В Україні родині з Казахстану допомогли знайти родича, який загинув у Другій світовій війні (ВІДЕО)

97

Фото: скріншот із відео
Дорога пам’яті довжиною в 75 років. Данина Пам’яті українського народу героям казахського народу, загиблим за визволення нашої країни.
Днями в Києві в Організації ветеранів України відбулася зустріч голови Ради Організації ветеранів України Віктора Шмакова, голови Ради Київської організації ветеранів ракетних і космічних військ Олександра Наумова з рідними солдата, який загинув під час Другої світової війни, які приїхали з Казахстану. Бесіда була присвячена знаковій події: після довгих років пошуків казахська сім’я знайшла місце могили свого родича.

«Нас було 10 дітей. Я наймолодша. Коли мій брат (молодший лейтенант, командир взводу Жидебаєв Ахметуалі – ред.) загинув у Другій світовій війні, мама плакала, страждала. Тому що ми не могли його знайти. Раніше так не шукали, у нас і не було інформації, щоб хоча б почати пошуки. А тут рік тому мій другий брат (Ахметолла – ред.) приїхав і повідомив, що хтось йому сказав, що прізвище загиблого нашого родича значиться в місті Славгород Дніпропетровської області. Відтоді все й закрутилося. Допомогла моя племінниця Айна Бакімбаєва. Також дякую за підтримку і допомогу Посольству Республіки Казахстан в Україні. Дякую ветеранам і всім, хто допоміг. Дякую за Вашу працю», – зазначила сестра солдата, який загинув під час Другої світової війни, Сара апа Алибаєва.

У свою чергу сама Айна Бакімбаєва поділилася спогадами про те, в чому полягала головна проблема, через яку десятки років її сім’я не могла отримати жодної інформації про загиблого родича.

«Мій дядько десь знайшов тільки адресу, де було вказано місто Славгород, Дніпропетровська область та прізвище і ім’я загиблого – Жидебаєв Ахметуалі. Але дядько раптово помер і навіть не сказав нам, звідки у нього ця адреса. Потім я почала шукати на різних сайтах, де є імена і якась інформація про загиблих під час Другої світової війни. Але в списках на цих пошукових сайтах не було молодшого лейтенанта Жидебаєва Ахметуалі, який був командиром взводу. Як потім виявилося, на пам’ятнику було спотворення, помилка і в імені, і в прізвищі. Коли все ж стало приблизно зрозуміло, де може бути могила, ми звернулися до Посольства Республіки Казахстан в Україні. Приблизно з літа ми почали листування з питання пошуків могили нашого родича, і в січні за 4 дні до нашого запланованого приїзду в Україну я отримала лист від Сабіта Кенесваєвіча з фотографіями, де повідомлялося, що знайшли могилу, там був напис. Це щастя для нас. Я не знала свого дядька, але я все життя чула про нього. Мама багато розповідала. Її не стало 10 років тому, коли їй було 80 років, вона до останнього дня плакала і сподівалася, що ми знайдемо могилу її брата. Це було нашим обов’язком – знайти, привезти жменьку землі, помолитися, що ми і зробили. Спасибі велике всім, хто нам допоміг», – розповіла журналіст і родичка солдата, який загинув під час Другої світової війни Айна Бакімбаєва.

Крім того, під час зустрічі глава Ради Київської організації ветеранів ракетних і космічних військ Олександр Наумов наголосив на важливості роботи Організації ветеранів України в рамках «Естафети Пам’яті до 75-ї річниці визволення України».
Він зазначив, що така робота триває в першу чергу завдяки генерал-лейтенанту, главі Українського фонду пошуку «Пам’ять» Михайлу Криську, а також заслуженому працівнику культури України, члену НСЖУ і редактору «Книги Пам’яті України» Едуарду Арутюняну.
Як пояснив глава Ради Організації ветеранів України Віктор Шмаков, незважаючи на те, що пройшло стільки часу, робота з пошуку загиблих триває, і в Україні вона йде досить активно.

«Україна була 1250 днів під фашистським чоботом. Були зруйновані міста, села, заводи і так далі. Захищали і звільняли Україну представники всіх народів тоді Радянського Союзу. Серед них було і багато представників казахського народу. На превеликий жаль, багато хто з них тут і загинули. У той час часто ховали людей в братських могилах, часто не зазначаючи місць таких поховань. Тому з часом у нас була організована пошукова робота. В Організації ветеранів України для нас це обов’язкова, але не основна робота. Проте, ми цим активно займаємося. Зараз у нас є два основних напрямки. Один з них можна назвати фізичним, коли люди з якихось джерел визначають місця проведення бойових дій і знаходять речі, які дають інформацію про ті події і загиблих людей. Це щастя, якщо є військовий медальйон з прізвищем. На жаль, таких випадків все менше. Але в епоху сучасних технологій у нас розвинувся ще один напрямок, який я б назвав інтелектуальним. У нас є знавці, які навчилися працювати з архівними документами, завдяки своїм контактам і сучасним технологіям, засобам комунікації. Коли Сабіт Кенесваєвіч (Сабіт Бекмуратов – полковник, військовий аташе Посольства Республіки Казахстан в Україні – ред.) звернувся до нас, ми зобов’язані були це зробити. Потім ми звернулися до дніпропетровської Організації ветеранів. Спочатку здавалося, що буде легко і просто. Але на місці виявилося, що було перепоховання в братську могилу, таке часто буває. Ми стали шукати додаткові відомості, щоб знайти місце могили. Нам це вдалося», – розповів Капітан 1-го рангу, голова Ради Організації ветеранів України Віктор Шмаков.

Більш докладно про це дивіться у відеоверсії інтерв’ю з представниками родини з Казахстану, які знайшли могилу свого загиблого родича на території України, заради чого і приїхали до нас, а також з головою Ради Організації ветеранів України і головою Ради Київської організації ветеранів ракетних і космічних військ, які активно допомагали і сприяли пошукам.

Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today