27 липня в Києві пройшли треті і крайні тестування до національної збірної «Ігри Нескорених». Столичні тестування стали наймасовішими і завершальними етапу тестувань до проведення Національних змагань.
На тестуваннях в Києві за весь час існування проекту (прим. ред. В 2020 році Україна братиме участь втретє в Іграх нескорених) цього року була рекордна кількість учасників:150. Для порівняння, в Києві, на Національних змаганнях того року було 180 учасників.
Крім таких вже традиційних видів спорту як легка атлетика (біг, стрибки в довжину, штовхання ядра), веслування на концепті, велоспорті на шосе, пауерліфтингу, плаванні та стрільбі з лука, в столиці учасники мали нагоду випробувати себе у велоспорті на велосипедах з ручним керуванням (лежачих) та бігу на візках.
Захід проводили на базі Центрального спортивного клубу Збройних сил України.
На тестуванні побувала кореспондентка «Журналіста», яка поспілкувалася з учасниками тестувань:
Дмитро Олійник (79-та окрема десантно-штурмова бригада, місто Миколаїв)
В червні 2014 року отримав поранення на висоті «Браво» на кордоні з Росією. Маю складні поранення:уламки в печінці, в тазу. Вважаю, що народився в сорочці. Беру участь в тестуваннях та відборі на Іграх нескорених вже третій рік поспіль. Основний вид спорту – веслування на тренажері. Ще подобається стрільба з луку та, на жаль, в рідному місті немає можливості тренуватися в цьому виді спорту. В Миколаєві є багато охочих, але немає бази, луків, кваліфікованих тренерів, є аматори, але в них немає дозволу тренувати, відсутнє фінансування. До Одеси далеко їздити. До поранення займався єдиноборствами, грав в баскетбол. Веслування на тренажері тому, що в мене в рамках тримають фізичні навантаження. Взагалі, якщо чесно, на сьогодні лікарі мені забороняють і бігати, і дуже не рекомендують навіть веслування, так як стан здоров’я погіршується. Сьогодні планую спробувати стрибки в довжину, колись займався саме стрибками в довжину. У веслуванні немає навантаження на суглоби, в мене як раз проблеми з кульшовим суглобом, немає такого навантаження. Дізнався від тренера у спортзалі, встиг зареєструватися в останні дні в 2017 році. І непогано нагріб, не дивлячись на те, що сів на тренажер в перший раз. В 2018 році мене познайомили з дворазовою абсолютною чемпіонкою світу Оленою Буряк у веслуванні на тренажерах, чемпіонка світу у веслуванні академічному. Вона з Миколаєва, я в неї зараз єдиний підопічний. Атмосфера тут класна.
Дмитро Бутман (батальйон «Донбас», 93-тя окрема механізована бригада «Холодний Яр», Київська область)
Я отримав контузію взимку 2014 року біля Донецького аеропорту. Травму хребта згодом «допоміг» заробити важкий бронежилет. Дослужував та доліковувався як водій – санітар медичної роти 93-ї ОМБР. Минулого року в «Іграх нескорених» брали участь мої друзі, я ж тільки долікував спину тож за станом здоров’я не зміг. Види спорту обрав легкоатлетичні, ті, що мені подобаються і я трішечки вмію: велоспорт та біг. Бо важкі види порту, наприклад, веслування на концепті або там, де чимале навантаження на хребет, мені не можна. Раніше займався боксом (в мене є розряд), вільною боротьбою. Мотивація моєї участі в «Іграх Нескорених»: здоров’я, спілкування з побратимами, довести, що українські військові не тільки воюють, а й здобувають спортивні перемоги, і що саме важливе – фізичне задоволення від спорту, так звана «м’язова радість» в житті кожної людини.
Котовенко Андрій (7й батальйон добровольчого українського корпусу, 93-тя окрема механізована бригада «Холодний Яр», місто Боярка)
Коли в 2017 року я лежав на реабілітації у Німеччині, у соцмережах я побачив об’яву в соціальних мережах щодо «Ігор нескорених». Тоді я відновлювався після 22-ї операції, тож я поставив собі за мету приїхати сюди. Отримав поранення на шахті «Бутівка». Служив в артилерії, піхоті та розвідці. Сьогодні беру участь у пауерліфтінгу, адже в цьому виді спорту можна не задіювати ноги (у мене травма стегна), також спробував велосипед, на якому не сидів років десять, і проїхав цілих п’ять хвилин, хоча після першої хвилини було бажання злізти з нього. Ще планую постріляти з луку і штовхнути ядро. В юності я займався боксом та рукопашним боєм. Завдяки спорту я стою на двох ногах, а не на одній, і живу повноцінним життям. Коли мене виписали з лікарні після 16-ї операції та року «ледь ходіння», я зрозумів, що потрібно щось робити. Мені пощастило потрапити до Німеччини, бо я не погоджувався на ампутацію. Моя мета та мотивація – для мене це шлях, яким я зараз іду. Шлях боротьби в першу чергу з самим собою, шлях сили духу і сили тіла, бо вони взаємопов’язані. В здоровому тілі – здоровий дух. Атмосфера тут приємна: зустрів старих друзів».
«Спорт впливає на чоловіка дуже гарно. Він кинув палити, займається спортом, бере участь у місцевих змаганнях», – додає дружина ветерана.
Олександр Сеньовський (128й гірсько-піхотний батальйон, місто Тернопіль)
Я отримав поранення біля Троїцького, під час подій біля Дебальцевого в лютому 2015 року. Знайомі скинули мені посилання на реєстрацію в «Іграх нескорених», так і дізнався. Багато хто з них уже неодноразово брав участь не тільки у відборах, а й у самих змаганнях в Австралії. Я ж беру участь вперше. Сьогодні спробував велосипед, ручний велосипед, стрільбу з луку. Щойно познайомився з бігом на візках та це трішки не моє. Щодо видів спорту я обираю з тих, які мені доступні. Біг мені не доступний, до силових видів спорту відношуся з апатією, катання у візках просто не зацікавило. Стрільба з луку сподобалась. Я думаю постріляти цікаво всім. Мотивація участі – вирішив спробувати себе, досить сидіти вдома, потрібно брати участь у таких цікавих заходах. Можливості тренуватися є всюди, їх треба просто знаходити. Велоспорт, наприклад, можна їздити в парку або навколо озера. Для велосипедів лежачих буде тренажер у Львові, тож можна буде їздити туди. З пріоритетним видом спорту поки що не визначився. Зустрів багато старих знайомих, познайомився з новими: мені такі заходи подобаються.
Сергій Храпко (30-та окрема механізована бригада імені князя Костянтина Острозького, місто Київ)
Я отримав поранення в селі Луганське біля Дебальцевого. У відборі беру участь вдруге. Коли був перший відбір, я ще проходив лікування, на жаль, дізнався від волонтерів. Спробував стрільбу з луку, плавання, штовхання ядра, ручний велосипед, оскільки ці види спорту доступні мені за станом здоров’я. Системно спортом раніше не займався, час від часу просто для себе. Минулого року спонтанно спробував стрільбу з луку, вийшло непогано, як і цього року. Намагаюся брати участь у всіх змаганнях: хочеться показати своїм двом дітям приклад, довести собі та оточуючим свої можливості, незважаючи на те, можеш ти чи не можеш, або чого в тебе не вистачає. Після ручного велосипеду трохи болить рука, а так цікаво, не дивлячись на деякі незручності. Можливо, з часом, якщо я оберу його як пріоритетний вид спорту буде можливість прилаштуватися. Зараз складно сказати. Такі заходи – файне місце для зустрічей знайомих, спілкування. Багато хто дійсно стає на ноги та й життя вирівнюється саме завдяки спорту.
Василь Буряк (підрозділ «Сокіл») та Роман Руденко (підрозділ «Сокіл», підрозділ КОДР (Корпус Оперативно-Раптової Дії) Чернігівська область)
Поранення я отримав під час виконання службового обов’язку у місті Торецьк Донецької області (Василь). Поранення я отримав при затриманні злочинця, зараз працю в підрозділі «КОРД» (прим. ред. Корпус Оперативно-Раптової Дії) (Роман). Ми вперше беремо участь у тестуваннях, дізналися від знайомих, які брали участь. Основний вид спорту пауерліфтінг та можливо спробуємо і інші види спорту, штовхання ядра, наприклад, подивимось. Займаємось спортом постійно, така служба, що потрібно бути всебічно спортивно розвиненим. Пауерліфтінг – це свого роду силовий екстрім. Для мене мотивація – довести собі. Щоб можна підкорювати нові вершини (Роман). Знайомства, спілкування, розвиток, для мене такий захід-само мотивація (Василь). Атмосфера тут тепла, дружня, просто супер. Таке враження, що ми не вперше тут.
Іван Казаєв (батальйон МВД «Січеслав», 81-ша окрема аеромобільна бригада, місто Дніпро)
Я – врач-хірург, ветеран, наразі займаюсь стрільбою з луку, беру участь у відборах «Ігор нескорених» уже втретє. Мені це подобається. У Дніпрі ми заснували Асоціацію адаптивної стрільби з луку для того, щоб наші бійці та волонтери отримали можливість тренуватися. Внаслідок проходження служби в мене прогресувала недостатність артеріального клапану. Мені поставили протез. Довелося звільнитися і я пішов добровольцем. Був під Донецьким аеропортом, якийсь час під Водяним. Спортом не займався, в мене не було на це часу, займався йогою для того, щоб відновитися після днів праці в операційній. Помірне фізичне навантаження необхідне для підтримання себе в тонусі та щоб позбавитись стресу. Зараз я займаюся фізичною реабілітацією , з бійцями працюю безкоштовно, намагаюсь долучити людей до здорового способу життя. Особисто для мене на момент операції та звільнення стрільба з луку була єдиним доступним методом фізичної активності. Крім того, залишилась якась недосказанність, незавершеність, можливо, якась внутрішня агресія. Стрільба з луку все-таки допомагає сконцентруватися та заспокоїтися, а заразом і не забути навички стрільби з вогнепальної зброї. Гарний спосіб відволіктися від щоденної рутини. Дізнався я, коли до нас в Дніпро приїздила Івона Костіна в листопаді 2016 року. На той момент я стріляв з дерев’яного луку, просто тренувався для себе. Для мене це було хобі. Згодом купив собі професійний лук Олімпік. Взагалі беру участь і в регіональних, і в національних змаганнях разом із здоровими лучниками. Паралучний спорт за деякими категоріями не доступний для мене, тож змагаюся на рівні зі здоровими. Мені подобається атмосфера «Ігор нескорених». Особливо те, що хлопці та дівчата, які отримали серйозні травми, знаходять в собі сили, і спорт їм в свою чергу ці сили дає, для того, щоб жити та рухатись далі, спілкуватися, виходити з кокона. Тут дійсно декілька аспектів – фізичний, психологічний та соціальний. Навіть якщо вправи не складні, людина звикає до того, що їй або йому під силу виконати такі вправи, далі планка піднімається. Я не претендую на місце в збірній цього року, на моє щастя, можу поїхати в Гаагу і сам. Те, що комусь із хлопців та дівчат це дуже потрібно, та це може дати якийсь поштовх для подальшого розвитку з цього жаху з бойових дій та цих страшних подій, лікарень, повертатися поступово до активності, це дуже добре.
Цього року разом із тренерами в тестуваннях учасникам допомагали ментори: учасники збірних минулих років.
Більш детально про те, як проходили тестування в Києві, дивіться у сюжеті «Журналіста»:
Нагадаємо, що «Ігри нескорених» (англ. Invictus Games) — це міжнародні спортивні змагання в паралімпійському стилі. Змагання були засновані онуком королеви Великобританії Єлизавети ІІ герцогом Сассекським у 2014 році для бійців, які отримали травми та поранення, виконуючи свої службові обов’язки. «Invictus» у перекладі з латини означає «непереможний», «незламний» або «нескорений».
Національні змагання «Ігри нескорених» відбудуться 14 вересня. Імена учасників української збірної буде оголошено 17 жовтня.
Четверті міжнародні змагання «Invictus Games» пройдуть 9-16 травня 2020 року у Гаазі, Нідерланди.
Фото і текст Ярослава Матвєєнко
Як повідомляв «Журналіст», в Одесі відбулися другі національні тестування до української збірної «Ігри Нескорених».
Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today
