Віталій Запека: Антивоєнний роман «Цуцик» з’явився в голові відразу і повністю

210
Фото Ярослава Матвєєнко

З 22 по 26 травня в Києві на території Мистецького Арсеналу пройшов IX Міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал». Ветеранський намет, поставлений прямо посеред подвір’я, де продавали військову літературу, створив неабиякий ажіотаж серед відвідувачів. Кореспондентка «Журналіста» Ярослава Матвєєнко взяла інтерв’ю в учасників цього непересічного проекту.

Надрукований спеціально до Книжкового арсеналу наклад «Антивоєнного роману Цуцик» Віталія Запеки розкупили за лічені дні, як і його першу книжку фотоальбом «Батальйон Полтава. Роки війни». Професійний фотохудожник Віталій Запека як ніхто інший правдиво зафіксував, як життя батальйону, де служив, так і людей, їх історії і місця, які він побачив і з якими познайомився під час війни. Зараз Віталій Запека пише нові книжки, в тому числі і дитячі.

Поділіться дитячими літературними спогадами. Що читаєте, читали? Улюблені книжки та автори,герої, розкажіть.

З першого класу до останнього в шкільні роки був найкращим читачем бібліотеки, навіть моя фотографія висіла. В щоденнику був унікальний запис «читав на уроці літератури», бо якщо мені не подобалось щось, я відкривав свою книжку і читав. Доходило до того, що класна керівнички вилучала у мене книжки на вході до класу. Я навчився протягати книги через друзів.  Читав абсолютно все, що було у друзів, в бібліотеках. За часів Радянського Союзу була епопея зі збором макулатури.  Після того як піонерзагону зараховували принесене, можна було поцупити макулатуру, віднести у вторсировину, і придбати якусь дефіцитну книжку.

Найбільше подобались твори Дюма, пригоди, про війну багато читав. Не думав, що доведеться воювати. Я був далекий від цього. Коли я завершав службу в армії, мені єдиному не запропонували йти далі. В потягу викинув свою шинель зі словами «Ніколи більше в формі». Як тут таке трапилось, то вже бігав сам і до добрату і до військкомату, щоб мене взяли.  Доклав неймовірних зусиль, що попасти до добробату. Начальнику штабу не сподобалася моя військова спеціальність – шифрувальник – вона не була потрібна. Моя громадянська спеціальність теж не фотохудожник. І крім того, на той час мені було 47 років. На щастя, він доручив мене позбутися психологу. Я зробив жінці фотосесію і начальник батальйону дізнався зі здивуванням, що найкраще за мене психологічні тести ніхто не проходив. Він передав мене комбату. Комбат сказав, що в них, у десантурі, плечі у хлопців у три рази ширші за мої, і що в мене хвилина на аргументи. Я сказав, що про ваш батальйон не знають у світі, а якщо я в ньому буду, на нього подивляться моїми очима. Мене прийняли і настільки швидко, що на першу ротацію  поїхав у громадянському одязі, а із зброї в мене був перочинний ніж. На під’їзді до Волновахи прийшов підписаний наказ, і я став повноцінним бійцем, тільки без броніка та зброї.

Про що Ваші книги?

Фотоальбом «Полтава» цікавий та унікальній тим, що діючий боєць та фотограф знімав кадри професійною технікою в трьох секторах війни з чотирьох, де я був, протягом трьох років зсередини. Тексти відповідають фото тих місць і людей, яких я фотографував. Державний архів Полтавської області прийняв у мене фотографії, а копії вони переслали в Київ, у Всеукраїнський архів. На фотоархівах вони поставили примітку «Зберігати довічно».  Це була велика відповідальність, щоб фото відповідали розповідям до них.

«Цуцик» – це розповідь про війну і людей від імені собачки. Книга сповнена гуманізму, і тому я вважаю, що це «антивоєнний» роман. Це, напевно, перший антивоєнний роман в Україні, тому, що б не траплялося, але гарних людей і добра все-таки більше.

Яку книгу колег порадите почитати? Яка їх книга вразила?

Дуже подобаються книги Юри Руденка, Мартіна Бреста, Кості Чабали.

Чи були б Ваші книги, якби не війна?

Ні. Я жив фотографією, мені це дуже подобалось, я був щасливий. Ще досі в мене залишилась звичка прокидатися о четвертій ранку, щоб більше побачити та зробити, чомусь навчитися.  Коли я  викладав свої фото з війни (або на фейсбуці, або в журнали відсилав), то скрізь мене просили написати пояснення – я писав. Мені, фотохудожнику з гарним рейтингом, було неприємно, що фотографія набирала вдвічі, втричі менше лайків, ніж пояснення до неї. Потім я звик, викладав уже світлину разом з поясненням. Непомітно для мене стали з’являтися тексти без фотографій. Взагалі не збирався публікувати нічого, поки мою творчість не побачив один полтавський видавець. Запропонував видати. Я почав збирати гроші: назбирав десь 36 тисяч гривень, з якими цей видавець зник. А я вже пообіцяв волонтерам, людям, бійцям, тож я почав збирати кошти вдруге.

Мої дописи побачив Василь Піддубний (автор-розпорядник збірок «Слово про війну», «Слово про війну-2, 3»), його зацікавили мої тексти. Він спитав, чи можна взяти, я погодився. Він попросив вісім-десять текстів. Щоб вибрати 2-3 найкращі. До останнього моменту я не знав, які саме і скільки він обере. Він надрукував все, що я вислав. Прибрав свої, щоб розмістити мої.  

«Цуцик» з’явився в період між фотоальбомом та «Словом про війну». В мене тоді народилася онучка. Спочатку чекали на онука, я написав казку про хлопчика Богданчика українською мовою. Потім виявилось, що все-таки буде дівчинка. З пересердя я ту казку про Богданчика видалив назавжди, про що зараз шкодую. Коли взяв на руки свою онучку, зрозумів, яке це чарівне створіння та в одну з ротацій почав писати книжку дитячу з назвою «Полінка». В передмові написав «Для дітей від 4-х до 80, 5 років». Прототип дідуся це я. Там про те, як, наприклад, псувати кашу, щоб дитина захотіла їсти, як правильно виривати зуби, як навчити їздити на велосипеді, читати, писати. Книжку протестував на побратимах, в кого є діти 4-5 років. Мій приятель з Харкова поніс книжку без мого відома у видавництво «Vivat»: вони знайшли мене та заключили контракт. Але щось процес затягується: вони оголосили вже шостий конкурс на ілюстратора, який має скоро завершитися. «Полінка» мала вийти другою. Сподіваюсь, цього року надрукують.

«Цуцика» я почав писати через тиждень після того, як дав собі слово більше не писати про війну. Хотів написати щось добре, світле і радісне. Одного дня вийшов на балкон з пачкою цигарок і через дві години вона була порожня, а весь «Цуцик» у мене був в голові:події, персонажі, останнє слово, залишалося записати. Тепер я просинався о другій ночі, щоб доба була довше. Коли я поставив останню крапку, через годину, в мене піднялася температура, я був повністю виснажений від напруження. Два тижні хворів, нічого не допомагало. Я навіть за війну так не хворів:за три роки тільки дві пачки фервекса використав. «Цуцик» мене виснажив неймовірно. Він з’явився в голові відразу повністю. Інші були процентів на 60 продумані. Ти іноді складаєш план, та часом текст тебе сам веде, і ти вже сам не знаєш, що буде далі.

Багато матеріалу не ввійшло у книгу?

Багато. Для фотоальбому «Полтава» у мене було 10-15 тисяч знімків. Можна було б багато ще добавити статей та нарисів. Але книжка вже сама по собі важить кілограм. І коли я мандрую з презентаціями, я мрію про те, як стану дитячим письменником з книжками з тонкими обкладинками.

А в «Цуцику» у мене є деякі сумніви – можливо, ще один епізод потрібно було включити.

Про що була б книга, якби не війна?

Мені дуже подобається тема інтелектуальних романів. В мене зараз валяються у шухляді твори, написані ще підчас ротацій, так я принципово не хочу видавати російською мовою. Інтелектуальний роман «Абсурд», роман-роздум про релігію «Ковбасокрад у раю», роман «Завтра знову сьогодні», головний персонаж якого не пам’ятає після сну, що було вчора, а він уже є пацієнтом психіатричної клініки. Він вважає себе володарем світу і має підозри, що він є творцем цього світу. Незважаючи на це, він вирішує змінити своє життя. Книжка смішна, але сенс тексту там подвійний-потрійний. Все чекає свого часу і колись дочекається. Я не поспішаю.

З написанням книги чи змінилися ви як читач?

Мені стало важко читати інших, так як я бачу, де халтура, де погана стилістика, де письменник пише для заробітку, а не для душі. Мені стало важко читати військові книжки тому, що я бачу чудову ідею, епізод, але написаний кострубато. Такі тексті повинні бути, так як вони відверті та чисті. Тексти професійних письменників про війну теж важко читати, бо я  бачу, що вони не знають про що пишуть. Існують різні думки з цього приводу. На мою думку, більшості з них не варто було б писати.

 Який відгук читача найбільше запам’ятався, зворушив?

Влітку минулого року я зробив експеримент. Я безкоштовно відсилав тексти книги, але головною умовою було прокоментувати їх. Відібрав читачів з самими цікавими думками, не обов’язково апелятивними. Коли писав «Цуцика», надсилав щомісяця цим людям написане, як роман-газета. Більшість з них чекали х нетерпінням я, якщо я затримувався, питали де і коли буде. Коли я говорив, що не можу більше писати, читачі погрожували влаштувати Майдан біля під’їзду. Отак я дописав.

Чи плануєте наступну книгу?

Наступною буде «Полінка». Ті романи російською потрібно не тільки перекласти, а й допрацювати. Плюс я зараз пишу ще одну дуже своєрідну дитячу книжку.

Як би Ви поставилися до екранізації вашої книги?

Кілька спроб екранізувати було.  Написали сценарії, але все призупинилося через фінансування. Зараз над моєю творчістю думають в одному театрі в Запоріжжі.

Хто Ваш найбільший критик?

Найбільший критик собі – я сам, тому не поспішаю публікувати написане.

Що читаєте або читали молодшому поколінню: дочці, онучці?

Доньці свої казки вигадував. Читаючи по книжці, засинав. Зараз онучці читаю про неї. Вигадую на ходу казки, що відповідають її віку.

Поділіться своїми враженнями від проекту Ветеранський намет?

Я не очікував стільки позитивних емоцій. Неймовірна кількість людей в одному місці, я просто насолоджуюсь життям тут, читачами, подіями. Знайшов одне видавництво тут і подякував їм за відмову. Тому що зараз я працюю з іншим видавництвом, де все просто і легко вирішується телефоном, смс, імейлами. Наприклад, в четвер я підписав обкладинку «Цуцика», і через тиждень книжка вже вийшла. Перші 96 екземплярів отримав сьогодні.

Фото Ярослава Матвєєнко

Серію інтерв’ю з учасниками проекту #ВетНамет читайте за посиланням

Подписывайтесь на telegram-канал journalist.today