Ганна Скоріна: Ветеранська література – це книжки про людські цінності

128
Фото Ярослава Матвєєнко

З 22 по 26 травня в Києві на території Мистецького Арсеналу пройшов IX Міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал». Ветеранський намет, поставлений прямо посеред подвір’я, де продавали військову літературу, створив неабиякий ажіотаж серед відвідувачів. Кореспондентка «Журналіста» Ярослава Матвєєнко взяла інтерв’ю в учасників цього непересічного проекту.

Ганна Скоріна – унікальна дівчина,  авторка міні-проекту з хештегом #Книги_про_Війну. Ганна склала список книг про російсько-українську війну, виданих з 2014 по 2018 рік, і вже готує список за перше півріччя 2019 року. Зараз у списку біля 400 книжок, на червень цього року їх вже буде біля 500.

Що стало поштовхом для проекту? Наскільки я  розумію, ти єдина в  Україні цим займаєшся?

Не тільки я займаюсь, чому ж. Точно знаю, що Марина Рябченко досліджує цю тему з погляду літературознавства. Я займаюсь цією темою просто як звичайна людина, яка складає список. З моїм чоловіком, який повернувся з війни, та підчас проходження ним служби, у нас виникали непорозуміння і конфлікти. Я розуміла, що людині важко і він не все каже, та я сама боялася сказати або зробити щось не те. В наших відносинах могла з’явитися велика тріщина, якої я не хотіла.  Крім чоловіка були ще друзі, які повертались. Оскільки я люблю книжки, я почала читати все, що видавалося на цю тему. Військові, волонтери, переселенці,  вони на власні очі бачили війну і говорили про неї. Так потроху книжки збиралися і вже наприкінці 2017 їх було 200. Системної розповіді про книжки на цю тему я не знайшла, тож захотіла розказати про них людям, більшість з яких думала, що таких книжок небагато. Тому вирішила зробити цей список, щоб люди знали, які книжки є, знайти їх за назвою та автором. Я ще намагалася писати, де їх можна придбати, розподілила їх на ті, які написані ветеранами, переселенцями, поезію, дитячі книги, дослідження про інформаційну війну. Крім того, намагаюся писати свої враження про кожну книжку не як літературний критик, а як простий читач. Хочу заохотити до читання такої літератури, звернути на них увагу. Там немає крові або чогось такого. В переважній більшості це дуже хороші книжки про людські цінності, написані з гумором. Деякі точно потрібно вводити в шкільну програму.  

Багато дитячих книжок про війну?

Насправді, їх мало. Нещодавно прочитала написані Оленою Мокренчук «Аліска-фронтова лисичка» та «Афінка з Куби» – чудова підліткова та дитяча література. Дуже коректно написано про війну. Можу порадити книгу Кості Блажко “Про звіряток для маляток: і хлоп’яток, і дівчаток”. Вона хоч і не про війну, та такі книжки потрібно читати. Для дітей про війну та для дітей написаних військовими приблизно 20 книжок.

Яку першу книгу про війну ти прочитала та яка справила найбільше враження?

Євген Положій “Іловайськ”. Вона для мене була і залишається важкою. Скажу чесно, не всі чотириста прочитала. Настільки їх люблю, що виділити якусь окремо одну важко. Є, наприклад, книжки, коли батьки видають книжку свого загиблого сина, його вірші. Їх читаєш по-особливому. Книжки жінок-волонтерів, написані про хлопців, зворушують турботою. Силою цих жінок захоплюєшся. Книжки хлопців військових просто класні по свої суті. Вони написані з тонкими їдким гумором, який надихає та мотивує.

Яка остання прочитана тобою книга? Що читаєш зараз?  

Читаю Валерія Ананьєва «Сліди на дорозі», вона не схожа на інші. Хоча автор каже, що це художня книжка, віриться з трудом. У книзі є QR-коди, через які можна завантажувати фото і відео, вона інтерактивна.  

Література про «Небесную сотню» та Майдан входить до списку?

Деякі книжки беруть початок з подій на Майдані і закінчують початком війни. В майбутньому хочу скласти і такий список, а також список кіно документального та художнього. Воно є  і починає набирати обертів, і за моїм підрахунками таких стрічок вже біля 30.

Чи є плани створити сайт або навіть видати окремо цей список, зібрати все в одному місці?

Такі плани є, просто треба сісти і зробити, так як це не основна робота. Це маленький волонтерський проект. Я не очікувала, що він буде користуватися таким широким попитом. Думала, що він буде цікавий лише «своїм», кому ця тема болить. Хочеться, щоб люди знали, що у нас ще  є книги, і нам потрібно працювати ще й на інформаційному фронті.

Які враження від проекту #ВетНамет?

Цей проект унікальний тим, що в одному місці зібрані книги про війну: є шикарна можливість вибрати книжки на будь-який смак. Після прочитання цих книжок ви по-іншому подивитись на життя і, можливо, якісніше.

Більше за все я люблю ці книжки за те, що вони безцінні для історії, архів не редагованої літератури. Вона не пройшла цензуру: хлопці і дівчата пишуть те, що вони відчували, бачили. По цим книгам можна буде вивчати саме цю війну.

Сама написала б книгу і про що вона б була?

Це велика відповідальність. Хіба що з боку дівчини та дружини, яка чекає, щоб підтримати. Звичайно, в кожного свій досвід. В таких родинах багато розлучень. До такої книги потрібно підключати психологів. Мій особистий досвід: перші пів року не чіпати людину взагалі. Так, є різний фінансовий стан. Та я була готова пів року не чіпати його. Коли він повернеться. Так довелося працювати одній. Було важко, та я не хотіла, щоб людина заглядала в пляшку чи лізла в петлю. Хотіла, щоб він почував себе комфортно. Він приїхав, він вдома, я на роботі, він мене зустрічав з роботи, ми ходили гуляти містом- він пізнавав наново Київ, якого майже не бачив понад 3 роки поки був на війні. Обмінювались кумедними картинками- то я йому щось вишлю, то він мені.  Я не проїдала йому мозок з тим, що він хоче та планує робити. Єдине що я  ненав’язливо пропонувала йому час від часу те, що дотичне до його інтересів. Якщо ти хочеш зберегти стосунки, бачиш, що йому тяжко,  потрібно цікавитись, витягати його кудись.  Головне не їсти душу і не проїдати мозок. Так, це тяжко. Ти хочеш допомогти, тобі важливо дізнатися про все і ти будеш зриватися. І я зривалася. Але ти або хочеш працювати над стосунками та працюєш або ти розумієш, що у тебе не вийде і йдеш.

Як справи на регіональному рівні з такою літературою?

В регіонах частіше за все це самвидав невеликим тиражем. Це не професійні продавці книг. Вони не знають, як і де розповсюджувати книги, як їх рекламувати, куди звертатися, щоб запропонувати свої книжки, як зробити промоцію. В ідеалі для цього потрібно зробити всеукраїнську літературну програму: щоб людина з регіону могла звернутися і їй надали професійну консультацію, як це робиться, або щоб це була окрема організація. Не можна сказати, що це погано, коли такі книжки видають коштом держави і розповсюджують по бібліотеках, та читач має мати й іншу можливість доступу для таких книг.

Читала ли ты что-то из зарубежной ветеранской литературы, и будут ли наши ветеранские книжки интересны за границей?

«Стальная воля» американского ветерана Шайло Харриса.  Список такой литературы тоже есть.  Думаю, будут, потому что у наших ветеранов-писателей уникальный опыт, так как военные действия происходят на родной земле.

Тобі цікава література з дитинства?

Так. Батьки спочатку дуже раділи, що їх Ганнуся така читаюча дитина, а потім пожалкували, бо я тягла додому все більш-менш цікаве «читацьке». Найбільше страждали бібліотеки: туди часто не повертала книжки, є такий гріх. Любила читати фентезі та фантастику. Отримала освіту бібліотекаря і працювала в Києво-Могилянській академії: там я відкрила для себе сучасну українську літературу. Потім друзі почали писати науково-популярну літературу і стала цікавитись уже всім. Я цікавлюсь всім цікавим, бо це життя, не можна весь час читати щось одне. З 2014 року у нас стався і продовжується справжній бум української літератури:її варто читати.

Чи читала ти щось з закордонної ветеранської літератури і чи будуть наші ветеранські книжки цікаві за кордоном?

«Сталева воля» американського ветерана Шайло Гарріса. Список такої літератури теж є. Думаю, будуть, тому що в наших ветеранів-письменників унікальний досвід, так як військові дії відбуваються на рідній землі.

Як ставиться чоловік до твого проекту?

Мушу зізнатися, що чоловіку моєму цей інтерес мій не те щоб не подобається він вважає, що достатньо того, що він бачив, а мені треба жити мирним життям.  Він каже, що захищав, і цього достатньо. Іноді продивиться і каже: «Ну, читай, хоча жахи війни тобі не дуже потрібні». Та в цілому ставиться поблажливо. Вважаю, що таких книжок має бути більше як мотивація для хлопців, щоб вони не впадали в депресію, щоб вони зрозуміли, що життя далі є, що це було недарма, що їх тут чекають, щоб вони не відчували цієї байдужості. Одна з таких книг «Життя після 16.30» Олександра Терещенка. Це однозначно початок мотиваційної літератури для військових. Та й не тільки для військових, для всіх нас. Прочитавши її, ти розумієш, що твої проблеми – це не проблеми взагалі.

Фото Ярослава Матвєєнко, Ганна Скоріна

Серію інтерв’ю з учасниками проекту #ВетНамет читайте за посиланням

Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today