.  Хотілося якось донести до Міноборони, до керівництва.  Це діяло.  Мені начальник госпіталю говорив, що коли я пишу пост, то адміністрація президента реагує відразу.  Зараз така неприємна ситуація в країні, відбувається повернення в «русский мир», це відбувається дуже активно.

Що відбувається в госпіталі?  Туди заборонили пускати на територію мене, Юсупову, і є ще волонтер (не буду говорити прізвище) і колишнього народного депутата Оксану Корчинську, яку просто можна назвати мамою волонтерського руху.  Вона жорстка людина, могла і по шапці надавати, скільки ми могли в думках не сходитися, але вона могла своєю величезною доброчесного рукою просто накласти вето на те, що, припустимо, витворяли люди, які робили неправильні речі в госпіталі з пораненими або на фронті.  На жаль, вона вже не депутат, а люди, які працювали в госпіталі, отримали генеральські погони і вирішили, що оскільки вони письмово не можуть написати, щоб мене не пускали, то вони просто усно дали розпорядження мене не пускати.

За цей рік, з серпня по серпень, були закуплені величезні суми апаратури в реанімацію.  Цим займалася я як організатор.  І монітори, і був зроблений ремонт над реанімацією.  І після цього не пускати мене.  Але у нас ще й такий волонтерський рух, який, я вважаю, розділений.  «Юсупову не пускають? Ну і класно».  Якщо б ми об’єдналися, прийшли до керівництва і запитали, що відбувається, я думаю, що такого б не було… ну, у нас одні волонтери заїжджають за перепустками, а я з вісьмома сумками йду через прохідну кілька разів.  У керівництва, я так розумію, це елемент приниження.  Але я пройду через це, мене і не так принижували за ці роки.  Начальник відділення психіатрії (полковник) писав мені матюки з погрозами, інший мені казав: «Я офіцер, а ти – ніхто».  Вони писали на мене скарги керівництву. Попри те, що в цьому госпіталі працюють чудові лікарі, справжні офіцери, люди честі, які врятували тисячі життів.

Ви питаєте, що мене надихає?  Ось такі люди.  Я розумію, що потрібно перетерпіти, влада рано чи пізно зміниться.  В який бік вона зміниться?  Я оптиміст, я розумію, що все одно ми так просто не здамо те, що вже є, хоча воно сильно зламано. Все одно патріотів багато, я вірю, що вони не здадуть.  Київ точно буде наш.  Я завжди кажу, що сьогодні він генерал, а завтра – пенсіонер.  Що мною рухає?  У нас чудові люди.  Якщо говорити про війни, то звичайно, різні бувають.  У нас чудові хлопці та дівчата воїни, які свято вірять і свято люблять свою землю, свято люблять свою країну.  Дивишся на нього, йому 18 років, а він уже готовий йти і без руки, і без ноги, і з пораненням, але хоче повернутися на фронт.  Лежить чоловік, температура 40, а він думає, щоб швидше до пацанів, до побратимів повернутися.  Як не йти далі?  Заради тих, хто помер.  Ось у нас в госпіталі.  Як вони хотіли жити. Як можна забути, розтоптати їх могили після всього?  Один раз поранений – повертається, вдруге поранений – повертається на фронт.  Він же помер заради чогось?  Ми не можемо на це наплювати, я вважаю.  Кожен з нас розуміє ціну всіх цих років війни.

 – Чому в Україні розділений волонтерський рух?  Як об’єднати всіх цих людей?

Цей поділ у волонтерів для мене найбільший біль за час війни.  Мене так не дратують сепари і ватники, я все це важко перенесла.  І навіть зараз все одно не поважають твою працю, це боляче і прикро, тому що це свої.  Стільки перетерпіти всього.  Разом можна гори перевернути.  Наприклад, у наших воїнів, якщо в палатах взяти, у них немає такої ненависті.  Люди, які пройшли війну, розуміють.

Є люди, яким я ніколи не пробачу бруду і брехні.  Але вони допомагають іншим, Слава Богу.  Ці люди все одно працюють на благо України.  Так, мого кола людей в госпіталі дуже мало, на жаль.  Так склалось.  Але багато допомагали фінансово в тому числі.  Наприклад, Притула купує тепловізори і не тільки, це все дорого коштує, а ліки, лікування.  Тобто, багато багатих людей теж допомагали і допомагають.

 – Про добрі справи треба говорити, чи все ж добрі справи треба робити тихо?

 – Ось це «допомагайте мовчки» люди придумали, які не хочуть нічого знати про це.  Я підписана на багато світових зірок (і Голлівуду, і британських, і активістів), і чию б сторінку Ви не відкрили, у всіх є громадянська активна позиція.  Наші зірки, здебільшого, осторонь, тільки одиниці, як Притула, гурт «Антитіла», Тарас Тополя – низький уклін.  Я вважаю, що в наш складний час є волонтерська діяльність.  Наше головне завдання – залучити більше людей.  Як це зробити?  Від кого, якщо не від волонтерів, Ви повинні дізнатися, що відбувається в госпіталі?  Мені байдуже на тих, хто пише, що добро повинно бути тихим.  Де вони це взяли?  Не зрозуміло.  Якщо ти допоміг комусь, то ти не зобов’язаний про це кричати, а можеш і написати, щоб інші так зробили.  Так роблять у всьому цивілізованому світі, це свого роду як звіт активіста, волонтера.  Я писала про це, пишу і буду писати.  Я вранці прокидаюся, вмикаю зведення штабу ООС (раніше АТО), також заходжу на сторінки фонду «Повернись живим» та інших волонтерів.  Люди повинні про це знати.

Я в Британії бачила бокси в супермаркеті на армію.  Ми підійшли і уточнили, вони ж забезпечені, а у мого сина викладач – генерал армії, він сказав, що там у Британії розуміють, яку важку роботу виконують наші хлопці на фронті.  Вони стримують величезну силу.  Той генерал сказав: «Ми розуміємо, що якщо Вас накриє, потім і нас накриє.  Але у вас в Україні народ цього не розуміє».

Важливіше, що відбувається в країні, а не особисті амбіції.

 – Чи є команда близьких Вам людей, які поділяють Ваші думки, Вашу позицію, підтримують у тому, що Ви робите?

 – Перш за все це моя сім’я, моя мама.  Вона раніше і в госпіталь приїжджала, їжу привозила.  Їй це важко дається, вона починає плакати.  Її старший брат пройшов війну, дійшов до Берліна.  Вона пам’ятає ці наслідки, тому їй важко.  Це також мій син. Попри те, що він за кордоном навчається, він допомагав мені і допомагає, в госпіталі був неодноразово.  Він мене дуже підтримує.

Звичайно, це волонтери госпіталю, вони мої однодумці (Віра Тимошенко, Оля Протасова, Юля Бутусова, Віра Совалій, Наташа Козина, Алла Литвинчук, волонтери Наталія, Андрій і Сергій).  У нас є кістяк.  Хочеться про багатьох сказати.  Вони так за хлопцями доглядають.  Звичайно, це і дівчата з персоналу госпіталю.  Вони там гарують, роблять величезну роботу, а медсестри – вони розриваються.  Звичайно, прекрасні лікарі (хірурги). Лікарі життя рятують в реанімації.  Ви не розумієте, як вони рятують людей, на яких просто немає живого місця.  Це важко.  Ці роки так пролетіли.  Мені здається, що у мене не було іншого життя.  Цінності помінялися.  На даний момент я вважаю, що головне, щоб був мир у країні, щоб був дах над головою, комфорт якийсь, а головне, щоб усі були живі і здорові.  Я бачу очі матерів, це дуже важко.  Війна не варта того, щоб гинули кращі хлопці країни, особливо молоді.

Так покажіть ви цих людей.  Кажуть, українці якась не така нація … У нас приголомшлива нація.  І скільки людей виїхало за кордон, стали зірками, професура викладає в Америці, в Британії.  Це неправда, що українців знають з поганого боку.  Коли я приїжджала до сина, приходила до школи, директор і його дружина мені руку тиснули і на зборах розповідали, що мама Саші – волонтерка.  Мене запросили на зустріч у Британський парламент, я показувала дитячі малюнки, фотографії військових.  Потім мій син організував зустріч у Британському елітному інтелектуальному клубі, членом якого був Черчилль, королівські особи.  Був український вечір, виступав Володимир Омелян, було подружжя Корчинських, був український посол, члени парламенту.  Аплодували, коли виступав наш міністр.  Люди бачать інших людей і змінюють думку.  Американські військові льотчики приїжджали в госпіталь, просто тому що побачили наші публікації, волонтерів, і вирішили провідати наших хлопців.  Один хлопець з Німеччини каже: «Ну, у вас же громадянська війна.  Росіяни ж нормальні».  Як тільки він поспілкувався з нашими воїнами, вийшов: «У мене зовсім інша думка про все, я з людьми поговорив, з військовими поговорив – кругозір абсолютно змінився».

Тому я завжди кажу, що потрібно приходити, говорити з хлопцями.  Не обов’язково приходити в госпіталь.  Мені здається, в кожному будинку, на кожній вулиці, в кожному маленькому місті є Спілка ветеранів, де можна поспілкуватися з воїнами і знати, що взагалі відбувається, як відбувається.  Хлопці із задоволенням розкажуть, покажуть, бо не можна труїти людей, які стільки років на війні.  Через 15-20 років, як каже мій син, Росії взагалі не буде – її просто розділять.  Може і буде, але невелика частина.

Я і моя сім’я зайняли жорстку позицію.  Ми з цього шляху не збираємося сходити.  Якщо я сказала, що я волонтер, я підтримую свою армію, свій народ, значить так і буде.  Треба людям консолідуватися, перестати один одного обзивати, краще боротися з окупантами, ватниками і сепарнею.  Це мій заклик.  Якщо це станеться, то нас ніхто не переможе.

Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today